Римсько-перські війни — загальна назва ряду військових конфліктів між Римською імперією (пізніше — Візантія) і Сасанідським Іраном (Персією), що розпочалася після приходу до влади в Ірані династії Сасанідів у 226 році та стала логічним продовженням порівнянних за тривалістю римсько-парф'янських воєн.

Хоча ці зіткнення тривали протягом чотирьох століть, значних територіальних придбань ні одна зі сторін не добилася, оскільки обидві держави були змушені вести одночасно інші війни на своїх кордонах, а також вирішувати складні внутрішні проблеми. Основні операції мали місце в прикордонних територіях Вірменії та Месопотамії, де міста, укріплення, провінції часто захоплювалися, піддавалися розграбуванням і переходили з руки в руки. Після того, як в II столітті відбулося зміщення кордону на схід, коли він став проходити вздовж течії річки Тигр, а не річки Євфрат, було ще декілька періодів, коли кордон був локально стабільним досить тривалий час у північній частині, у Вірменії та на Кавказі.

Втрата ресурсів, затрачених під час римсько-перських воєн, у загальному підсумку виявилися катастрофічними для обох імперій. Кінець цим війнам поклала третя сторона — Арабський халіфат. Арабські завоювання розтрощили Іран в середині VII століття і переросли в арабо-візантійські війни в VII—X століттях.

Причини Боротьба Риму з Парфією, а потім і з державою Сасанідів мала глибокі економічні причини. Торгівля Римської імперії з Індією і Китаєм, найважливіше місце в якій займав шовк, проходила через північну Месопотамію або південно-західну Вірменію, а потім через Іран або Середню Азію. Тим же шляхом товари йшли в зворотному напрямку. Велике значення також мали шляху з Месопотамії на північ, у Вірменію та Грузію.

Прагнучи зміцнити контроль за торговими шляхами, зменшивши при цьому торгові витрати, Римська імперія неухильно просувала свої кордони на схід, витісняючи Парфію. У 115 році імператор Траян вторгся до Вірменії, де зустрів запеклий опір. Цей опір, а також невдоволення Парфії змусили імперію тимчасово припинити свою експансію на цьому напрямку. Наступні військові дії (розорення Арташата у 163 році і парфянський похід Каракалли в 216 році) також не привели до встановлення римського контролю над Вірменією.

Повстання Ардашира I (224—240) проти Аршакідів, що призвело до падіння Парфянського царства, сходження до влади Сасанідської династії та заснування нової імперії — все це було не тільки переломним моментом в історії Ірану, але і новим випробуванням його відносин з Римом. Хоча спочатку вороже ставлення Ардашира до Риму було простим продовженням парфянських настроїв, протягом перших кількох років свого правління шах зміцнив свою владу в достатній мірі, щоб його амбіції погрожували здебільшого територій східної Римської імперії. Римляни знали, що претензії Ардашира вийдуть за рамки меж Парфянського царства і що він буде претендувати на всі території, які колись належали його ахеменідським предкам. Тому Рим розглядав Сасанідів як серйозного противника з самого початку відносин з ними.

Підтверджень того, що перші сасанідські правителі поділяли римське переконання про інтерес нової династії до «ахеменіданської спадщини», в перських джерелах немає. Датований 358 роком лист Шапура II Констанцію II, викладений Амміаном Марцелліні, дозволяє припустити, що в Персії знали про цю римської теорії, але сприйняли її тільки в IV столітті.

Хронологія

III століття

Перші зіткнення. Війна 230—232 років

Ще не вирішивши до кінця внутрішні проблеми, Ардашир почав робити кроки по поверненню Малої Азії. Близько 229 року він безуспішно намагався захопити важливий торговий центр у верхній Месопотамії Хатру. У 230 або 231 році він відчув себе досить сильним, щоб вступити в зіткнення з Римською імперією, і повів свої війська в Месопотамію, Сирію, взяв в облогу Нусайбін і навіть досяг Каппадокії.

За свідченням Діона Касія, імператор Александр Север не був готовим до такого розвитку подій, і його армія в тій частині імперії перебувала в незадовільному стані. Геродіан повідомляє, що «царю царів» було направлено посольство з посланням від імператора, в якому пропонувалося дотримуватися чинних кордонів і нагадувалося про великі перемоги Августа, Траяна і Септимія Севера. Ардашир цю пропозицію проігнорував і продовжив розоряти Месопотамію.

У 230 році Ардашир почав військові дії проти Вірменії, Кавказької Албанії та Лазіка— не досягнувши успіху в Хатрі, він досяг успіху в інших місцях. Імператор Александр Север перемістив свою резиденцію на схід у 231—232 роках, займаючись реорганізацією системи укріплень на східному кордоні. Йому вдалося досягти угоди з Хатрою про введення в неї римських військ на правах союзника. Повідомлення джерел про цю кампанію суперечливі. «Історія Августів» стверджує, що Александр Север переміг Ардашира, після чого відсвяткував блискучий тріумф, з іншого боку, Геродіан повідомляє, що похід в цілому завершився поразкою Римської імперії.

Свідчень про те, чи був після даних військових дій підписаний мирний договір, не збереглося, так само як і про будь-які територіальні зміни.

Месопотамський похід Ардашира і Шапура. 237—240 роки Хвилювання в Римській імперії, що почалися після вбивства у 235 році Александра Севера, спровокували Ардашира на нове вторгнення на Захід. Ардашир в 237 році почав нову військову експедицію в римську Месопотамію, захопивши важливі міста Нісібіс і Карри.

Важливим досягненням цієї кампанії для персів стало захоплення Хатри. Згідно з епіграфічними свідченями, в цей час там було деяка римська військова присутність, а саме місто було добре укріплене і могло витримати довгу облогу. Принаймні, імператор Траян безуспішно намагався захопити місто в 117 році, а Септимій Север безуспішно брав місто в облогу двічі. Не відомо точно, коли Хатра стала частиною Римської імперії. Можливо, це сталося до 217 року або ще в 198 році. Близько 235 року до міста була введена допоміжна когорта IX Maurorum Gordiana. Як було сказано вище, перша спроба Ардашира взяти місто успіхом не увінчалася. Будь-якої інформації про те, як місто, нарешті було захоплене, не збереглося. Згідно арабської легенди, це сталося 12 квітня 240 року завдяки тому, що Шапура покохала дочка місцевого царя, яка впустила персів у місто.

Складно пояснити, навіщо персам знадобилося захоплювати це місто. Його стратегічне значення в майбутніх війнах виявилось невеликим. Розташована в 100 кілометрах на південний схід від найближчої римської військової бази, Сингара, яка, у свою чергу, вважалася надзвичайно віддаленою, Хатра не могла стати опорним пунктом вторгнення. В результаті незабаром місто було залишене персами.

Важливим наслідком цих подій став початок занепаду торгового значення Хатри, Дура-Европоса, Пальміри та інших «караванних міст», що процвітали, попри римсько-парфянські війни, — Сасаніди намагалися зосередити торгівлю в своїх руках, однак вони не були хорошими торговцями.

Війна 243—244 років

Тільки в 242 році римський імператор Гордіан III (238—244) вирушив зі своїм військом з Риму, попередньо відкривши ворота Януса. Така тривала затримка — зазвичай на збори армії для східного походу вистачало року— може бути пояснена внутрішніми проблемами, з якими зіткнувся молодий правитель. Про хронологію розпочатої кампанії не збереглося достатньої інформації. Про шляхи проходження військової експедиції римлян і про міста, які були відбиті у персів, повідомляє «Історія Августів», а про дати цих подій можна судити тільки за непрямими ознаками — в містах, які відвідав імператор, були випущені пам'ятні монети, а в деяких з відвойованих містах, в яких були монетні двори, відновилося карбування римських монет. Таким чином, вдалося встановити, що пройшовши через Малу Азію, армія Гордіана прибула в Антіохію Сирійську через Антіохію в Пісідії. Навесні 243 року армія перетнула Євфрат і відбила міста Карри, Нісібіс і Сингара.

Про те, які далі відбулися битви й з яким результатом, перські та римські джерела, слідуючи античній традиції, розповідають тільки про успіхи, і повідомляють різну інформацію. Згідно з римськими авторами, під командуванням префекта гвардії Тімесіфея римляни перемогли персів при Ресаєні, а потім вторглися в сасанідську провінцію Асорестан. Ймовірно, вони мали намір дійти до Ктесифона, однак, як повідомляє напис Шапура I на «Каабі Зороастра» (ŠKZ), перси здобули вирішальну перемогу в битві при Массісе, в якій Гордіан III загинув.

Чи дійсно загинув Гордіан III в битві, чи відбулося це в результаті зради його майбутнього наступника Філіпа Араба, або, як розповідає «Історія Августинів», Гордіан встиг повернутися в Рим і був зраджений Філіпом вже після війни, невідомо. Можливо, поширювана римськими істориками версія про зраду Філіпа Араба була покликана пояснити невигідний мир, який він уклав з Шапуром. Згідно з написом Шапура, за мирним договором Рим заплатив 500 000 золотих динарів. Історик VI століття Євагрій Схоластик повідомляє також, що Рим зобов'язався не допомагати вірменам в боротьбі проти Шапура, передавши йому Персоарменію, а Зонара ще додає до списку Месопотамію.

Ймовірно, зазначена сума ніколи не була виплачена, тому, що Філіп розірвав договір відразу ж після повернення на римську територію. Питання про те, чи була в дійсності віддана Месопотамія, є дискусійним. Про події у Вірменії після походу Гордіана повідомляють Мовсес Хоренаці та Агафангел Вірменський, проте хронологічні помилки у них не дозволяють зробити точну дату подій. Коли після того, як вірменський цар Хосров був убитий, його син Трдат втік до Риму, Шапур скористався цим як приводом для поновлення воєнних дій. Точна дата його кампанії проти Вірменії невідома. Ймовірно, між 252 і 256 роками Шапур змістив місцеву династію Аршакідів і перетворив Вірменію в провінцію, керовану своїм сином Орміздом.

Перший сирійський похід Шапура I. 252—253 роки

Згідно періодизації наступного напису ŠKZ, похід, розпочатий Шапуром I в 252 році, є другим з трьох його походів проти Римської імперії. Часто він називається також його першим сирійським походом. Цей напис, разом з XIII книгою Сивіл, є практично єдиним джерелом подій даного періоду. Крім цього, відомі археологічні свідчення перської облоги Дура-Европоса. Виявлено також військовий архів цього міста, який проливає світло на перебування в цьому регіоні римського гарнізону в 220—240 роках. Події, які передували цьому вторгненню, відомі погано. Частина з великої кількості узурпаторів, активних в цей смутний період римської історії, діяла на сході імперії. Один з них, віднесений «Історією Авгусинів» до числа Тридцяти тиранів, Кіріад, втік до Персії та за допомогою своїх прихильників зрадив Шапуру Антіохію. Інший, Ураній Антонін, навпаки, успішно боровся з персами.

Час початку перського вторгнення є дискусійним питанням. Різні методи дослідження (текстологічні, нумізматичні) відносять його до 252—253 років. За повідомленнями Мухаммада ат-Табарі, на одинадцятому році царювання Шапура був узятий Нісібіс. Напис ŠKZ перераховує 37 міст і територій, захоплених Шапуром, проте невідомо, чи були вони захоплені в тому порядку, в якому перераховані. Можливо, вторгнення йшло за двома напрямками, північному і південному, після того як перська армія завдала римлянам відчутної поразки при Барбаліссе. Найважливішою подією кампанії, про яку збереглася велика кількість пізніших свідчень, стало падіння Антіохії. Місту, третього за значенням в Римській імперії і найважливішого на Близькому Сході, було завдано серйозної шкоди.

Після захоплення Антіохії перси через Каппадокію повернулися в свою країну, щоб у другій половині 253 року почати другу кампанію цієї війни. На цей раз удача відвернулася від персів і після поразок від Уранія Антоніна (або від правителя Пальміри, Одената), Шапур припинив війну.

Дії 254—260 років і похід Валеріана