Але́н Дело́н (, повне ім'я — Але́н Фаб'є́н Морі́с Марсе́ль Дело́н (); , Со, О-де-Сен — 18 серпня 2024, Душі-Монкорбон, ЛуареПомер французький актор Ален Делон, Укрінформ, 18.08.2024) — французько-швейцарський актор кіно та театру, кінопродюсер, сценарист і режисер. Ветеран першої індокитайської війни. Вважається не лише зіркою та секс-символом європейського кінематографа, а й «найкрасивішим актором кіно за всю історію».
Його кар'єра почалася 1957 року. Один із найпопулярніших акторів французького кіно, знімався у фільмах, які загалом зібрали близько 134 мільйонів глядачів у кінотеатрах, що зробило його популярнішим за Луї де Фюнеса та Жана-Поля Бельмондо. Делон грав разом з такими видатними акторами, як Жан Габен, Бріжіт Бардо, Ентоні Квінн, Ліно Вентура, Катрін Деньов тощо. Велика кількість фільмів стали «класикою», зокрема: «На яскравому сонці», «Рокко та його брати», «Леопард», «Нескорений», «Самурай», «Басейн», «Сицилійський клан», «Борсаліно», «Мосьє Кляйн» і багато інших.
Хоч актор не знімався в Голлівуді постійно, він відомий як у Сполучених Штатах, так і в Європі, а також в Азії, де розгорнув підприємницьку діяльність. Офіцер ордену Почесного легіону, у 1985 році отримав премію «Сезар» за найкращу чоловічу роль у фільмі «Наша історія» та на Каннському кінофестивалі 2019 року за кар'єрні досягнення.
Біографія
Походження та дитинство Ален Фаб'єн Моріс Марсель Делон народився 8 листопада 1935 року в комуні Со, департамент (нині — О-де-Сен), приблизно за 10 км від центру Парижа. Його батько, Фаб'єн (; 1904—1977), був директором кінотеатру «Le Régina» в Бур-ла-Рен, а мати, Едіт Арнольд (; 1911—1995) — аптекаркою. За мірками Франції тих років Делони були дрібними буржуа. Вони походять з комуни Сен-Венсан-Лепінасс, що в Окситанії, а родовід сягає XV століття, коли жив Жан Делон. Відомо, що прадід Алена по батьківській лінії, Фаб'єн Делон (1829—1909), був нагороджений орденом Почесного легіону в 1892 році та працював інженером мостів і доріг. Бабуся по батьківській лінії, Марія-Антуанетта Евангеліста (; 1867—1939), була корсиканкою й у своєму рідному місті, Прунеллі-ді-Фьюморбо, 1888 року взяла шлюб з дідом Жаном-Марселем Делоном, збирачем податків на Корсиці. За сімейною легендою, Евангелісти були бонапартистами .
Ален був єдиною дитиною в сім'ї і мав важке дитинство, що припало на роки Другої світової війни та правління режиму Віші. Хлопцю не минуло й п'яти років, як 1939 року батьки розлучилися. Його віддали в так звану , що стало дитячою травмою й вплинуло на все життя. Батьком цього сімейства був тюремний наглядач у Френі. Ален, живучи по сусідству з в'язницею, навіть чув залп під час страти колаборанта П'єра Лаваля. Потім його перемістили в католицький пансіонат святого Миколая в Іньї, де майбутня кінозірка провів юність з другом дитинства, Жераром Саломе. Усього Делона шість разів виключали зі шкіл. Матір вдруге одружилася з Полем Булонем, торговцем м'ясом і гастрономією з Бур-ла-Рен, і подружжя забрало хлопця до себе. Як тільки Ален підріс, вітчим влаштував його у свою м'ясну крамницю .
У 14 років Алену випала нагода зіграти роль у 22-секундному німому фільмі «Викрадення» () Олів'є Бургіньона, батька одного з друзів. Того ж року Ален втік з дому, мріючи потрапити в Чикаго, але юнака затримала поліція в Бордо.
Армія та війна
Напередодні мобілізації у французьку армію через війну в Індокитаї, в ході якої французи та союзники воювали з місцевими націоналістами Лаосу та Камбоджі, а також комуністами В'єтміню, Делон пройшов службу в Національних військово-морських силах. На той час йому було 17 років. Після морського навчального центру 1953 року його перевели в школу зв'язківців у Ла-Лонд-ле-Мор. Після того, як Алена зловили на крадіжці обладнання, керівництво дало йому вибір: або звільнення з флоту або продовження терміну служби контракту від трьох до п'яти років. Він обрав другий варіант.
Делон спочатку служив матросом 1-го класу, потім його призначили в охоронну роту Сайгонського арсеналу. Ближче до кінця війни Алена заарештували за викрадення військового позашляховика та поїздку, під час якої автомобіль перекинувся. Через це в нього вилучили ліцензію на радіозв'язок і звільнили.
Період служби в справив на майбутню зірку європейського кіно великий вплив: він відкрив для себе військову дисципліну, почуття честі та патріотизму до Франції. У нього розвинулася пристрасть до зброї, і він почав захоплюватися зіркою тодішніх екранів, Жаном Габеном завдяки фільму «Не чіпай здобич» () 1954 року, який тоді показували в Сайгоні (нині — місто Хошимін, колишня столиця французького протекторату) .
Кінець 1950-х: початок кар'єри Повернувшись 1956 року в Париж, де він познайомився зі співачкою Далідою, з якою пізніше буде роман, Ален брався за будь-яку роботу: вантажником, офіціантом у кафе поблизу Єлисейських полів. На Монмартрі він познайомився зі злочинним світом (зокрема, бандою Trois Canards) . Зустріч у джаз-клубі і подальші романтичні стосунки з акторкою стали поворотним моментом у житті Алена. Невдовзі у Делона помітив молодий актор Жан-Клод Бріалі та запросив відвідати разом Каннський кінофестиваль, де статура і «янгольське обличчя» молодика не залишилися непоміченими попри відсутність будь-якої акторської підготовки.
У Римі, живучи разом із , що пізніше став відомим італійським фотографом, Делона помітив американський кінопродюсер Девід Сельцник. Він запропонував Алену семирічний контракт у Сполучених Штатах за умови вивчення англійської мови. Ще у Франції Делон почав її вивчати і планував погодитися на пропозицію, але в розмові з режисером Івом Аллегре, той переконав актора залишитися на батьківщині.
Знайомство з Аллегре відбулось завдяки дружині останнього, , коханцем якої був Ален Делон і саме вона переконала чоловіка дати Алену хоч і не велику, але досить помітну роль у фільмі (). Якщо не враховувати участь у 22-секундній короткометражці, де знявся Ален у дитинстві, це був дебют, він так його коментував:
Наступного, 1958 року, на екрани вийшла кінокомедія «Будь красивою та помовчуй» () Марка Аллегре, старшого брата Іва, на зйомках якої Ален познайомився з Мілен Демонжо, Анрі Відалем, а також ще одним, таким же, як і він, актором-початківцем: Жаном-Полем Бельмондо. Того ж року Делон отримав свою першу головну роль драгунського обер-лейтенанта Франца Лобгаймера в історичній драмі () режисера . На знімальному майданчику він познайомився з молодою австрійською акторкою Ромі Шнайдер, що зіграла головну жіночу роль у фільмі, і між ними почався роман, що тривав до 1963 року.
Після «Крістіни» Делон мав успіх у комедії () , де зіграв головну чоловічу роль в оточенні цілого ряду французьких акторок: вже згаданої Мілен Демонжо, , тощо. У драмедії () того ж режисера, екранізації роману Марселя Еме, він зіграв сина персонажа Бурвіля.
1960-ті: злет кар'єри Справжнє визнання акторові принесла роль у фільмі 1960 року «На яскравому сонці» () режисера Рене Клемана, знятому за романом американської письменниці Патриції Гайсміт «Талановитий містер Ріплі» (). Делон став першим виконавцем ролі Тома Ріплі — психопатичного лиходія, шахрая та серійного вбивці. Пізніше цього ж персонажа зіграють Метт Деймон («Талановитий містер Ріплі»), Джон Малкович () та інші актори. Партнерами по знімальному майданчику Алена став його близький друг та Марі Лафоре, а також невелику епізодичну роль виконала наречена Ромі. Наступним успіхом стала драма «Рокко та його брати» () італійського режисера Лукіно Вісконті, який отримав «Великий приз» журі на Венеційському кінофестивалі. Невдовзі актор-початківець знявся разом з Бріжіт Бардо в романтичному кіноальманасі «Знамениті любовні історії» () Мішеля Буарона, костюмованому фільмі, натхненному коміксами . У тому ж році Ален Делон почав підприємницьку діяльність, купивши ресторан La Camargue в .
З часом він все менше виконував «прості» ролі, як на початку кар'єри, хоча вони все одно були. Однак, ні комедія про італійських анархістів «Як радісно жити» () Рене Клемана, ні новела в альманасі «Диявол і десять заповідей» () Жульєна Дювів'є (де герой Алена спокушає персонажа Даніель Дар'є) не є найвідомішими ролями актора. У 1962 році Делон зіграв разом з Монікою Вітті в драмі «Затемнення» () Мікеланджело Антоніоні, фільмі, який отримав приз журі на Каннському кінофестивалі 1962 року.
1963 рік приніс актору роль в ще одному фільмі Вісконті, історичній епопеї про період Рісорджименто і італійській історії «Леопард» (). Партнерами Делона стала зірка італійського кіно Клаудія Кардінале та голлівудський актор Берт Ланкастер. Стрічка отримала «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі та залишилася однією з найголовніших ролей, зрештою зробивши Алена Делона головним актором великого європейського кіно.
Того ж року під керівництвом Анрі Вернея було знято фільм «Мелодія з підвалу» (), яка отримала американський «Золотий глобус» у категорії «найкращий фільм іноземною мовою».}} На зйомках цієї класики детективного жанру Делон познайомився зі своїм кумиром, яким надихався ще в часи служби в армії — Жаном Габеном. Пізніше актор згадував:
Ця послідовність успішних ролей вважається серією визначних фільмів у кар'єрі актора. В інших жанрах Делон також відзначився, зокрема як виконавець подвійної ролі в пригодницькому фільмі «Чорний тюльпан» (), екранізації однойменного роману Александра Дюма (батька), що зняв Крістіан-Жак з ще однією італійською зіркою — Вірною Лізі. Слідом за «Леопардом» Вісконті режисер запросив Алена зіграти в театрі, у виставі за п'єсою () англійського драматурга XVII століття разом з Ромі Шнайдер і .
У 1964 році Делон спробував свої сили в продюсуванні . Так на екрани вийшла стрічка «Нескорений» () Алена Кавальє з Делоном же у головній ролі. Після кількарічної паузи Ален возз'єднався з режисером Рене Клеманом у праці над фільмом «Хижаки» () з американками, Джейн Фондою та Лолою Олбрайт, у головних ролях. Того ж року він одружився з Франсін Бартелемі (Канова), яка дебютувала в кіно пізніше під сценічним ім'ям Наталі Делон. Наступного, 1964 року, в подружжя народився первісток.
Після ряду французько-італійських фільмів кар'єра Делона стала по-справжньому міжнародною. У Сполученому Королівстві він зіграв у композитному фільмі () Ентоні Асквіта разом із Ширлі Мак-Лейн і Джорджем К. Скоттом, а також у 1968 році мав роль у французько-британській еротичній драмі () , знятій за мотивами твору Андре П'єра де Мандьярга.
У Голлівуді знімався з Енн-Маргрет, Ваном Гефліном і Джеком Пелансом у французько-американському трилері (), а в пародійному вестерні 1966 року () — з Діном Мартіном. Одним з найвідоміших іноземних фільмів того часу стала воєнна стрічка Зниклий загін () Марка Робсона, де головні ролі поряд з Аленом розділили Ентоні Квінн і Джордж Сігал, а головну жіночу — Клаудія Кардінале. Врешті, розчарований якістю фільмів, які йому запропонували американці Делон розірвав контракт і повернувся у Францію.
У 1966 році Клеман дав йому роль сподвижника Шарля де Голля, Жака Шабана-Дельмаса, в епічному воєнному фільмі про рух Опору «Чи горить Париж?» (). Ставши, безсумнівно популярним актором у Франції, Делон зіграв ряд ролей із «зірковими» колегами: з Ліно Вентурою в «Шукачах пригод» (), із Зентою Берґер у трилері Жульєна Дювів'є «Диявольськи Ваш» (), і вдруге з Бріжіт Бардо в новелі за твором Едгара Аллана По () кіноальманаху (). Впродовж липня-серпня 1967 року Ален і Наталі Делони знялися разом у фільмі Жана-П'єра Мельвіля «Самурай» (), дебюті Наталі, як кіноакторки.
Наступного року Делон повернувся до театру де зіграв у постановці Реймона Руло за п'єсою Жана Ко «Виколоті очі» (). 1968 року Делон зіграв з Чарльзом Бронсоном у детективному фільмі «Прощавай, друже» () Жана Ермана. Того ж року актором була заснована власна продюсерська компанія . Першим спродюсованим фільмом став () того ж Жана Ермана. Як і в попередній продюсерській стрічці, «Нескорений», Делон виконав головну чоловічу роль, а в партнерки запросив французьку акторку Мірей Дарк, з якою в Делона почалися романтичні стосунки після розлучення з Наталі.