Антоній Падуанський (, , Freire, José Geraldo. «Santo António de Lisboa». Centro de Estudos Clássicos e Humanísticos da Universidade de Coimbra, s/d. s/p. Acedido a 15 de abril de 2010 ;  — ) — португальський католицький священник, чернець-францисканець, проповідник. Народився в Лісабоні, Португалія. Відомий своїми сильними проповідями та експертними знаннями Біблії. Помер у Падуї, Італія. Проголошений святим майже відразу після смерті. Також — святий Антоній Лісабонський (). Покровитель міста Турка.

Ранні роки Він народився, ймовірно, в 1195 році в Лісабоні, недалеко від міського собору, в благородній сім'ї, що носила, можливо, прізвище Бульоєс (). Його родичі були нащадками відомого Гоффредо ді Бульйоні (Буйон ), який звільнив Єрусалим і став там першим християнським правителем. Під час хрещення в купелі, яка досі є місцем паломництва, він отримав ім'я Фернанд. До п'ятнадцяти років він вчився в єпископській школі, потім, не виправдавши сподівань знатної сім'ї, вирішив вступити в новіціат до каноніків-монахів святого Августина, де вивчав богослов'я, патрологію, Біблію та латинь. У сімнадцять років він перейшов в знаменитий монастир Санта Крус ді Коїмбра, що був найбільшим культурним, науковим і літературним центром країни.

Вступ до Ордену Францисканців Таким чином Фернанд здобув ґрунтовне знання Святого Письма і в двадцять чотири роки став священиком. Тепер перед ним відкривалося блискуче майбутнє. Тим часом, саме в ці роки до Коїмбри прибули дуже бідні, одягнені, як селяни, в чернечі ряси і відлоги, підперезані шнурками люди з міста Ассижу, що навернулися. Вони були послідовники св. Франциска, який ось вже декілька років був відомий християнському світу «як Сонце благодаті», «як новий Христос». Молодий канонік дон Фернанд надавав їм кілька разів дах над головою, коли вони приходили за милостинею до воріт великого монастиря. Вони здавалися людьми нікчемними, але змінювали обличчя Церкви. Вони проповідували Євангеліє як священики, хоча багато хто з них були мирянами, і в основному вони робили це на площах і в церквах. Вони посвячували себе Богові, даючи релігійну обітницю, але не хотіли ні монастирів, ні абатств, проживаючи в маленькому випадковому житлі. Вони показували приклад євангельської чистоти і добровільної суворої убогості. Але на відміну від багатьох єретиків того часу, вони не піддавали нападкам церковні інститути і священицьку ієрархію, з радістю їм підкоряючись. Фернанд попав під ці чари і відчув ностальгію (неначе заздалегідь передчуваючи це благо), як це завжди буває з чистосердечними людьми, коли вони зустрічаються зі справжнім втіленням ідеалу. Незабаром симпатія переросла в потребу належати до них, і якраз в цей час все місто було приголомшене сумною і одночасно героїчною звісткою. До Коїмбри були привезені тіла п'яти францисканців, котрі недавно вирушили з цього міста до Марокко з метою навернення сарацинів, але знайшли там смерть за любов до Христа. Їх лагідність не врятувала їх від рук Абу Якуба, прозваного Мірамоліном. І тепер португальський принц дон Педро, брат короля, привіз назад розтерзані і увінчані славою останки, а канонічна церква Санта Крус (де служив Фернанд) повинна була назавжди упокоїти тіла тих, кого канонізували як мучеників. Це були перші францисканські мученики, і говорили, що Ассизький Бідняк, отримавши звістку про їх жертовну загибель, вигукнув: «Нарешті у мене дійсно є п'ять молодших братів!» Фернанд був присутній при поверненні мучеників, яке було і поразкою, і перемогою водночас. П'ять бідних, позбавлених культури італійських братів пожертвували життям, щоб проповідувати Євангеліє. Вони не вивчали Святого Письма так довго, як він; знали лише декілька слів арабською — він же володів цією мовою досконало. І, проте, він спокійно перебував в своєму прекрасному монастирі, а брати були охоплені місіонерською пристрастю і навіть пролили свою кров за Христа. Молодий студент почав гаряче мріяти померти за свою віру, на що у нього було мало шансів, так як він жив в чернечому корпусі. Хоча Фернандо зустрівся з деякими перешкодами, він нарешті отримав його звільнення і був посвячений у францисканці в каплиці Святого Антонія Оліварес, недалеко від Коїмбри, на початку 1221 р. Він взяв ім'я Антоній на честь святого Антонія Єгипту, якому ця каплиця була присвячена. Це рішення спричиняло за собою відмову від всього — від положення і привілеїв. Він хотів одягнути своє тіло і свою душу в таку бідну сукню, яку важко було й уявити. Він навіть узяв собі нове ім'я — Антоній — на честь стародавнього святого абата, якому була присвячена монастирська церква.

Проповідування та навчання

Достовірним фактом є присутність Антонія на зборах «Капітули про рогожі» в 1221 році, куди разом з Франциском зібралися більше трьох тисяч братів, що з'їхалися з різних кінців світу. Антоній для них був незнайомцем і залишався таким до тих пір, поки всі не пустилися в зворотну дорогу, отримавши послух провінційного священика. Тоді Антоній сам запропонував свої послуги провінційній парохії Романьї і був призначений в скит поблизу від Форлі. Там він і залишився би у покірних і самотніх молитвах, якби одного дня під час священичого рукопокладання на місці не виявилося проповідника. Провінційний священик попросив Антонія говорити те, на що його надихає Бог. Це був випадок, який несподівано відкрив в ньому геніального вчителя. Сама освіта, отримана в Коїмбрі, була винятковою для того часу і для тих слухачів. Але освіта доповнювалася тепер зрілістю м'якої і палкої людини, яка з любові до Христа відмовилась від всього і перевірила досвідом медитації ті істини, які він осягнув в результаті навчання. Після такого відкриття Антоній був вибраний роз'їзним проповідником і почав навчати своїх братів богослів'ю. У Болоньї він поклав початок теологічній францісканській школі, яка згодом мала величезне значення для всього Середньовіччя.

Франциск побоювався, з одного боку, що його молодші брати в духовному сенсі постраждають від інтелектуальної пихатості і зарозумілості, а з іншого, розумів, що не можна посилати їх проповідувати в уражені єрессю країни без належної підготовки, був радий дізнатися, що Антоній зміг так вдало поєднати науку зі святістю. Він написав йому записку, в якій було і схвалення, і наче «призначення». «Братові Антонію, моєму єпископові (так називає його Франциск, аби виразити йому своє благоговіння). Мені подобається, що ти викладаєш братам теологію, лиш би це заняття не заглушило в тобі духа святої молитви і доброти, як написано в Статуті». Томазо да Челано в «Другому життєписі» пише, що Франциск називав теологів «Життям тіла (Церкви), світильниками світу». І в своєму «Заповіті» Святий Франциск залишив наступне повчання: «Ми повинні шанувати і глибоко поважати теологів і всіх, хто несе нам Слово Боже, як тих, хто дає нам дух і життя». Окрилений схваленням основоположника ордену, Антоній об'їздив спочатку Італію, потім Францію, присвячуючи себе богословській освіті братів і безперестанній проповідницькій діяльності. Він говорив перед бідними і багатими, перед простолюдинами і прелатами, діючи як миротворець на площах і ринках, оскільки церкви не могли вміщати всіх бажаючих — така була його притягаюча сила. Про його перебування у Франції — також багате, як бачимо, чудесними подіями — говорить одна віршована легенда старофранцузькою мовою, яка є одним з перших документів, що свідчать про його життя. У 1227 році Антоній повернувся до Італії, аби взяти участь в Генеральній Капітулі в Ассижі, яку скликали у зв'язку із смертю Франциска. Тут він був призначений Провінційним священиком Емілії (і всієї Північної Італії). Тоді йому було майже тридцять два роки. Лише з 1228 року починається його життя, пов'язане з Падуєю, куди Святий прибув в попільну середу (цього дня Великого посту священик злегка посипає голови вірних попелом на знак їх покаяння перед Богом -прим. перекл.), аби виголосити великопосні науки.

Чудеса Святого Антонія

У книзі «Квіточки Франциска Ассизького» розповідається про два діяння Антонія. Приведемо найзнаменитіший епізод, що надихнув багатьох художників. З іншого боку, це одне з тих чудес, мета яких полягає саме в тому, аби за допомогою божественно дії навернути людей до віри. Благословенному Христу завгодно було показати велику святість вірного раба свого, святого Антонія, і те, з яким благоговінням навіть безрозсудні тварини слухали його проповідь і його святе вчення. Іншого разу на прикладі риб він присоромив безрозсудність невірних єретиків… Одного дня святий Антоній знаходився в Ріміні, де була велика кількість єретиків; бажаючи привести їх до світла правдивої віри і вивести на дорогу істини, він багато днів проповідував перед ними і сперечався про віру Христову і Святе Письмо, але, оскільки вони не лише не погоджувалися з його святими промовами, але в озлобленні і завзятості своїй не бажали навіть слухати святого Антонія, то одного дня він по натхненню від Бога пішов до самого моря, до гирла річки і, стоячи на березі, між морем і річкою, почав від імені Бога, немов проповідь, говорити рибам: — Слухайте Слово Боже, ви, риби морські і річкові, раз єретики уникають слухати Його.- І, ледве він так сказав, раптово до берега підплила така безліч риб, великих, малих і середніх, що ніхто ніколи не бачив настільки великого скупчення у всьому тому морі і в тій річці. І всі риби тримали голови над водою, дивлячись уважно на обличчя святого Антонія, завмерши у великій тиші, слухняності та порядку; прямо перед ним і ближче за всіх до берега стояли найбільші риби. І ось, коли риби розмістилися в такому порядку, святий Антоній урочисто почав проповідь і сказав так: — Брати мої риби, ви зобов'язані, в міру вашої можливості, бути вдячними нашому Творцеві, який дав вам для житла настільки благородну стихію. Отож ви, за своїм смаком, маєте прісну або солону воду. Дав вам багато затишних місць ховатися від бурі; ще дав вам світлу і прозору стихію і їжу для підтримки вашого життя. Благословенний і прихильний Творець ваш Бог, створюючи вас, повелів вам зростати і множитися, давши вам на це своє благословення. Потім, коли стався великий потоп, всі інші тварини загинули, вас же одних зберіг Бог від загибелі. Потім, дав вам плавники, аби рухатися, куди ви побажаєте. Вам, по Божому велінню, була дана честь зберегти Йону пророка і після трьох днів викинути його на землю живим і неушкодженим. Ви ж дали Господеві нашому Ісусові Христу монету для податку, бо Він, як бідняк, не мав чим платити. Потім, по особливій таємниці ви послужили їжею Вічному Цареві Ісусові Христу перед Воскресінням і після. За все це ви вельми зобов'язані славословити і благословляти Того, Який дав вам настільки великі милості — більше, ніж іншим тваринам. — У відповідь на ці й подібні до них речі і повчання святого Антонія, риби почали відкривати роти і нахиляти голови і цими і іншими знаками поваги, доступним для них способом, славити Бога. Тоді святий Антоній, бачивши від риб таку повагу до Бога Творця, зрадів в своєму дусі і сказав гучним голосом: -Нехай буде благословенний Бог Вічний, Його ж почитають риби, які живуть у воді більше, ніж люди єретики, і краще слухають Його безрозсудні тварини, ніж невірні люди. — І чим більше проповідував святий Антоній, тим більше зростало скопище риб, і жодна з них не покидала свого місця. На це диво стали збігатися жителі міста і між ними навіть були названі вище єретики. Останні, бачивши настільки чудесне і настільки явне диво, із сокрушенними серцями всі кинулися до ніг святого Антонія, аби слухати його проповіді. І тоді святий Антоній почав проповідувати віру католицьку, і проповідь його була така Богонахненна, що він навернув всіх тих єретиків і змусив їх повернутися до правдивої віри Христової. Усі вірні перебували у великій радості і, втішаючись, зміцнилися у вірі. І після цього святий Антоній відпустив риб з благословенням Божим, і вони всі віддалилися, дивним чином проявляючи свою радість, а за ними і народ, на славу Христа і бідняка Франциска. Амінь" (Глава XL).