Анатолій Олександрович Мозжухін (8 травня 1938, Київ — 6 червня 2023, Київ) — російськомовний поет, письменник-публіцист і філософ, громадський діяч, вчений-практик, автор розробок для багатьох галузей машинобудування, атомної енергетики і металургії, академік Академії інженерних наук України.
14 січня 2017 року як наступник Л. Вишеславського і Ю. Каплана був обраний Головою земної кулі.
Помер 6 червня 2023 року вдома, у своїй квартирі, після інсульту, перенесеного в квітні 2023 року, в останні три дні перед смертю не приходячи до тями. Похований на Берковецькому кладовищі в Києві.
Біографія Народився 8 травня 1938 року в Києві. Виріс без батька, виховувався матір'ю. З дитячих років захоплювався плаванням, у школі — фізикою, хімією й геометрією. Навчався в Горьковському інституті інженерів водного транспорту й Київському політехнічному інституті.
Науково-практична діяльність Працював в Інституті електрозварювання імені Євгена Патона Національної академиї наук України інженером-конструктором, начальником відділу (з 1986) і головним конструктором інженерного центру (з 1989). Створив широкий спектр зварювального й суміжного промислового обладнання. Багато розробок одержували золоті медалі міжнародних промислових виставок, були використані в проектах фірм Fiat та Renault і впроваджені на підприємствах СРСР і зарубіжжя. Винаходи А. Мозжухіна представлені більш ніж в 200 науково-технічних публікаціях, у трьох книгах, в 110 патентах на винаходи, у тому числі в 38 патентах Англії, Італії, США, Франції, ФРН, Швеції і Японії. Вніс вклад у теорію рішення винахідницьких задач
Має звання академіка Академії інженерних наук України, Заслуженого машинобудівника України (Указ президента України) і нагороди Національної Академії наук України.
Громадська діяльність А. Мозжухін — один з перших спортсменів-підводників України (з 1955). Першорозрядник та інструктор підводного спорту. Брав участь у становленні й розвитку цього виду спорту. Створив в Інституті ім. Патона найбільшу в Україні (150 чоловік) секцію плавання й підводного спорту. Одночасно вона готувала кадри для підводного зварювання. Сприяв створенню клубів спортсменів-підводників й Українського суспільства «Океанія».
Захоплювався аматорським кіномистецтвом. Організував першу в Академії наук України аматорську кіностудію (1961). Брав участь у Першому установчому з'їзді кінематографістів України (1963) як автор кінофільмів, відзначених 1— 3 місцями на Українських й Всесоюзних (СРСР) конкурсах аматорських фільмів.
Громадська діяльність А. Мозжухіна поширюється також на сучасний літературний процес. За внесок у популяризацію ідей В. Хлєбникова, першого Голови земної кулі, Леонід Вишеславський у 2001 році удостоїв Анатолія Мозжухіна звання «Перший Прапороносець Голів земної кулі». 14 січня 2017 року, на фестивалі 5-го Міжнародного літературно-музичного конкурсу «Зірка Різдва» у Запоріжжі, був обраний Головою земної кулі.
Останні роки життя, з 2014 по 2022, присвятив створенню Міжнародного товариства Голів Земної кулі (МТГЗШ), іменуючи Головами Земної кулі (ГЗК) та Прапороносцями Голів Земної кулі літераторів, що живуть у різних країнах світу.
Голови за ланцюжком Хлєбніков - Петніков - Вишеславський - Каплан - Мозжухін:
— Світлана Іванівна Скорик, 6-й ГЗК (з 28 травня 2017 року);
— Calogero la Vecchia (Італія) (з 2022 року);
— Цотадзе (Анастасіаді) Ірина Костянтинівна (Греція) (з 2022 року);
— Федоров (Нікоф) Олег Миколайович (Київ, Україна) (з 2022 року);
— Равченко Ольга Іванівна (Білорусь) (з 2022 року);
— Спектор Володимир Давидович (Німеччина) (з 2022 року);
— Юрченко Анатолій Петрович (Україна) (з 2022 року);
— Перченко Михайло Абрамович (Мюнхен, Німеччина) (з 2022 року);
— Морозова-Шимада Наталія Олександрівна (Токіо, Японія) (з 2022 року).
Прапороносці Голів земної кулі:
- Ковальський Юрій Владиславович (Київ);
- Стус Дмитро Васильович (Київ);
- Федоров Олег Миколайович (Олег Нікоф) (Київ) (навесні 2022 року удостоєний Анатолієм Мозжухіним звання ГЗК);
- Борозенців Леонід Леонідович (Вінниця);
- Скорик Світлана Іванівна (Запоріжжя) (навесні 2017 року удостоєна Анатолієм Мозжухіним звання 6-го ГЗК);
- Басиров Валерій Магафурович (Сімферополь);
- Спектор Володимир Давидович (Луганськ) (навесні 2022 року удостоєний Анатолієм Мозжухіним звання ГЗК);
- Матвєєва Любов Володимирівна (Балаклава);
- Масалов Анатолій Кирилович (Алупка);
- Потапова Алла В'ячеславівна (Київ);
- Гордієнко Тамара Митрофанівна (Севастополь);
- Заїченко Віталій Гаврилович (Ізраїль);
- Юрченко Анатолій Петрович (Кіровоградська область) (навесні 2022 року удостоєний Анатолієм Мозжухіним звання ГЗК);
- Равченко Ольга Іванівна (Білорусь) (навесні 2022 року удостоєна Анатолієм Мозжухіним звання ГЗК);
- Морозова-Мавроді Наталія Володимирівна (Луганськ);
- Нечипорук Іван Іванович (Горлівка);
- Маслов Володимир Володимирович (Мукачево);
- Дяченко-Ширшова Марина Юріївна;
- Дяченко Сергій Сергійович (обидва — США, Каліфорнія);
- Перченко Михайло Абрамович (Мюнхен) (восени 2022 удостоєний Анатолієм Мозжухіним звання ГЗК);
- Смолдирєв В'ячеслав Валерійович (Київ);
- Прилуцька Ольга Володимирівна;
- Морозов Олександр Іванович;
- Морозова-Шимада Наталія Олександрівна (Токіо, Японія) (восени 2022 року удостоєна Анатолієм Мозжухіним звання ГЗК).
Літературна діяльність Автор більше 300 журнальних і газетних публікацій з питань науки й соціальній проблематиці. Пропагував ідеї суспільства Голів Земної Кулі. Писав вірші. Дружив з поетами Леонідом Вишеславським, Головою земної кулі, і його спадкоємцем Юрієм Капланом. Публікувався в періодиці, збірниках, альманахах, антологіях. Автор 15 книг, у тому числі філолофсько-публіцистичної монографії «Власть» (під псевдонімом Аналдр, 1999, 2000, 2004), збірників віршів, книг публіцистики. Двічі лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу «Русло», міжнародного конкурсу «Пристань менестрелів», літературно-музичного конкурсу «Зірка Різдва», лауреат літературних премій «Планета поета» ім. Леоніда Вишеславського, ім. Володимира Даля, «Под небом рязанским», «Созвездие Духовности» та інших. Член творчих письменницьких союзів.
Родина Дружина — Тетяна Анатоліївна Фадєєва-Мозжухіна
Син — Володимир Анатолійович Мозжухін
Дочка — Ніна Анатоліївна Резніченко (Мозжухіна)
Онучки — Анфіса й Мілена
Публікації
Книги віршів
«Друзьям» (первый поэтический сборник) (1994) «Забытые слова» (1998) «Стриптиз» (1998) «Тая в улыбке грусть» (2001, 2003) «Солнцу тоже снятся сны» (2004) «Дуга. К 100-летию Бориса Евгеньевича Патона. Стихи и очерки». (Золотая серия «Писатель в интернет-пространстве»). Киев, 2018. ISBN 978-617-7494-34-7
Історико-публіцистичні й філософські
«Власть» (под псевдонимом Аналдр) (1999, 2000, 2004) «Третий закон Аналдра» (2000) «Тайна Библии» (2000) «Велемир Хлебников, первый Председатель земного шара» (2001) «Религия человечества третьего тысячелетия» (2001) «Крылья поэта» (2004) «Под знаменем Председателя земного шара» (2014), ISBN 978-966-2441-39-0 «Столетие легенды» (2016), ISBN 978-617-7380-45-9 «От «грядущего хама» к Человеку будущего» (2017), ISBN 978-617-7380-65-7 «Велемир Хлебников: тайна псевдонима». — К.: Друкарский двор О. Федорова, 2018, ISBN 978-617-7583-39-3
Антології й збірки
«ХХ век, запомни нас такими…» (2003), ISBN 966-522-043-8; «Киев. Русская поэзия. ХХ век» (2003, 2004), ISBN 966-7082-17-2; «Юрьев день», выпуск 3 (2004); «Юрьев день», выпуск 5 (2007), ISBN 966-7082-03-2; «Украина. Русская поэзия. ХХ век» (2007, 2008), ISBN 966-7082-19-9; «Дни славянской письменности» (2007); «Русский язык в моей жизни» (2008), ISBN 966-2983-00-7; «Звезда Рождества IV» (2016), ISBN 978-966-921-098-2; «Звезда Рождества V» (2017); «Под небом рязанским», выпуск 11-13 (2016), ISBN 978-5-902405-29-X; Журнал «Ренессанс», № 3 (2020); Журнал «Ренессанс», № 4 (2020).
Має також численні науково-технічні й наукові публікації у виданнях Інституту електрозварювання імені Євгена Патона Національної академії наук України.Публикации по технологиям сварки и сварочному оборудованию ГП «ОКТБ ИЭС им. Е.О. Патона НАНУ»
Нагороди Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва» (1982) Медаль «Ветеран праці» (1985) Медаль Національної Академії наук України «За професійні досягнення» (2008) Медаль Національної Академії наук України «За наукові досягнення» (2011) Почесне звання «Заслужений машинобудівник України» Почесна грамота виконкому Київської міської ради депутатів трудящих (2009) Медаль Президії Європейського форуму миру «Миротворець слов'янського миру» (2015)
Примітки
Посилання Сайт Міжрегіонального союзу письменників і Конгресу літераторів України Сайт ім. Юрія Каплана/Літератор Всеукраїнський щотижневик «Україна-Центр»