Ара́м Іллі́ч Хачатуря́н (, ; 24 травня (6 червня) 1903, Тифліс, Російська імперія (тепер Тбілісі, Грузія) — , Москва, СРСР) — радянський композитор, диригент, педагог, музично-суспільний діяч. Народний артист СРСР (1954). Герой Соціалістичної Праці (5.06.1973), академік АН Вірменської РСР (1963), доктор мистецтвознавства (1965). Депутат Верховної ради Вірменської РСР 2-го скликання. Депутат Верховної ради СРСР 5-го скликання (в 1958—1962 роках).
Дядько Карена Хачатуряна.
Біографія Був четвертим сином у родині бідного ремісника. 1921 року разом із групою вірменської молоді А. Хачатурян виїхав у Москву і вступив на підготовчі курси Московського університету, потім став студентом факультету фізики й математики. Через рік 19-літній Хачатурян вступив у Гнесінське музичне училище.
Саме в ті роки Хачатурян уперше в житті потрапив на симфонічний концерт і був вражений музикою Л. Бетховена і Рахманінова. «Танець для скрипки і фортепіано» став першою роботою композитора. «Як і всі скрипалі, я пишаюся тим, що перша серйозна робота А. Хачатуряна, його „танець“, був написаний для скрипки. Композитор відчуває скрипку, як дійсний майстер — віртуоз», — сказав Давид Ойстрах про Хачатуряна.
1929 року Хачатурян вступив у симфонічний клас Московської консерваторії, яку блискуче закінчив 1934 року і вступив до аспірантури. Ще до студентських років відносяться такі його твори, як пісня-поема для скрипки з фортепіано (1929), токата для фортепіано (1932), тріо для фортепіано, скрипки й кларнета (1932). Далі Хачатурян написав 1-ю симфонію (1934), концерти з оркестром для фортепіано (1936) і для скрипки (1940). Під час Другої світової війни працював на всесоюзному радіо, писав радянські патріотичні пісні й марші. Член ВКП(б) з 1943 року.
У 1939 році Хачатурян написав перший вірменський балет «Щастя». Але вади лібрето балету змусили переписати більшу частину музики, і в такий спосіб «народилася» «Ґаяне». Прем'єра балету відбулася у важкі роки Другої світової війни, узимку (3 грудня 1942 року). В 1943 році за цей балет Хачатурян одержав сталінську премію першого ступеня — одну з найвищих нагород того часу в сфері культури. Через дуже короткий час після прем'єри цей балет завоював всесвітню славу. Балет «Спартак» став найбільшою роботою Хачатуряна після війни. Партитура балету була завершена в 1954 році, а в грудні 1956 року відбулася прем'єра. Відтоді цей балет став «частим гостем» на найкращих сценах світу.
Одночасно Хачатурян працював у театрі й кіно: «Маскарад», «Зангезур», «Пепо», «Володимир Ілліч Ленін», «Російська проблема», «Секретна Місія», «у них є Батьківщина», «адмірал Ушаков», «Джордано Бруно», «Отелло», «Сталінградська битва» та інших. З 1950 року Хачатурян виступав як диригент, гастролював з авторськими концертами в багатьох містах СРСР і за кордоном.
З 1950 року викладав композицію в Московській консерваторії і в інституті ім. Гнесіних (з 1951 року — професор). Серед його учнів — А. Я. Ешпай і М. Л. Тарівердіев. З 1957 року А. І. Хачатурян був секретарем правління Спілки композиторів СРСР.
Помер 1 травня 1978 року в Москві. Похований в Пантеоні імені Комітаса в Єревані (Вірменія).
Твори
Балети «Щастя» (Счастье) — балет у трьох частинах з епілогом, 1939 «Ґаяне» (Гаянэ) — балет у чотирьох частинах з епілогом, 1942, редакція 1952, 1957 «Спартак» — балет у чотирьох частинах з епілогом, 1954, прем'єра: Ленінград 1956
Для симфонічного оркестру
3 симфонії (1934, 1944, 1947) Танцювальна сюїта1933 Два танці — 1935 Ода пам'яті В. І. Леніна — 1949 Сталінградська битва — 1949 Урочиста поема — 1952 Вітальна увертюра (Приветственная увертюра) — до відкриття XXI з'їзду КПРС, 1958
Сюїти Сюїта з балету «Щастя» № 1 — 1939 Сюїта з балету «Щастя» Nr.2 — 1939 Сюїта з балету «Гаяне» № 1 — 1943 Сюїта з балету «Гаяне» № 2 — 1943 Сюїта з балету «Гаяне» № 3 — 1943 Сюїта з музики до спектаклю «Маскарад» — 1943 Сюїта з музики до фільму «Сталінградська битва» — 1949 Сюїта з музики до спектаклю «Валенсіанська вдова» — 1953 Сюїта з балету «Спартак» № 1 — 1955-57 Сюїта з балету «Спартак» № 2 — 1955-57 Сюїта з балету «Спартак» № 3 — 1955-57 Сюїта з музики до спектаклю «Лермонтов» — 1953 Сюїта з балету «Спартак» № 4 — 1967
Для духових оркестрів Марш для духового оркестру № 1 — 1929 Марш для духового оркестру № 2 — до десятиліття Вірменської РСР, 1930 Обробка вірменських народних пісень — для духового оркестра, 1933 Обробка узбецьких народних пісень — для духового оркестра, 1933
Героям Вітчизняної війни — марш для духового оркестра, 1942 Марш Московської Червонопрапорної міліції — 1973
Для інструментів соло з оркестром Концерт для фортепіано з оркестром — 1936 Концерт для скрипки з оркестром — 1940 Концерт для віолончелі з оркестром — 1946 Рапсодія для віолончелі з оркестром — 1961/62 Рапсодія для скрипки з оркестром — 1963 Рапсодія для фортепіано з оркестром — 1967
Вокально—інструментальні твори Поема про Сталіна (1938) Три арії (Поема, Легенда, Дифірамб), для високих голосів і оркестру (1946) Ода радості для солістів з оркестром (1956) Балада про Батьківщину, для солістів з оркестром (1961)
Камерно-інструментальні твори Танок B-Dur op.1 — для скрипки і фортепіано, 1926 Пісня-поема (на честь ашугів) — для скрипки і фортепіано, 1929 Allegretto — для скрипки і фортепіано, 1929 Струнний квартет (1931) Тріо для кларнету, скрипки і фортепіано (1932) Сюїта — для альта і фортепіано, 1929-32 Танок — для балалайки і домри, 1929-32 Подвійна фуга — для струнного квартету, 1932 Скрипкова соната — 1932
Для інструментів соло Для фортепіано Поема (1925) Поема (1926) Вальс-етюд (1926) Andantino (1926) Варіації на тему Сольвейґ (1928) 7 речетативів і фуг (1928, 1966) Хореографічний вальс (1944) Три п'єси (Ostinato, Романс, Фантастичний вальс) (1945) Альбом для дітей № 1 (1947) Вальс-маскарад (1952) Сонатіна (1959) Соната (1961) Альбом для дітей № 2 (1965) та інші твори
Для струнних інструментів Соната-фантазія C-Dur — для віолончелі соло, 1974 Соната — для скрипки соло, 1975 Соната — для альта соло, 1976
Інше Пісні Музика до вистав і кінофільмів Транскрипції
Нагороди Герой Соціалістичної Праці (5.06.1973) три ордени Леніна (4.11.1939, 5.06.1963, 5.06.1973) орден Жовтневої Революції (2.07.1971) два ордени Трудового Червоного Прапора (24.11.1945, 14.10.1966) орден «Науки та мистецтва» 1-го ступеня (1961) (Об'єднана Арабська Республіка) орден Праці 1-го ступеня (1970) (Угорщина) орден «Кирило і Мефодій» 1-го ступеня (1971) (Болгарія) орден «За культурні заслуги» (1974) (Румунія) командор ордена Мистецтв та літератури (1974) (Франція) нагрудний знак «За заслуги перед польською культурою» (1972) (Польська Народна Республіка) медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970) медаль «За оборону Москви» (1944) медаль «За оборону Кавказу» (1944) медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945) ювілейні медалі Сталінська премія другого ступеня (1941) — за концерт для скрипки з оркестром Сталінська премія першого ступеня (1943) — за балет «Гаяне», 100 000 рублів передано до фонду Головного Командування Сталінська премія першого ступеня (1946) — за Другу симфонію Сталінська премія першого ступеня (1950) — за музику до двосерійного кінофільму «Сталінградська битва» Ленінська премія (1959) — за балет «Спартак» Державна премія СРСР (1971) — за музику Тріади концертів-рапсодій для скрипки з оркестром; для віолончелі з оркестром; для фортепіано з оркестром Державна премія Вірменської РСР (1965) — за Рапсодію для віолончелі з оркестром Заслужений діяч мистецтв Вірменської РСР (1938) Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1944) Народний артист РРФСР (1947) Народний артист СРСР (1954) Народний артист Вірменської РСР (1955) Народний артист Грузинської РСР (1963) Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (4.02.1967) Народний артист Азербайджанської РСР (1973) Почесний громадянин Ленінакана (Гюмрі) (1964)
31 жовтня 2006 р. у Москві відкритий пам'ятник Араму Хачатуряну. Скульптор Георгій Франгулян і архітектор Ігор Воскресенський. У церемонії відкриття брали участь президент Вірменії Роберт Кочарян, мер Москви Юрій Лужков і дружина російського президента Людмила Путіна.
Див. також 4802 Хачатурян — астероїд, названий на його честь.
Примітки
Джерела Хачатурян Арам Ілліч у Великій радянській енциклопедії