Доброво́ди — село в Україні, у Збаразькій міській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гніздечна, на півночі району. До 2020 адміністративний та культурний центр Доброводівської сільської ради.

Географія На території села Доброводи є геологічний заказник — міоценові відклади — 0,5 га.

Оголошена рішенням виконавчого комітету Тернопільської обласної ради від 14 березня 1977 року № 131 «Про затвердження реєстру заповідних об’єктів та поліпшення заповідної справи в області».

Історія Перша письмова згадка про поселення «Добра-вода» датована 9 липня 1463 року в документі «Про поділ маєтностей князів Збаразьких». Разом із ще 23-ма іншими селами і містечками село відійшло князю Семену, званому пізніше Колоденським.

Адміністративно село належало до Збаразького повіту (Галицьке намісництво).

У 1867 —1918 рр. у складі Збаразького повіту (Королівство Галичини та Володимирії).

Від 1903 року в селі активно діяло товариство «Просвіта», що тоді містилося у звичайній сільській хаті Івана Якимовича Залеського. На початку 1930-х років в селі розпочалося будівництво Народного Дому, а 1938 року будівництво завершене й будівлю вліті того ж року був освячений на честь Володимира Великого.

Восени 1935 року силами польської громади села на честь 17-ої річниці «ополчення» Доброводів, на місці, де нині стоїть монумент О. Смакули, був зведений найбільший пам’ятник за всю його багатовікову історію. Кам'яний обеліск висотою 6м 60см на вершині якого красувався орел з розпущеними крилами. На висоті 2м 25см від основи був розміщений барельєф Юзефа Клеменса Пілсудського.

У вересні 1939 року в село прийшла радянська влада. Навесні 1940 року в селі утворено колгосп, котрий очолив Петро Васильович Олійовський. 17 липня 1941 року Добриводи окупували німці. Німецька влада протрималась до 7 березня 1944 року. З поверненням радянської влади в селі відновилося видобування каменю-черепашника. У 1951 році на лівому березі річки Гніздечна встановлено чотири парових котли, що виробляли електроенергію для одинадцяти каменерізальних комбайнів та освітлення села..

Наприкінці 1950-х років розпочалося спорудження будівлі, у якій наказом МВС УПСП № 025 від 22.01.1962 року було організовано промислову виправно-трудову колонію № 63 УВС Тернопільської області. Тут містилося близько 1100 засуджених, що працювали в кар'єрі на базі заводу стіноматеріалів, добували камінь для будівництва приміщень установи, УВС. Згодом виправну колонію реорганізовано і з березня 1964 року у ній відбували покарання засуджені жінки. При установі у 1984 року відкрито міжобласну протитуберкульозну лікарню для засуджених жінок, хворих на туберкульоз. Від 29 листопада 1999 року — Збаразька виправна колонія Тернопільської області, від 27 вересня 2002 року — Збаразька виправна колонія (№ 63) управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Тернопільській області. Підприємство установи спеціалізується на швейному виробництві.. У 1954-1964 роках у селі збудовано 229 хат, сільмаг, продуктовий магазин, книгарню, лазню, буфет, комбінат побутового обслуговування, а у 1963-1964 роках село підключене до Добротвірської ТЕС. У 1971 році у Доброводах відбалася повінь. Стихійне лихо призвело до підтоплення, значного руйнування та пошкодження приватних будинків місцевих мешканців. У 1972 році місцевий колгосп було укрупнено та перейменовано на господарство «Дружба». У лютому 1993 року на базі колгоспу створено селянську спілку «Доброводи»..

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області», село увійшло до складу Збаразької міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Збаразького району, село увійшло до складу новоутвореного Тернопільського району.

24 лютого 2022 року почалась війна з Росією.

15 серпня 2024 року у День села військовий з постравматичним розладом застрелив місцевих мешканок Марію Малишевську та Ольгу Зремяк.

Населення За даними перепису 2001 року, населення Доброводів становило 1917 осіб. Населення становить 1713 осібА. Пиріжок, В. Уніят. Доброводи… — С. 511..

Мова Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Частка Українська 1 840 95,99 % Російська 74 3,86 % Інші мовиМови, що були рідними для менш як 1 % місцевого населення:Білоруська — 1 (0,05 %),Молдовська — 1 (0,05 %),Інша мова — 1 (0,05 %). 3 0,15 % Разом 1 917 100,00 %

Пам'ятки У селі є церква святої великомучениці Параскеви П'ятниці, споруджена та належить парафії святої великомучениці Параскеви УПЦ КП. Парохом храму є о. Володимир Борис, пам'ятка архітектури — млин. Обидві пам'ятки були споруджені 1794 р. за сприяння місцевого дідича Вінцента Покутинського. Геологічна пам'ятка природи місцевого значення Міоценові відклади в Добриводах.

Пам'ятники

У селі є такі пам'ятники та пам'ятні знаки:

пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку (1964, скульптор Яків Чайка). пам'ятник воїнам-односельцям, які полягли у німецько-радянській війні 1941—1945 років (1967, скульптор Яків Чайка). пам'ятник Олександру Смакулі (2000, скульптор І. Маляр). пам'ятний знак «Хрест Свободи», був встановлений у 1848 році, на честь скасування панщини в Галичині. пам'ятний знак тверезості (1897). пам'ятний знак Борцям за Волю України. насипана козацька могила.

У селі є також дві меморіальні таблиці: Осипові Роздольському (1972). Олександрові Смакулі (1999, скульптор Я. Пиріжок).

Пам'ятник Тарасові Шевченку Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення. Встановлений 1964 року. Скульптор — Одренсов. Бетонне погруддя висотою 0,8 м на камінному постаменті висотою 2,9 мРішення виконкому Тернопільської обласної ради від 22 березня 1971 року № 147..

Соціальна сфера

У селі діють загальноосвітня школа I—III ступенів, Доброводівський районний комунальний технічний ліцей імені О. Смакули, бібліотека, ФАП, будинок культури, відділ зв'язку.

Промисловість У селі працюють Збаразький ВК-63, ТОВ «Згода», ВП «Каштан».

Відомі люди Народилися Г. Алиськевич та Є. Алиськевич — священики. Іван Бабій (1896—1973) — перший дослідник історії села. А. Барановський — скульптор. Дудар Антон, Вікторія та Станіслава — Праведники народів світу; Антін Залеський (1936—1989) — філолог. Микола Лагодинський (1866.—1919) — громадсько-політичний діяч, доктор права, делегат УНРади ЗУНР у 1918—1919 років. Мирослав Ліщинський (11.02. 1919—1977) — член похідної групи ОУН, 1941-44 голова міської управи Проскурова та редактор газети «Український голос», кооперативний діяч в Австралії. Максимчук Володимир Михайлович (1947—1994) — генерал-майор внутрішньої служби РФ, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, перший Герой Росії серед пожежників. Помер у Москві. Андрій Музичка (1886—1966) — філолог, професор Одеського інституту народної освіти, дослідник нової української літератури. Марія Назар (нар. 1956) — український поет, педагог, краєзнавець, публіцист. Петро Олійник — ​​теолог, журналіст, член Культурної Референтури ОУН, кореспондент газети «Волинь», «Українське слово». Розстріляний у Бабиному Яру у грудні 1943 року. Андрій Пишний — український ​​політик, кандидат юридичних наук, з грудня 2012 року Народний депутат України, перший заступник голови парламентського комітету з питань регламенту. Осип Роздольський (1872—1945) — фольклорист. Олександр Смакула (1900—1983) — український фізик. Андрій Цвях — український вчений у галузі медицини.

Відвідували письменники: Іван Драч, Роман Іваничук, Дмитро Павличко, Борис Харчук; художники: А. Красницький.

Примітки

Джерела

Заглибившись під покровом віків [Текст] : [вийшла в світ книга про церкву у с. Доброводи Збараз. р-ну "Наша церква - храм душі"] / В. Семеняк // Сільський господар плюс Тернопільщина. — 2020. — № 7 (19 лют.). — С. 7 : фот.

Archiwum książąt Lubartowiczow Sanguszkow w Sławucie. T. 1 1366-1506. S. 53