Фейса́л I бін Хусе́йн (‎, Фейсал бін аль-Хусейн бін Алі аль-Хашимі, 20 травня 1883 — 8 вересня 1933) — державний діяч, командувач Північної армії Арабського повстання проти Османської імперії, перший і останній король Сирії, перший король Іраку. Третій син Хусейна бін Алі, короля Хіджаза і шаріфа Мекки.

Дитинство та юність Щодо дати і місця народження Фейсала існує певна плутанина, пов'язана з відсутністю записів та відліком дат за місячним ісламським календарем від року Гіджри. Найбільш вірогідною датою народження є 20 травня 1883 року, а місцем — Таїф або Мекка. Батьком Фейсала був шаріф Хусейн бін Алі, його мати, Абдія, була двоюрідною сестрою Хусейна, дочкою шаріфа Абдалли, що став еміром Мекки 1858 року. Таким чином, Фейсал та два його брати походили від пророка Мухаммеда за батьківською і материнською лініями. Він був третім сином, що народився у Хусейна і Абдії, йому передували старші брати Алі, 1879 року народження, та Абдалла, 1882 року народження.

Мати Фейсала, Абдія, померла за рік після його народження. За давньою арабською традицією в ранньому дитинстві міських жителів віддавали на виховання в кочові племена. Плем'я, що приймало дитину, зазвичай було пов'язане з батьками кров'ю, або офіційним союзом чи торгівлею. Фейсал так само жив і виховувався у пустельному бедуїнському племені до семи років. Найважливішою перевагою, отриманою в ці часи було його досконале знання розмовної арабської бедуїнів, бедуїнського фольклору, віршів і пісень. Іншим великим надбанням, заробленим в пустельні роки, було глибоке знання племінних шляхів і мислення, знайомство з племінними проблемами, повага до племінних звичаїв і традицій.

Семи років Фейсал повернувся до Мекки і почав формальне навчання. Воно полягало у читанні та запам'ятовуванні Корану, засвоєнні основ арабської, вдосконаленні у мистецтві каліграфії.

У лютому 1892 шаріф Хусейн за викликом султана виїхав до Стамбула і за рік до нього приєдналася родина. 30 березня 1893 року Фейсал та його брати також прибули до Стамбула. За наказом султана другий лейтенант Сафват аль-Ава, сирієць з Дамаску, асистент викладача у Військовій Академії, був призначений вихователем Фейсала і його братів. Під керівництвом Сафвата хлопці вивчали турецьку, османську граматику й синтаксис, географію, арифметику, а також османську та ісламську історію. Тоді ж Фейсал вивчив основи французької та трохи англійської. Батько самостійно навчав хлопців Корану, а запрошені вчителі продовжили їхнє вдосконалення у арабській та каліграфії.

Становлення 1904 року Фейсал одружився зі своєю родичкою, дочкою шаріфа Насіра бін Алі, Хазімою бінт Насір.

1908 року Хусейн бін Алі отримав довгоочікувану посаду еміра та шаріфа Мекки і повернувся з родиною у Хіджаз. До обов'язків еміра належав захист паломницькіх караванів на шляху з Мекки до кінцевої залізничної станції в Медині від пограбувань бедуїнськими племенами. Іншим важливим завданням було убезпечення країни від бунтівних племен та захист кордонів на сході, де у Неджді зростали сили Абдель-Азіза ібн Сауда і ваххабітів і на півдні, де харизматичний духовний лідер Мухаммад ібн Алі аль-Ідрісі, утвердився як незалежний правитель Асіра. Фейсал очолив зібране Хусейном військо, що складалося з відданих племен та приватної армії еміра, і здійснив п'ятнадцять експедицій з метою придушити племінну непокору і зміцнити владу батька. Подеколи це військо посилювали регулярні османські підрозділи з турецьких гарнізонів Хіджазу. В цей час сформувались лідерські якості та бойові навички Фейсала, які у двадцяті роки стали в пригоді під час арабського повстання. Фейсал брав участь в кампаніях проти ібн Сауда, але саме проти аль-Ідрісі він заявив про себе як польовий командир і тактик.

Фейсал разом з батьком і Абдаллою брав участь в експедиції квітня-липня 1911 року проти аль-Ідрісі, за результатами якої вони відновили османську владу та звільнили від облоги Абху. Вдруге, на заклик стамбульського уряду у вересні 1911 року, Хусейн відрядив Фейсала на чолі 1500 бедуїнів і 400 власних вояків на звільнення Кунфіди. Там Фейсал та два батальйони османських регулярних військ черговий раз розбили аль-Ідрісі, якого підтримувала італійська корабельна артилерія, але остаточної перемоги не здобули, аль-Ідрісі з залишками військ втік у гори і продовжив боротьбу проти османів.

1912 року Фейсал був обраний депутатом османського парламенту від Джидди і в травні того ж року розпочав виконання обов'язків.

Перша світова війна та Велике арабське повстання

Фейсал та арабський націоналізм Попереднє ставлення Фейсала до доцільності антиосманського повстання і можливої підтримки збройному повстанню в Хіджазі було скептичним. В січні 1915 року представник сирійського націоналістичного товариства аль-Ахд, Ахмад Фавзі Бей аль-Бакрі, прибув до Мекки з пропозицією шаріфу Хусейну очолити арабське повстання проти Османської імперії. Того ж місяця старший син шаріфа Мекки, Алі, отримав переконливі документальні докази наміру комітету Єдності та Прогресу замінити Хусейна на посаді еміра та шаріфа Мекки Алі Гайдаром, членом суперницького клана Дхаві Зайд. В минулому шаріф вже мав подібні загрози, звик до розв'язання проблем за допомогою придворних інтриг і не мав бажання повставати. Тому він відрядив Фейсала до Стамбула, аби надати ці документи Великому візиру і отримати гарантії збереження посади за Хусейном. На шляху до Стамбула Фейсал мав зупинитися у Дамаску і зустрітися з арабськими націоналістами.

Фейсал прибув у Дамаск наприкінці березня 1915 року і зупинився там на чотири тижні. Він мав зустрічі та дискусії з членами арабських таємних товариств аль-Фатат, що складалося переважно з цивільних сирійських інтелектуалів, та аль-Ахд, до складу якого увійшли переважно арабські офіцери-іракці, що служили в Османській армії, невдоволеними османським правлінням у Великій Сирії, але визнав ситуацію непевною та неоднозначною. В Стамбулі Фейсал не отримав з боку турецьких посадовців задовільних гарантій батьківської позиції, хоча його запевняли не турбуватися про збереження посади Хусейна в Хіджазі. Від Хусейна вимагалася лише публічне визнання підтримки джихаду — проголошеної Османською імперією 11 листопада 1914 року війни з Антантою.

На зворотному шляху Фейсал знов зупинився у Дамаску і відновив спілкування з таємними товариствами. Саме під час цих зустрічей він приєднався до революційного руху, лідери якого склали письмовий план, що містив умови арабського повстання в союзі з Великою Британією. В разі визнання Британією арабської незалежності в межах, окреслених цим планом, араби погоджувались на спільні дії у війні проти турок і обіцяли Британії економічні преференції у майбутній незалежній арабській державі після закінчення війни. Протокол згодом став основою вимог шаріфа Хусейна щодо розширеного арабського королівства під час відомого листування Хусейна-Макмагона.

Повернувшись у червні 1915 року до Хіджазу, Фейсал зустрівся з батьком та братами для обговорення ситуації. Він радив бути обережними. Хоч він і приєднався до націоналістичного руху, але вважав, що час рішучих дій ще не настав. Хашиміти не дійшли остаточного рішення щодо повстання, але було визначено, що найближча можлива дата — червень 1916 року.

Участь у Арабському повстанні Під час перебування в Дамаску Фейсал відвідав у Єрусалимі Джемаля-пашу, який інспектував південь імперії. Під час візиту він погодився очолити 1500 добровольців на верблюдах, що надасть його батько у розпорядження ставки, і «клявся душею пророка битися з ворогами віри до самої смерті». У січні 1916 року Хусейн так і не визначився з рішенням щодо наступних дій. Джемаль-паша постійно телеграфував йому з вимогою надати головнокомандувачу обіцяний контингент і врешті, аби розвіяти турецькі підозри, Фейсала у супроводі 50 осіб було відряджено до Дамаска, де він звернувся до Джемаля з проханням допомогти зі спорядженням для майбутнього підрозділу. Водночас Фейсал ознайомився зі станом справ і доповів батькові, що більшість лідерів націоналістичного руху заарештовано, арабські частини передислоковані з Сирії і в Дамаску лишилося лише декілька осіб, спроможних підтримати повстання.

Коли другу групу арабських активістів у Дамаску засудили до страти, Фейсал звертався до Джемаля з проханням пом'якшити покарання, але марно. Була реальна загроза, що піддані тортурам націоналісти викажуть його контакти з таємними товариствами, і Фейсал шукав приводу залишити Дамаск. Він обґрунтував необхідність власної присутності під час формуванні армії хіджазьких добровольців для участі у суецькій кампанії, отримав від Джемаля згоду і 50 000 турецьких лір на екіпірування й спорядження війська. У травні 1916 року він повернувся до Хіджазу. Батько Фейсала планував початок повстання на серпень, але, довідавшись про османський контингент з 3000 осіб, що мав перетнути Хіджаз на шляху до Ємена, відчув загрозу і вирішив діяти негайно. 5 червня 1916 року Алі та Фейсал залишили Медіну, де перебував османський губернатор і гарнізон, розгорнули прапор повстання і атакували місто. Атаку було відбито на околицях Медіни й вони задовольнилися встановленням не дуже щільного кордону навколо міста. Вони також здійснили напад у кількох місцях на хіджазьку залізницю, але, перш ніж встигли нанести серйозні пошкодження, нападники були розігнані османськими кулеметами. 10 червня Арабське повстання було проголошено офіційно і впродовж трьох днів повстанці отримали повний контроль над Меккою, за виключенням форта Джияд, який турецькі війська утримували до 4 липня. 9 червня 4000 бедуїнів атакували Джидду і 16 червня, після обстрілу з британських військових кораблів і бомбардування з гідролітаків, місто здалося. Протягом липня повстанці захопили ще два портових селища. Таїф, який захищали 2000 турецьких солдатів, тримався три з половиною місяці і впав лише 23 вересня.