Уго́рська нотація — метод найменування змінних в програмуванні, при якому до ідентифікатора змінної або функції додається префікс, що вказує на його тип. Автором є Чарльз Симоні.
Наприклад, префікс p додається до ідентифікаторів вказівників (), sz — до ідентифікаторів символьних рядків (), що закінчуються на нуль тощо.
Перевагою угорської нотації є системність, що полегшує читання програм і зменшує ймовірність неправильного використання змінної. Була популярна в 90-х серед програмістів Microsoft, де дана нотація була внутрішнім стандартом.
Недоліком є те, що при зміні типу змінної назва втрачає зміст і не вказує на тип змінної, що потребує введення нової змінної.
Префікси, що задають тип Префікс Скорочення від СенсПриклад s string РядокsClientName sz zero-terminated string Рядок, обмежений нульовим символомszClientName n, i int Цілочисельна зміннаnSize, iSize l long довге цілеlAmount b boolean булева зміннаbIsEmpty a array масивaDimensions t, dttime, datetime час і датаtDelivery, dtDelivery p pointer ВказівникpBox lp long pointer подвійний (дальній) вказівникlpBox r reference посиланняrBoxes h handle дескрипторhWindow m_ member змінна-член класуm_sAddress g_ global глобальна зміннаg_nSpeed C class класCString T type типTObject I interface інтерфейсIDispatch v void відсутність типу vReserved
Як бачимо з прикладу, префікс може бути і складеним. Наприклад, для іменування рядкової змінної-члена класу може бути використана комбінація «m» та «s»: (m_sAddress).
Див. також Стандарт оформлення коду Програмний код