Мустафа́ Кема́ль Ататю́рк (, Ґазі Мустафа Кемаль), ім'я при народженні — Алі́ Риза́-оглу Мустафа́ (), до 1934 Мустафа Кемаль Паша; бл. 1881, Салоніки, Османська імперія — 10 листопада 1938, Долмабахче, Бешикташ, Стамбул, Туреччина) — видатний турецький державний і політичний діяч, революціонер, генерал; «батько-засновник» республіки, перший президент Туреччини з 1923 року до своєї смерті в 1938 році; лідер турецької війни за незалежність.

Очоливши після поразки (жовтень 1918 року) Османської імперії у Першій світовій війні національно-революційний рух і війну за незалежність в Анатолії, домігся ліквідації уряду султана і окупаційного режиму, не дав відбутися поділу імперії, створив нову, засновану на націоналізмі («суверенітет нації»), республіканську державу, провів ряд серйозних політичних, соціальних і культурних реформ, таких як: ліквідація султанату (1 листопада 1922 року), проголошення республіки (29 жовтня 1923 року), скасування халіфату (3 березня 1924 року), запровадження світського навчання, закриття дервішських орденів, реформа одягу (1925 рік), прийняття нового кримінального та цивільного кодексів за європейським зразком (1926 рік), латинізація алфавіту, відділення релігії від держави (1928 рік), надання виборчих прав жінкам, скасування титулів і феодальних форм звертання, введення прізвищ (1934 рік), створення національних банків і національної промисловості. Як голова Великих національних зборів (1920—1923 роки) і потім (з 29 жовтня 1923 року) як президент республіки, переобирався на цей пост кожне чотириріччя, а також як незмінний голова ним створеної Народно-республіканської партії, набув у Туреччині незаперечний авторитет і диктаторські повноваження. Попри його жорстокі дії стосовно інших націй Туреччина це заперечує і вважає його своїм національним героєм.

Життєпис

Походження, дитинство і освіта Народився в 1880 або 1881 році (достовірних відомостей про дату народження немає; згодом Кемаль обрав датою свого народження 19 травня — день початку боротьби за незалежність Туреччини) у кварталі Ходжакасим османського міста Салоніки (нині Греція) в сім'ї дрібного лісоторговця, колишнього митного службовця Алі Риза-ефенді та його дружини Зюбейде-ханим, і йому було дано поширене тоді серед османських мусульман ім'я Мустафа («обраний»). Його батько, мабуть, був за походженням албанцем, мати — можливо македонка (достовірних відомостей немає); в сім'ї говорили османською та сповідували іслам. Однак багато дослідників досі вважають, що батько Мустафи Кемаля був турком і походив з Малої АзіїAtay, Falih Rıfkı (1984). «Çankaya: Atatürk'ün doğumundan ölümüne kadar». Betaş. İstanbul. — С. 17.Dinamo, Hasan İzzettin (1986). «Kutsal İsyan: Millî Kurtuluş Savaşı'nın Gerçek Hikâyesi, 2. cilt». Tekin Yayınevi.. Він і його молодша сестра Макбуль Атадан були єдиними дітьми в сім'ї, які дожили до дорослого віку, решта померли в ранньому віці.

Мустафа був активною дитиною і мав запальний і надзвичайно незалежний характер. Замість спілкування з однолітками чи сестрою хлопчик віддавав перевагу самотності та незалежності. Він нетерпимо ставився до думки оточення, не любив іти на компроміси й завжди прагнув слідувати обраному для себе шляху. Звичка прямо висловлювати все, що він думає, принесла Мустафі надалі житті чимало клопоту, і з нею він нажив численних ворогів.

Мати Мустафи, ревна мусульманка, хотіла, щоб її син вивчив Коран, але її чоловік, Алі Різа, схилявся до того, щоб дати Мустафі сучаснішу освіту. Подружжя ніяк не могло прийти до компромісу, і тому, коли Мустафа досяг шкільного віку, його спочатку віддали в школу Хафіза Мехмет-ефенді, яка розмістилася в кварталі, де жила сім'я. Його батько помер в 1888 році, коли Мустафі було 8 років. 13 березня 1893 року він, відповідно до свого прагнення, бувши у віці 12-ти років, поступив у підготовчу військову школу в Салоніках Selânik Askerî Rüştiyesi in Selânik, де вчитель математики дав йому друге ім'я Кемаль («досконалість»).

У 1896 році його зарахували до військової школи (Manastır Askerî İdadisi) у місті Монастір (нині Бітоль в Македонії). 13 березня 1899 року він вступив до османського військового коледжу (Mekteb-i Harbiye-i Şahane) в Константинополі, столиці Османської імперії. На відміну від колишніх місць навчання, де панували революційні та реформаторські настрої, коледж у Константинополі був під жорстким контролем султана Абдул-Хаміда II.

10 лютого 1902 року Кемаль призначений в османську академію генштабу (Erkân-ı Harbiye Mektebi) в Константинополі, яку закінчив 11 січня 1905 року. Відразу по закінченні академії його заарештували за звинуваченням у протизаконній критиці абдулхамідівського режиму і після декількох місяців під вартою заслано в Дамаск, де в 1905 році він створив революційну організацію Ватан («Батьківщина»).

Початок служби. Молодотурки У 1905—1907 разом із Лютфі Мюфіт-беєм (Оздешем) служив у 5-тій армії, дислокованій у Дамаску.

У 1907 році підвищений у званні й отримав скерування в 3-тю армію в місто Монастір.

Вже під час навчання в Салоніках Кемаль брав участь у революційних товариствах; після закінчення Академії приєднався до молодотурків, брав участь у підготуванні та здійсненні Молодотурецької революції 1908 року; згодом, зважаючи на розбіжності з лідерами Молодотурецького руху, тимчасово відійшов від політичної діяльності.

У 1908 році брав участь у молодотурецькій революції.

У 1910 році скерований до Франції, де був присутній на Пікардійських військових маневрах.

У 1911 році почав служити в Константинополі, в Генштабі збройних сил. На війні, яка почалася в 1911 році зі штурму Триполі італійцями, Мустафа Кемаль разом із групою своїх товаришів бився в районі Тобрука та Дерну. 22 грудня 1911 року здобув перемогу над італійцями у битві під Тобруком, а 6 березня 1912 року його призначили на посаду командувача османськими військами в Дерен.

Був на фронтах італо-турецької війни 1911—1912 років, Другої Балканської та Першої світової війн, де за командирські якості отримав титул «паша», який перекладається як генерал.

У жовтні 1912 року почалася Балканська війна, в якій брав участь разом з військовими підрозділами з Галліполі та Болайира. Він зіграв велику роль у справі відвоювання Дідімотіхона (Діметокі) й Адріанополя у болгар.

У 1913 році призначений на посаду військового аташе в Софії, де 1914 року йому присвоїли звання підполковника. Там прослужив до 1915 року, коли його скерували в Текірдаг для формування 19-ї дивізії.

Кемаль у Першій світовій війні

На початку Першої світової війни успішно командував османськими військами у битві за Чанаккале (див. Дарданельська операція).

18 березня 1915 року британо-французька ескадра спробувала пройти протоку Дарданелли, однак зазнала важких втрат. Після цього командування Антанти ухвалило рішення висадити десант на півострові Галліполі. 25 квітня 1915 року британці та французи, які висадилися на мисі Арибурну, були зупинені 19-ю дивізією під командуванням Мустафи Кемаля. Після цієї перемоги Мустафу Кемаля підвищили до звання полковника. 6-7 серпня 1915 року британські війська знову перейшли в наступ із півострова Арибурну.

Під час висаджування військ австралійського і новозеландського корпусу та інших британських частин на Галліпольський півострів в ході Дарданелльської операції, у найрозпачливіший момент битви, вранці 25 квітня 1915 року, в наказі для свого 57-го полку Кемаль написав: «Я не наказую вам наступати, я наказую вам померти. Поки ми будемо вмирати, інші війська і командири зможуть прийти і стати на наші місця.» Весь особовий склад 57-го полку загинув до кінця бою.

6 — 15 серпня 1915 року група військ під командуванням німецького офіцера Отто Сандерса і Кемаля зуміла перешкодити успіху британських сил при висаджуванні в затоці Сувла. Далі були перемога при Кіречтепе (17 серпня) і друга перемога при Анафарталарі (21 серпня).

Після битв за Дарданелли командував військами в Адріанополі та Діярбакирі. 1 квітня 1916 року його підвищили до дивізійного генерала (генерал-лейтенант) і призначили командувачем 2-ї армії. Під його командуванням 2-га армія на початку серпня 1916 року зуміла ненадовго зайняти Муш і Бітліс, але незабаром була вибита звідти росіянами.

Після короткострокової служби в Дамаску і Халебі Мустафа Кемаль повернувся в Константинополь. Звідси разом із принцом Вахідеттіном ефенді вирушив до Німеччини на лінію фронту для проведення інспекції. Після повернення з цієї поїздки серйозно захворів і був відправлений на лікування до Відня і Баден-Бадену.

15 серпня 1918 року повернувся в Халеб на посаді командувача 7-ю армією. Під його командуванням армія успішно оборонялася від атак британських військ. Після підписання Мудроського перемир'я (капітуляції Османської імперії) (30 жовтня 1918 року) був призначений на посаду командувача групою військ швидкого реагування. Після розпущення цієї армії Мустафа Кемаль 13 листопада 1918 року повернувся до Константинополя, де почав працювати в Міністерстві оборони.

У 1919 році очолив національно-визвольний рух проти Антанти, що привело до проголошення Турецької республіки.

У 1921 році сформував тимчасовий уряд в Анкарі.

У 1923 році після проголошення республіки став її першим президентом; правив авторитарно, впроваджуючи реформи, які мали європеїзувати і модернізувати Туреччину. Серед його реформ найбільш значущі — скасування багатоженства й емансипація жінок, реформа законодавства і освіти, заміна арабської абетки латинською, мусульманського календаря — Григоріанським. Дбав і про розвиток промисловості.

Смерть У 1934 році турецький парламент надав йому ймення Ататюрк (перекладається як «батько турків», хоча деякі турки перекладають як «Великий турок»).

Помер 10 листопада 1938 року від цирозу печінки, оскільки в останні роки свого життя зловживав алкоголем, що було пов'язане з важкими моральними навантаженнями. Похований в Анкарі на Турецькому державному цвинтарі в мавзолеї.

Організація Анкарського уряду

Підписання Портою капітуляції змусило розпочати планомірне роззброєння і розформування Османської армії. 19 травня 1919 рокуНа честь цієї дати названо стадіон в Анкарі Мустафа Кемаль як інспектор 9-ї армії прибув до Самсуна.

22 червня 1919 року в Амація він оприлюднив циркуляр (Amasya Genelgesi), який свідчив, що незалежність країни під загрозою, а також оголошував скликання депутатів на Сіваський конгрес.

8 липня 1919 року звільнився з османської армії; султанський уряд видав ордер на його арешт; згодом він був засуджений in absentia (заочно) до смертної кари. 23 липня — 7 серпня 1919 року в Ерзурумі відбувся з'їзд (Erzurum Kongresi) 6-ти східних вілайєтів імперії, за яким пішов Сіваський конгрес, скликаний з 4 по 11 вересня 1919 року. Мустафа Кемаль, який забезпечив скликання і роботу цих конгресів, таким чином визначив шляхи порятунку вітчизни. 27 грудня 1919 року Мустафу Кемаля з радістю зустріли жителі Ангори (Анкари).

Після окупації Константинополя військами Антанти і розпуску оттоманського парламенту 16 березня 1920, Кемаль скликав у Ангорі власний парламент — Великі національні збори Туреччини (ВНЗТ), перше засідання якого відкрилося 23 квітня 1920 року. Самого Кемаля було обрано головою парламенту і главою уряду Великих Національних Зборів, що тоді не визнавалося жодною з держав. Основним безпосереднім завданням кемалістів була боротьба з вірменами на північному сході, з греками — на заході, а також — з окупацією Антантою «турецьких» земель та продовженим де-факто режимом капітуляцій.

7 червня 1920 року Ангорський уряд оголосив нечинними всі колишні договори Османської імперії; крім того, Великі національні збори Туреччини (уряд) відкинули і в кінцевому підсумку, шляхом військових дій, зірвали ратифікацію підписаного 10 серпня 1920 року між султанським урядом і країнами Антанти Севрського договору, який вони вважали несправедливим щодо турецького населення імперії.

Реформи