Євген Аршакович Амбарцумов ( , Москва — , Москва) — російський політичний діяч, політолог, дипломат. Депутат Державної думи першого скликання (1994). Племінник протоієрея, священномученика Амбарцумова Володимира Амбарцумовича. Мав вірменське походження.
Освіта Закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМВ, 1951), аспірантуру МДІМВ (1954). Кандидат історичних наук. Володів англійською, французькою, німецькою, італійською та іспанською мовами.
Учений У 1954—1956 — редактор журналу «Новий час».
В 1956—1959 — старший науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин АН СРСР.
У 1959—1963 — редактор журналу «Проблеми світу і соціалізму» (Чехословаччина, Прага).
З 1963 року працював у різних інститутах в системі АН СРСР: заступник директора Інституту історії міжнародного робітничого руху, завідувач сектором Інституту конкретних соціальних досліджень, завідувач сектором, відділом Інституту міжнародної економіки і політичних досліджень АН СРСР.
У 1984 журнал «Питання історії» опублікував його статтю «Аналіз В. І. Леніна причин кризи 1921 р. і шляхів виходу з неї», в якій аналізувалися причини криз в соціалістичних країнах, а також ситуація в СРСР. Автор бачив їх основну причину — починаючи з 1921 року, коли Ленін шукав виходу в НЕПі, — у кризі влади, що здійснює помилки або навіть свідомо діє врозріз з інтересами населення. Точка зору Амбарцумова була піддана різкій критиці в журналі «Комуніст» — офіційному теоретичному органі ЦК КПРС — в якому було відкинуто саме поняття «криза при соціалізмі», а причиною кризових явищ називалися дії «правооппортунистических елементів», підтримуваних зазвичай «міжнародним капіталом».
Був одним з «виконробів перебудови», колумніст газети «Московські новини».
У 1988 Амбарцумов був одним із авторів збірки «Іншого не дано», в якому були опубліковані статті прихильників радикалізації перебудови і більшої демократизації радянського суспільства.
Політик У 1990—1993 — народний депутат РРФСР, член Комітету Верховної Ради з міжреспубліканских відносин, регіональної політики і співпраці. Заступник голови Комітету, у 1992—1993 рр. — голова Комітету Верховної ради з міжнародних справ та зовнішньоекономічних зв'язків. Член Конституційної комісії.
Входив у фракцію «Демократична Росія», в об'єднану парламентську фракцію Соціал-Демократичної і Республіканської партій Росії; 1992 — один з творців нової депутатської групи «Батьківщина»; член фракції «Злагода заради прогресу».
З 18 листопада 1991 року — член Ради Російського громадсько-політичного центру.Распоряжение Президента РСФСР от 18 ноября 1991 года «О Российском общественно-политическом центре»
З 20 травня 1992 року — член Державної комісії з підготовки офіційного візиту делегації Російської Федерації на вищому рівні в Японії.Распоряжение Президента Российской Федерации от 20 мая 1992 года № 240-рп «О Государственной комиссии по подготовке официального визита делегации Российской Федерации на высшем уровне в Японию»
З 8 вересня 1993 року — член робочої групи Конституційної комісії з розгляду проекту Конституції Російської Федерації, схваленого Конституційним нарадою, та підготовки пропозицій щодо вироблення єдиного узгодженого проекту Конституції Російської Федерації.Распоряжение Президента Российской Федерации от 8 сентября 1993 года № 621-рп
З лютого 1993 року — член Президентської ради. У 1993 році — член комісії законодавчих припущень при Президенті Російської Федерації.
У 1993 році був обраний депутатом Державної думи першого скликання за списком блоку «Яблуко», входив у фракцію «Яблуко», був членом Комітету з міжнародних справ; у зв'язку з переходом на дипломатичну роботу склав депутатські повноваження у 1994 році.
Дипломатична служба 24 травня 1994 — 27 серпня 1999 роках — Надзвичайний і повноважний посол Російської Федерації в Мексиканських Сполучених Штатах.Указ Президента Российской Федерации от 24 мая 1994 года № 1014 «О назначении Амбарцумова Е. А. Чрезвычайным и Полномочным Послом Российской Федерации в Мексиканских Соединенных Штатах»Указ Президента Российской Федерации от 27 августа 1999 года № 1126 «О Амбарцумове Е. А.»
22 травня 1995 — 27 серпня 1999 роках — Надзвичайний і повноважний посол Російської Федерації в Белізі (за сумісництвом)Указ Президента Российской Федерации от 22 мая 1995 года № 512 «О назначении Амбарцумова Е. А. Чрезвычайным и Полномочным Послом Российской Федерации в Белизе по совместительству».
Дипломатичний ранг — Надзвичайний і повноважний посол (22 травня 1995 року)Указ Президента Российской Федерации от 22 мая 1995 года № 511 «О присвоении Амбарцумову Е. А. дипломатического ранга Чрезвычайного и Полномочного Посла»
Основні роботи Радянсько-финляндские відносини. — М., Госполитиздат, 1956 Боротьба пролетаріату в країнах розвиненого капіталізму. М., «Знання», 1966 Вгору, до вершини. Ленін і шлях до соціалізму. М., Молода гвардія, 1974. Ленін і шлях до соціалізму. — М., Молода гвардія, 1982. Німецька демократична республіка. М., 1983 (редактор) Аналіз в. І. Леніним причин кризи 1921 р. і шляхів виходу з нього. «Питання історії», № 4, 1984. Про шляхи вдосконалення політичної системи соціалізму. // Іншого не дано. М., 1988. Соціалізм: минуле і сьогодення /АН СРСР, Інститут міжнародних економічних і політичних досліджень. М.,1990 (відповідальний редактор і співавтор).
Нагороди Медаль «Захиснику вільної Росії» (22 серпня 2001 року) — за виконання громадянського обов'язку при захисті демократії і конституційного ладу 19 — 21 серпня 1991 рокуУказ Президента Российской Федерации от 22 августа 2001 года № 1053 «О награждении медалью „Защитнику свободной России“»
Примітки
Посилання Біографія М. Геллер, А. Некрич. Історія Росії. 1917—1995 (про статті Амбарцумова в «Питаннях історії») Похований на Введенському кладовищі Балканський похід Амбарцумова: командувати парадом буду я