Ю́рій Володи́мирович Ніку́лін (; , Демидов, Демидовський повіт, Смоленська губернія, РСФРР — 21 серпня 1997, Москва, Росія) — радянський та російський артист цирку, кіно. Народний артист СРСР (1973), Герой Соціалістичної Праці (1990). Учасник німецько-радянської війни. Здобув відомість завдяки циклу короткометражних фільмів Операція «И» та фільмам Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка». Один з провідних акторів радянського кінематографа.

З 1982 по 1997 рік був директором та художнім керівником цирку на Цвітному бульварі.

Життєпис

Народився 18 грудня 1921 року в місті Демидов Смоленської губернії у театральній родині Володимира Андрійовича Нікуліна. Він був актором пересувного театру революційного гумору. Адреса проживання родини Нікуліних у Демидові станом на січень 1922 року — вулиця Духовська (нині Мареївська), 23.

1925 року сім'я Нікуліних переїхала до Москви. Вони мешкали в комунальній квартирі на Токмаковому провулку, будинок 15, неподалік від площі Розгуляй (будинок не зберігся). Сім класів навчався в школі № 349, яка вважалась зразковою. Її часто відвідували тогочасні радянські знаменитості, зокрема Аркадій Гайдар. Через неуспішність та невідповідну поведінку Нікуліна було переведено до іншої школи. Поміж навчанням брав участь у драматичному гуртку.

1939 року призваний до лав Червоної армії, служив у 115-му зенітно-артилерійському полку. Під час радянсько-фінської війни ця зенітна батарея розміщувалась поблизу Сестрорєцька й охороняла повітряні підступи до Ленінграда. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях під Ленінградом, навесні 1943 року після контузії та лікування в госпіталі його перевели до 72-го окремого зенітного артилерійського дивізіону на посаду командира розвідувального відділення, згодом там же він став помічником командира взводу. 1943 року вступив до КПРС.

Зустрів перемогу в Курляндії; ще рік служив на території Східної Пруссії, 18 травня 1946 року демобілізований у званні старшого сержанта. Нагороджений медалями: «За оборону Ленінграда», «За перемогу над Німеччиною» та «За відвагу» (спочатку представлений до нагородження орденом Слави III ступеня)Цирк. Маленькая энциклопедия. Сост А. Я. Шнеер, Р. Е. Славский. Гл. ред. Ю. А. Дмитриев. 2-е изд., перераб. и доп. — М.: «Советская энциклопедия», 1979. — 448 с..

Після війни намагався вступити до Всесоюзного державного інституту кінематографії, однак не склав вступні іспити: голова комісії Сергій Юткевич не виявив у ньому акторських здібностейПозже Ростислав Плятт сказал профессору ГИТИСа Юрию Завадскому: «Вот, не взяли Никулина, а смотрите, какой из него вышел актёр!», на что Завадский ответил: «Ну и хорошо, что не взяли, а то бы испортили!» — Татьяна Никулина. Рядом с клоуном . Після провалу хотів вступити до ГІТІСу на театральний факультет. Але голова комісії С. Гушанський також не знайшов у нього акторських задатків. Зрештою вступив до школи-студії розмовних жанрів при Московському цирку на Цвітному бульварі та закінчив навчальний заклад у 1948 році. Перший виступ на манежі відбувся 25 жовтня 1948 року в парі з Борисом Романовим у репризі «Натурник і халтурник». Потім став працювати асистентом разом із популярним тоді клоуном Олівцем. Працюючи в нього, познайомився із Михайлом Шуйдіним. Разом з Олівцем, сам актор і Шуйдін неодноразово їздили на гастролі країною та набиралися циркового досвіду. Пропрацювавши з Олівцем два з половиною роки, 1950 року Шуйдін і Нікулін разом пішли від нього через робочий конфлікт. Почавши працювати самостійно, склали знаменитий клоунський дует Нікулін і ШуйдінЦирк. Маленькая энциклопедия. Сост А. Я. Шнеер, Р. Е. Славский. Гл. ред. Ю. А. Дмитриев. 2-е изд., перераб. и доп. — М.: «Советская энциклопедия», 1979. — 448 с., хоча за характером артисти були зовсім різні.

1958 року дебютував у кіно в епізодичній ролі піротехніка у фільмі «Дівчина з гітарою». Популярними були його комічні і характерні ролі в кіно («Самогонники», «Пес Барбос і незвичайний крос», «Операція «И» та інші пригоди Шурика», «Кавказька полонянка», «До мене, Мухтаре», «Вони воювали за Батьківщину» та багато інших).

Автор книги «Почти серьёзно …» (1979).

1981 року завершив кар'єру циркового артиста і перейшов на адміністративну роботу — став головним режисером цирку на Цвітному бульварі. З 1982 року обіймав посаду директора цього закладу. За нього для цирку збудували повністю нову будівлю, відкриття якої відбулося 29 вересня 1989 року. Усього пропрацював у цирку близько півстоліття.

У середині 1990-х років був членом редакційної колегії журналу «Огонёк». З 1992 року був головою правління Фонду Миру.

У 1993—1997 роках працював на телебаченні як ведучий гумористичної програми «Білий папуга». Останньою значною роллю в кіно Нікуліна стала поява у фільмі «Опудало». Усього за довгі роки творчої діяльності артист зіграв понад тридцять ролей у фільмах.

Смерть Наприкінці липня 1997 року Нікулін відчув біль за грудиною і звернувся до «Центру ендохірургії та літотрипсії» (ЦЕЛТ). Ускладнювало ситуацію те, що Нікулін хворів на цукровий діабет, і в нього залишалися наслідки туберкульозу, який він переніс під час війни. 5 серпня була проведена процедура ангіопластики, під час якої у Нікуліна сталася зупинка серця, яке пізніше вдалося запустити. Але після цього він впав у кому, в якій провів шістнадцять днів, до своєї смерті.

Помер 21 серпня 1997 року в Москві внаслідок ускладнень після хвороби серця на 76-му році життя. Прощання з артистом відбулося 25 серпня 1997 року в Московському цирку на Цвітному бульварі. Похований на Новодівичому цвинтарі.

Сім'я

Прапрадід по батькові Микола Романович Нікулін, трубчевський міщанин. Дружина Катерина ЄрмолаєвнаЦГА Москвы. Ф. 418, оп. 18, д. 128, л. 91.. Прапрадід по батькові — Яків Петрович Умденшток (1808—1869), лютеранин, син швейцарського емігранта, викладача французької мови в 1-й Московській гімназіїГобза И. О. Столетие Московской 1-й гимназии, 1804—1904. — , 1903. — С. 352.. Випускник Московського комерційного училища (1828)Виноградов Н. И. Московское коммерческое училище. Сто лет жизни 1804—1904. — , 1904. — С. 17., служив у конторі московської купчихи Гарднер. Склавши іспити при Московському університеті, з 1836 по 1845 викладав французьку та російську мови в 1-му та 2-му кадетських корпусах у МосквіПоливанов А. Н. Пятидесятилетие 2-го Московского Императора Николая I кадетского корпуса. — , 1899. — С. 46.. З 1847 року — класний наглядач, з 1848 року — викладач бухгалтерії Олександринського сирітського інститутуЦГА Москвы. — Ф. 111, оп. 2, д. 103, л. 3—8.. Надвірний радник, перший власник будинку № 11 в Аптекарському провулку (зберігся у сильно перебудованому вигляді). Дружина Софія Богданівна (1807—1886)ЦГА Москвы. — Ф. 2126, оп. 2, д. 29, л. 184об—185.. Прадід по батькові — Василь Миколайович Нікулін (1828 — до 1888). Випускник Тверської гімназії (навчався з 1842 по 10 березня 1850, закінчив з відмінними оцінками з усіх предметів, отримав право на 14-й чин при вступі на цивільну службу)ЦГА Москвы. — Ф. 418, оп. 18, д. 128, л. 88. і Педагогічного інституту Московського університету (1855), служив кімнатним наглядачем пансіонату 4-ї Московської гімназії. Після складання випробувань на звання кандидата (18 червня 1856) викладав природну історію, математику, російську мову та географію у Тверській гімназії. У 1863—1869 роках наглядач, вчитель природної історії та математики, у 1866—1868 роках бібліотекар учнівської бібліотеки Рязанської гімназіїИсторическая записка Рязанской 1-й мужской гимназии, 1804—1904. Рязань, 1904. С. 166, 168, 172—173., у 1869—1874 роках наглядач 1-ї Московської гімназіїГобза И. О. Столетие Московской 1-й гимназии, 1804—1904. С. 363.. Титулярний радник (1861), колезький асесор (1862), надвірний радник (1864), колезький радник (1869)ЦГА Москвы. — Ф. 418, оп. 291, д. 263, л. 6—8об.. 9 липня 1854 року одружився з Клавдією Яківною УмденштокБрачный обыск Константино-Еленинской церкви 1-го Московского кадетского корпуса // ЦГА Москвы. — Ф. 2122, оп. 3, д. 58, л. 38—38об. (нар. 24 вересня 1833 року в Москві, пом. 31 січня 1902 там жеЦГА Москвы. — Ф. 203, оп. 745, д. 301, л. 1254 об; там же. Ф. 203, оп. 776, д. 103, л. 473об—474.). У подружжя було четверо синів (з яких один, Петро (26 січня 1866 — 26 червня 1870), помер у ранньому віціЦГА Москвы. — Ф. 2125, оп. 1, д. 1849, л. 146об.) і дочка Катерина (нар. 29 січня 1867). Дід по батькові — Андрій Васильович Нікулін (нар. 2 жовтня 1862), спадковий почесний громадянин. Дружина Варвара Олександрівна. Брат діда по батькові — Володимир Васильович Нікулін (6 квітня 1856 — 7 березня 1912), випускник 1-ї Московської гімназії (1877) та медичного факультету Московського університету (1884). Лікар, автор низки досліджень з легеневих хвороб, статський радник, власник будинку № 11 на Аптекарському провулку в МосквіЦГА Москвы. Ф. — 1175, оп. 1, д. 452, л. 89., який успадкував від своїх хрещених (батьків матері). Брат діда по батькові — Микола Васильович Нікулін (нар. 26 вересня 1864), випускник Військово-медичної академії, лікар-венеролог у Москві. Батько — Володимир Андрійович Нікулін (8 (20) січня 1898—1964) народився в Києві, охрещений 22 лютого 1898 року у Старокиївській Вознесенській церкві. З 1908 по 1916 року навчався у 2-й Московській гімназії, потім, до вступу на службу в РСЧА у березні 1919 року, — на юридичному факультеті Московського університету, жив на Арбаті (Великий Афанасьєвський провулок, буд. 39, кв. 2)ЦГА Москвы. — Ф. 418, оп. 330, д. 1494. Владимир Андреевич Никулин.. Демобілізувавшись з Червоної армії та закінчивши курси Політпросвіти, влаштувався у драматичний театр у Демидові. У Демидові батько організував «Теревьюм» — пересувний театр революційного гумору, де сам ставив вистави та багато грав. Також організував та тренував першу у місті футбольну команду. Прадід по матері — Олексій Миколайович Германов (нар. 1856), родом з Усмані, закінчив духовну семінарію і мав особисте дворянство. У 1891—1894 роках — помічник начальника поштово-телеграфної контори в Поріччі у чині титулярного радника, переведено звідти до Двінської поштово-телеграфної контори на місце чиновника 5-го розряду з виробництвом у колезькі асесори. Одружений зі своєю землячкою Пелагеєю Єгорівною (нар. 1858)По материалам Всероссийской переписи населения 1897 г. // Латвийский государственный исторический архив (LVVA). — Ф. 2706, оп. 1, д. 45, л. 1020об—1021.. Дід по матері — Іван Олексійович Германов (нар. бл. 1879), з 1901 року — начальник поштового відділення в містечку Вишки, потім на аналогічній посаді в Лівенгофі, помічник начальника добровільної пожежної команди там само. Колезький реєстратор (1901), губернський секретар (1902), колезький секретар (1912), титулярний радник (1914). Дружина Надія Миколаївна. Мати — Лідія Іванівна Нікуліна (Германова) (26 серпня/8 вересня 1902—1979). Народилася в Лівенгофі (нині Лівани, Латвія), хрещена в православній Іллінській церкві містечка МалинівкиLVVA. — Ф. 232, оп. 5, д. 16, л. 318об—319.. У роки Першої світової війни переїхала до міста Поріччя, якомога далі від війни, до родичів. Працювала акторкою у драматичному театрі у Демидові. У Лівенгофі також народилися сестри Лідії — Людмила (28 червня (11 липня) 1904) та Ніна (2 (15) квітня 1906).