Ханна Арендт (; 14 жовтня 1906, Ганновер, Німеччина — 4 грудня 1975, Нью-Йорк) — німецько-американська теоретикиня політології, історикиня, викладачка та письменниця єврейського походження. Арендт, чиї праці про тоталітаризм та епістемологію справили значний вплив на політичну теорію, вважають однією з найважливіших мислительок XX століття. Її роботи охоплюють широкий спектр тем, найбільше природу влади та зла, суб'єктів політики, пряму демократію, авторитет, тоталітаризм, антисемітизм і Голокост. В скандальному аналізі суду над нацистом Адольфом Айхманом Арендт дослідила, як звичайні люди стають виконавцями в тоталітарних системах.

Життєпис Навчалася та співпрацювала з Мартіном Гайдеґґером, Карлом Ясперсом, Едмундом Гуссерлем. Досвід пережитого нацистського антисемітизму, ув'язнення ґестапо та послідовних еміграцій до Чехословаччини, Швейцарії та США, праці в Молодіжній алії, допомагаючи євреям емігрувати в Палестину виклала у критиці концепту прав людини. Викладала в американських університетах, відмовляючись від призначення на штатну посаду. Ключові роботи: «Витоки тоталітаризму» (1951), «Становище людини» (1958), «Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі» та «Про революцію» (1963). Остання праця «» залишилася незавершеною. На честь мислительки названо низку установ та журнал, присуджують Премію Ханни Арендт за політичне мислення. Спадок письменниці вважається культовим і має назву Арендтіана.

Ранні роки (1906—1929)

Йоганна Кон Арендт народилася 1906 року в (тепер частина Ганновера) в освіченій родині секулярних німецьких євреїв, а зростала здебільшого в Кеніґсберґу. Її родина — купці російського походження з Кеніґсберґа, столиці Східної Пруссії. Бабуся і дідусь Арендт входили до тамтешньої громади реформістського юдаїзму. Дід по батькові, (1843—1913), відомий бізнесмен, місцевий політик, один з лідерів єврейської громади Кеніґсберґа і член (). Як і інші члени Centralverein, він передусім вважав себе німцем і не схвалював діяльності сіоністів, таких як молодий (1884—1963), що був частим гостем їхнього дому і згодом став одним із наставників Ганни. Діти Макса Арендта: Пауль Арендт (1873—1913) — інженер, і (1874—1922) — поліціянтка, а згодом соціальна працівниця.

Ганна була єдиною дитиною Пауля та Марти (до шлюбу Кон) Арендт (1874—1948), які одружилися 11 квітня 1902 року. Названа на честь бабусі по батьківській лінії. Кони приїхали в Кеніґсберґ з сусідньої російської території (нині Литва) в 1852 році як біженці від антисемітизму і заробляли на прожиття імпортом чаю, підприємство J.N. Cohn & Company стало одним із найбільших у місті. Арендти приїхали до Німеччини з Росії на століття раніше. Батько та мати Ганни були краще освіченими і мали політично лівіші погляди, ніж її бабусі та дідусі, обоє належали до соціал-демократичної партії Німеччини, а не німецької демократичної партії, яку підтримувала більшість їхніх сучасників. Пауль Арендт здобув освіту в Альбертіні (Кеніґсберзький університет), і хоча працював інженером, пишався своєю любов'ю до класики. Зібрав велику бібліотеку, в яку занурилася Ганна. Марта Кон, музикантка, навчалася три роки в Парижі.

Перші чотири роки шлюбу батьки Ганни жили у Берліні, де підтримували соціалістичний журнал Sozialistische Monatshefte. На момент народження Ганни батько працював в електротехнічній фірмі в Ліндені, і вони жили в каркасному будинку на ринковій площі () . 1909 року сім'я повернулася до Кеніґсберґа через погіршення здоров'я батька, що тривалий час хворів сифілісом, і 1911 року був поміщений у психлікарню Кеніґсберґа. Потім ще довго Ганна мусила щорічно здавати аналізи на реакцію Вассермана щодо вродженого сифілісу. Батько помер 30 жовтня 1913 року, коли Ганні було 7 років, і вона залишилася з матір'ю. Хоча батьки Ганни були нерелігійними, вони з радістю дозволили діду брати її до реформаторської синагоги. В колі її родини було багато інтелектуалів та людей інтелігентної праці. Це було соціальне коло високих стандартів та ідеалів. Як вона пригадувала:

Цей час був особливо сприятливим періодом для єврейської громади в Кеніґсберзі, важливому центрі Гаскали (просвітництва). Сім'я Арендт ретельно асимілювалась («германізувалась»), і вона згодом пригадувала: «У нас, німецьких переселенців, слово „асиміляція“ набуло „глибокого“ філософського значення. Навряд чи можна зрозуміти, як серйозно ми ставились до неї». Попри ці умови, єврейському населенню бракувало прав повного громадянства, і хоча антисемітизм не був публічним, та все ж існував. Арендт визначила свою єврейську ідентичність негативно після того, як зіткнулася з явним антисемітизмом в дорослому віці. Вона почала сильно ототожнювати себе з Рахель Фарнхаґен (1771—1833), прусською світською левицею, що відчайдушно хотіла асимілюватись в німецьку культуру, і яку не приймали лише тому, що вона народилася єврейкою. Пізніше Арендт сказала про Фарнхаґен, що вона «моя найближча подруга, яка, на жаль, померла вже сто років тому». Згодом Арендт напише книгу про Фарнхаґен.

В останні два роки Першої світової війни мати Ганни організувала соціал-демократичні дискусійні групи і стала послідовницею Рози Люксембург (1871—1919) у той час, коли по всій Німеччині спалахнули соціалістичні повстання. Праці Люксембург пізніше вплинуть на політичне мислення Арендт.

Закінчивши школу в 1924 році, Арендт вступила до Марбурзького університету, де рік вивчала філософію з Мартіном Гайдеґґером, з яким також мала короткий роман. Після цього навчалась семестр у Фрайбурзькому університеті, де відвідувала лекції Едмунда Хазерла. 1929 року здобула докторський ступінь з філософії в Гайдельберзькому університеті, де під керівництвом Карла Ясперса захистила докторську дисертацію «Поняття любові в Авґустина. Спроба філософської інтерпретації» ().

Освіта (1922—1929)

Берлін (1922—1924)

1922 року 15-річна Арендт виключена з Луїз-Шулє за бойкот вчителя, який її образив. Натомість, мати влаштувала їй поїздку до Берліна, до друзів сім'ї, що були соціал-демократами. У Берліні вона жила в студентській резиденції і була вільною слухачкою у Берлінському університеті (1922—1923). Арендт сама обрала курси, зокрема класичні дисципліни і християнську теологію, що викладав Романо Ґвардіні. Це дало їй змогу успішно скласти вступний іспит (Абітур) до Марбурзького університету, де 1922 року Мартіна Гайдеґґера призначили професором. Для іспиту її мати найняла приватного репетитора, і тітка Фріда Арендт, вчителька, також допомагала їй, а її чоловік Ернст Арон надав їй фінансову допомогу для навчання в університеті.

Марбурґ (1924—1926) У Берліні через Ґвардіні Арендт знайомиться з К'єркегором і вирішує вивчати богослов'я. У Марбурзі (1924—1926) вивчала класичні мови, німецьку літературу, протестантську теологію (викладав Рудольф Бультман) та філософію (Ніколай Гартманн та Гайдеґґер). Арендт приїхала до Марбурґа тієї осені, коли була в розпалі інтелектуальна революція під керівництвом молодого Гайдеґґера, якого вона благоговійно описувала як «таємного царя, [що] панував у царині мислення».

Знайомство з Гайдеґґером означило драматичний відхід від минулого. Він був вчив, що мислення та «буття» — це єдине ціле. 17-річна Арендт і 35-річнич Гайдеґґер, на той час одружений батько двох маленьких синів, почали тривалі романтичні стосунки. Арендт пізніше критикували за їх стосунки, коли Гайдеґґер підтримав нацистську партію після обрання ректором Фрайбурзького університету в 1933 році. Попри це, його вплив на мислення Арендт був одним з найглибших, і пізніше він розповість, що у ті часи вона надихала його мислити пристрасно. Вони домовилися тримати подробиці стосунків у таємниці, зберігати свої листи, але нікому їх не показувати. Про стосунки не було відомо до 1982 року, коли вийшла біографія Арендт автопства Елізабет Янг-Брюль. До того часу і Арендт, і Гайдеґґер померли, хоча дружина Гайдеґґера Ельфріде (1893—1992) була ще жива. Широка публіка дізналася про роман, коли 1995 року Ельжбета Еттінгер отримала доступ до запечатаної кореспонденції і опублікувала суперечливу переписку, яку використали противники Арендт, щоб поставити під сумнів її цілісність. Переписку, що спричинилася до скандалу, згодом спростували.

У Марбурзі Арендт жила за адресою Лутерштрассе, 4. Дружила з Гансом Йонасом, єдиним одногрупником-євреєм. У Гайдеґґера також вчився друг Йонаса, єврейський філософ Ґюнтер Зігмунд Штерн (1902—1992, син психолога Людвіга Вільгельма Штерна), з яким Арендт пізніше одружилася.Штерн написав докторську дисертацію під керівництвом Едмунда Гуссерля у Фрайбурзі і тепер під керівництвом Гайдеґґера працював над своєю дисертацією, але в той час Арендт майже не помічала його, будучи захоплена Гайдеґґером.

Тіні (1925) Влітку 1925 року, перебуваючи вдома в Кеніґсберзі, Арендт написала єдиний автобіографічний твір «Тіні» (), «опис себе» адресований Гайдеґґеру. У цьому есеї, сповненому туги та гайдеґґерівської мови, пишучи абстрактно від третьої особи, вона розкриває свою невпевненість, пов'язану з її жіночністю та єврейством. Вона описує стан «відчуження» () — раптову втрату молодості та невинності — з одного боку та «дивацтво» () — знаходження визначного в банальному — з іншого. У детальному описі свого дитячого болю та прагнення до захисту вона показує свою вразливість, а також те, як любов до Гайдеґґера звільнила її і знову наповнила світ кольором і таємницею. Стосунки з Гайдеґґером вона називає «Незмінна відданість єдиному» (). В цей період напруженого самоаналізу Арендт також створила багато поезії, наприклад, вірш «Загублена у самопізнанні» ().

Фрайбурґ і Гайдельберґ (1926—1929) Через рік навчання у Марбурзі Арендт провела семестр у Фрайбурзі, відвідуючи лекції Гуссерля. 1926 року вона переїхала до Гайдельберзького університету, де 1929 року закінчила дисертацію під керівництвом іншого провідного філософа-екзистенціаліста (революційної на тоді філософії) Карла Ясперса (1883—1969), друга Гайдеґґера. Її дисертація мала назву «Поняття любові в Августина: спроба філософської інтерпретації» (). Підтримуючи з Ясперсом глибокі інтелектуальні стосунки, вона дружила з ним і його дружиною Гертруд Маєр (1879—1974) усе життя. У Гайдельберзі до кола її друзів входив Ганс Йонас, що теж переїхав з Марбурґа, а також група трьох молодих філософів: Карла Франкенштейна, Еріха Ноймана та Ервіна Льовенсона. Іншими друзями та студентами Ясперса були лінгвісти та , з якими Арендт, за пропозицією Ясперса, відвідувала лекції Фрідріха Гундольфа і які розпалювали її інтерес до німецького романтизму. На лекції Арендт познайомилася з Куртом Блюменфельдом, який познайомив її з єврейською політикою. У Гайдельберзі вона жила в старому місті () поблизу замку, за адресою Шльоссберґ, 16. Будинок знесли у 1960-х, але на вцілілій стіні висить меморіальна табличка (див. Зображення).

Закінчивши дисертацію, Арендт почала писати роботу для габілітації, спочатку обравши тему німецького романтизму, аби почати академічну педагогічну кар'єру. Однак 1929 рік був роком Великої депресії і кінцем золотих років (Goldene Zwanziger) Веймарської республіки, що впродовж наступних 4-х років ставав дедалі нестабільнішим. Арендт як єврейка майже не мала шансів отримати академічне призначення в Німеччині. І все ж вона закінчила більшу частину роботи, перш ніж її змусили покинути Німеччину.

Кар'єра

Німеччина (1929—1933)

Берлін-Потсдам (1929)

1929 року в Берліні Ганна одружилася з Ґюнтером Штерном, пізніше відомим як Ґюнтер Андерс, і вже незабаром почала стикатися з посиленням антисемітизму нацистської Німеччини 1930-х. Влітку Арендт успішно подалась на ґрант до для підтримки своєї габілітації, що підтримали, зокрема, Гайдеґґер та Ясперс. А тим часом з допомогою чоловіка працювала над виправленнями, аби дисертацію опублікували.

Вандерхаре (1929—1931)