Ніс

Ніс (, ) — орган, початковий відділ дихальних шляхів у людей і хребетних тварин, розташований на обличчі (у людини), чи на морді (у тварин), що виконує роль дихання, сприйняття запаху та мовлення. Більша видима назовні частина носа складається з носового хряща. Назовні ніс покритий шкірою. Всередині ніс складається з покручених коридорів з рецепторами. Форма носа багато у чому показує обриси та красу обличчя людей.

Етимологія Слово ніс () має загальноіндоєвропейське походження: виводиться від («ніс») і вважається спорідненим з , («ніздря»), , , наса, , .

Ніс тварин У амфібій і двоякодишащіх ніздрі відкриваються в невеликі мішечки, які, у свою чергу, сполучаються з ротовою порожниною через хоани. У цих мішечках міститься невелика кількість нюхового епітелію. Необхідно при цьому зауважити, що у двоякодишачих ніздрі не беруть участь у процесі дихання, на відміну від амфібій — хоча структурно у них відповідні органи схожі. Амфібії мають також вомероназальний орган, вистелений нюховим епітелієм, проте, на відміну від аналогічних структур амніотів, він влаштований досить просто і, як правило, слабо пов'язаний з іншими елементами носової системи (за винятком саламандр).

У рептилій носова камера зазвичай більша, а хоани розташовані значно глибше. У крокодилів вона особливо довга, що дозволяє тварині дихати, частково поринувши під воду. Носова порожнина рептилій поділяється на три складові: переддень (вестибулу), основну нюхову камеру та носоглотку. Нюхальна порожнина вистелена відповідним епітелієм і містить кілька носових раковин, що збільшують площу рецепторної поверхні. Вомероназальний орган добре розвинений у ящірок та змій; у них він більше не сполучається з носовою порожниною і відкривається безпосередньо в ротову. У черепах, навпаки, він менший і зберігає початковий зв'язок з носом, а у дорослих крокодилів взагалі відсутній.

Ніс птахів схожий на ніс рептилій; ніздрі розташовуються на верхній частині дзьоба, ближче до основи, і у багатьох видів прикриті роговим захисним шаром. Нюхальна порожнина мала, хоча й містить три носові раковини, які іноді характеризуються складною структурою, подібно до ссавців ; нюх у птахів, відповідно, розвинений слабко. Вомероназальний орган або недорозвинений, або відсутній — залежно від конкретного виду.

У більшості ссавців носова порожнина винятково об'ємна, займаючи, як правило, половину загальної довжини черепа. У деяких таксонів, втім, ніс вторинно редукований (зокрема, у приматів, рукокрилих, китоподібних), і ці тварини, відповідно, мають порівняно слабкий нюх. Збільшення носової порожнини ссавців обумовлено частково розвитком піднебіння, яке розділило ротову порожнину і сприяло перетворенню її колишньої верхньої частини на складову носової системи. Носові раковини складні, утворюють кільцеподібно звивисті форми, які сприяють нагріванню повітря перед його потраплянням у легені. Порожнина носа також розширюється до сусідніх кісток черепа, формуючи додаткові порожнини — придаткові пазухи носа.

Вомероназальний орган ссавців схожий з таким у рептилій. У більшості видів він розташований на дні носової порожнини й або відкривається в неї ж (у гризунів), або повідомляється з ротовою порожниною через два носонебних канали. У рукокрилих та багатьох приматів, включаючи людину, він відсутній.

Ніс людини

Ніс у людини складається з зовнішньої частини, що утворена кістково-хрящовим скелетом і вкрита м'язами й шкірою, та порожнини носа, обмеженої кістками лицевого та частково мозкового черепа, в передньому відділі — хрящами. Вертикальна поздовжня перегородка поділяє порожнину носа на дві майже симетричні половини. Через парні отвори (ніздрі) передній відділ носа сполучається з зовнішнім середовищем, отвори заднього відділу (хоани) ведуть у носоглотку.

Порожнина носа сполучається з придатковими пазухами носа, від ротової порожнини відділена твердим і м'яким піднебінням. Носові раковини (по три на кожній зовнішній стінці) ділять порожнину носа на верхній, середній і нижній носові ходи. Слизова оболонка нюхової частини порожнини носа (верхніх раковин і верхньої частини перегородки) містить нюхові рецептори. У дихальній частині вона вкрита миготливим епітелієм, що виділяє слиз.

У 2004 р. Нобелівським комітетом належно оцінені дослідження Лінди Бак і Річарда Аксела в галузі «вивчення нюхових рецепторів і організації нюхової системи» (власне з розкриття комбінаторної схеми кодування запахів периферійними ланками нюхового аналізатора). Але ця сенсорна система і нині є найменш вивченою. Нюхова слизова оболонка входить до складу носової слизової, в якій функціонально і морфологічно виділяють дві зони: дихальну і нюхову. Нюховий епітелій розташований з боку від головного дихального шляху, тому вдихуване повітря може потрапити до нього шляхом дифузії відносно повільно. Нюховий рецептор являє собою нейрон із довгим тонким клітинним тілом, що оточене опорними клітинами нюхового епітелію, який із прилеглим шаром сполучної тканини утворює слизову оболонку. На поверхні кожної нюхової клітини розташовано 6-12 війок, здатних до миготливих рухів. На їх поверхні розміщені специфічні мембранні рецептори, які зв'язують різні запахові молекули та дозволяють за комбінаторним принципом розрізняти близько 10 тисяч запахів.

Носовий слиз

Носови́й слиз (розм. соплі, шмарклі) — слиз, що виділяється в носі. При застуді, алергії або при охолодженні (замерзанні) носа виділення слизу збільшується. Надмірне виділення муконазального секрету, що супроводжує запалення слизової порожнини носа, називається нежитем. При великому нежитю муконазальний секрет стікає по задній стінці носоглотки.

Носовий слиз виділяється залозами слизової оболонки порожнини носа, служить для зволоження вдихуваного повітря і зв'язування пилу що вдихається; також слиз має антисептичні властивості.

До складу носового слизу входять: вода, хлорид натрію, муцин, клітини епітелію.

При надмірному виділенні муконазального секрету потрібно очищення носа за допомогою форсованого видиху через нього (сякання), іноді — застосування лікарських засобів (антіконгестанти, антигістамінні препарати та інші).

Типи носів Хобот — ніс, довжиною до 2.5 м. Рило — ніс, що зустрічається у тварин родини свиневі, де верхня губа з'єднана з рилом.

Захворювання носа Захворювання носа вивчає наука оториноларингологія.

Захворювання Абсцес носової перегородки Гематома носової перегородки Сторонні тіла носа Викривлення носової перегородки Носова кровотеча Опіки і відмороження носа Гостре запалення лобової пазухи, або гострий фронтит Гострий нежить (риніт) Поліпозний риніт Травми носа Фурункул носа Хронічний нежить (хронічний риніт) Гайморит Гострий гайморит Хронічний гайморит

Ніс в антропології Розміри й форма зовнішнього носа є важливою діагностичною ознакою в антропологічних дослідженнях, тому що відрізняються високою мінливістю: расовою, віково-статевою, індивідуальною.

Форма носа зумовлена будовою як його кісткової основи, так і хрящів та м'яких тканин. Кістковий скелет утворений лобовими відростками верхньощелепних кісток і носовими кісточками; хрящової — складається з декількох хрящів: непарний хрящ перегородки носа доповнює кісткову перегородку м'якого носа; передній край цього хряща значною мірою визначає форму спинки носа. У бічних стінках, доповнюючи їх кісткову основу, лежать бічні хрящі; в товщі крил розташовані крилові хрящі, в крилах носа і в бічних стінках закладені маленькі, неправильної форми придаткові та сесамоподібні хрящі. Форма носа визначається формою окремих його елементів: перенісся, спинки, крил, кінчика і ніздрів.

У медичній та загальній літературі, з в тому числі художній, розрізняють кілька широко поширених типів носів, залежно від профілю спинки та форми крил, деякі з нихИбрагимова Х. С. Исследования по фразеологии отдельных языков / Статья в сборнике Труды, том 277 // Самаркандский государственный университет имени Алишера Навои, 1976.Eden Warwick. Nasology: or, hints towards a classification of noses // Лондон: , 1848. — 263 с., ил.:

Носовий показник

Для расової діагностики особливу цінність мають не стільки абсолютні розміри носа (довжина і ширина), скільки їх процентне співвідношення — носовий показник. Носовий покажчик (індекс) був розроблений Полем Топінаром за сприяння під час їх перебування Бенгалії.

Носовий показник (процентне відношення ширини до довжини при вимірюванні довжини від точки назіон — див. Краніометричні точки) варіює по групах від 40 до 110; індивідуальні варіації ще ширші. Для носового показника прийнята наступна рубрикація: гіперлепторія — 40-55 (дуже довгий вузький ніс) Лепторінія — 55 до 69,9 (вузький високий ніс); Мезорінія — 70,0-84,9 (середній ніс); Хамерінія — 85,0-99,9короткий широкий ніс); Гіперхамерінія — вище 100,0 (укорочений сплощений ніс).

Найвираженіша лепторінія зустрічається у ряду європейських груп, у ескімосів; широконосих характерна для негрів, меланезійців, пігмеїв Африки, австралійців, тасманійців. У жінок, в середньому, при менших абсолютних розмірах ніс відносно ширший, ніж у чоловіків.

Адаптація носа і його функції У антропологічній літературі вказується на зв'язок носового індексу з кліматом: на поширення лепторінових форм в холодному і сухому кліматі, хамерінових — в жаркому і вологому кліматі. Дійсно, між картою розподілу носового показника по земній кулі та картою температури й вологості є значні збіги.

Мабуть, в процесі формування антропологічних ознак відносна ширина носа мала деяке адаптивне значення, адже сильніше виступання з площини особи кісткового носа відрізняє людину від інших приматів, виконуючи наступні функції: Обігрівання потоку холодного повітря при носовому диханні (без чого мозок людини та носоглотка піддавалися б надмірному охолодженню) і збереження цього теплого повітря; Грає роль фільтра, затримує пил і мікроорганізми за допомогою слизової оболонки й волосків; Грає роль резонатора голосу, надаючи йому звучність та індивідуальний тембр; Загальна функція для носів всіх тварин — розпізнавання запахів за допомогою нюхових клітин, розташованих у слизовій оболонці.

Не виключена можливість, що розміри та сильне виступання зовнішнього носа мали певне значення в порівняно високогірних областях, де деяка розрідженість повітря вимагала великої площі носового отвору, а низька температура сприяла збільшенню об'єму носового входу як зігрівальної камери.

Нюхова система

Нюхова система людини складається з рецепторних клітин, які є біполярними клітинами з віями та не мієлінізованим аксоном. Аксони рецепторів утворюють нюховий нерв, що пронизує основу черепа і вступає в нюхову цибулину. Нюхові клітини постійно оновлюються і живуть близько двох місяців.

При попаданні пахучих речовин у слиз ці речовини на короткий час зв'язуються з нюховими нерецепторними білками. Досягаючи вій нюхового рецептора, молекули речовин взаємодіють з нюховим рецепторним білком, що знаходиться в них, який активує ГТФ-зв'язуючий білок (G-білок), а той своєю чергою — фермент аденілатциклазу, що синтезує цАМФ. При підвищенні в цитоплазмі концентрації цАМФ в плазматичній мембрані рецепторної клітини відкриваються натрієві канали. Внаслідок цього відбувається генерація деполяризаційного рецепторного потенціалу, що призводить до імпульсного розряду в аксоні рецептора.