Пéдерсенів закон, закон Педерсена (також «закон Уленбека-Педерсена», «перехід *s у *х» або «правило ruki») — фонетичний закон у праслов'янській мові, що його майже одночасно сформулювали К. Уленбек (1894 р.) і Г. Педерсен (1895 р.), але праця останнього швидше стала відомою. Один із найважливіших процесів праслов'янської мови, що якнайбільше змінив вид її консонантизму і який полягав у переході етимологічного *s у *х. Така зміна наявна лише за двох умов: положення *s або після *r чи *k, або після однієї з голосівок ряду -u- чи -i-. Звідси й ще одна назва закону: «правило ruki». Унаслідок даного закону значно розширилося функціонування приголосного [х], що набув властивостей нової консонантної фонеми спільнослов'янської мови, а сама вона стала «власницею» трьох самостійних задньоязикових: [g], [k], [x]. Проте це правило було сформульовано до того, як були досліджені «ларингали».

Історія

Відносна хронологія Зміна [s] у [х] відбулася до спрощення груп приголосних, що його спричинив закон відкритого складу. На це вказують слова з усіма умовами для переходу, якого не було. У той час, коли діяв Педерсенів закон, такі слова містили приголосний, що заважав переходові: *boi̯ds- →… укр. біс, *rūds- →… укр. рись, *kleups- →… рос. клюся, *kūts- →… укр. киснути, *roi̯sk- →… рос. реснота́, *moiksk- →… укр. місити. Зміна [s] у [х] відбулася до слов'яно-германських мовних зв'язків, адже, по-перше, ті запозичені слова, де є умови для переходу, його вже не відбивають, а по-друге, герм. [h] завжди передано через [х], чого не могло би бути, якби [х] не став окремою фонемою: гот. *ausihriggs →… укр. діал. серга, (лат. *caesar) → гот. *kaisar →… укр. цар. Зміна [s] у [х] відбулася до сатемізації, адже перехід не мав місце там, де [s] неетимологічний. Через це В. А. Богородицький вважає дану умову ознакою глибокої давності переходу, коли ще розрізнялася вимова [s] і [ș] (← [k̂]): *pĕi̯k̂ātēi̯ → *pĕi̯sātēi̯ →… укр. писати, *pĕi̯sātēi̯ →… укр. пхати, *pŏrk̂- → pŏrs- →… укр. порося (пор. англ. pork «свинина»), *pŏrs- →… укр. порох. На думку С. Б. Бернштейна, даний перехід відбувся після втрати складотворчих сонантів, адже [s] змінювався в [х] перед давнім [ṇ2], що було можливим лише тоді, коли [ṇ2] змінився в дифтонгічну сполуку [in]: *molīsṇ2t → *molīsint → *molīxint → molišę, *bīsṇ2t → *bīsint → *bīxint → bišę, *krūsṇ2t → *krūsint → *krūxint → kryšę, *plou̯sṇ2t → *plou̯sint → *plou̯xint → plušę, *rēksṇ2t → *rēksint → *rēkxint → *rēxint → rěšę. Також науковець уважає, що про давність переходу говорить доля [s] після префіксів, які закінчувалися на r, i̯, u̯ (*pĕr-, *prĕi̯-, *ău̯-). Те, що за такої умови [s] перейшов у [х] тільки в одному корені *sĕd- (→ xod- →… укр. хід), свідчить про те, що в той час префікси ще не були строго зв'язані з коренями. Тим самим завдяки Педерсеновому закону слов'янська мова «розщепила» даний корінь на *sĕd- «ходити» і *sĕd- «сісти». Приклади поширення звуку [х] через аналогію там, де для цього не було передумов, доводять, що значення чергувань [х], [š] з [s] було втрачено ще до початку історичної доби. Після того, як визначилися правила переходу, вимова [s] після ruki стала неприпустимою; приголосні [х], [š], можливі всюди, згодом були узагальнені. В історичну ж добу [s] після ruki знову став допустимим.

Ю. Шевельов відносить цей перехід до VI—V століття до н.е.

Передумови

Перший етап: алофонна видозміна В індоєвропейській мові [s] не до кінця ввійшов у співвідношення гутуральність-негутуральність, і отже, до системи консонантизму. Будучи єдиним щілинним приголосним, [s] мусив віднайти собі пару, разом із якою утворив би протиставлення гутуральність-негутуральність. Саме це сприяло розходженню на [s] і щілинний гутуральний алофон [х]. Це ж розходження мало алофонний характер, тому [s] і [х] у відношенні один до одного були в положенні додаткової дистрибуції. Але щоб носії мови розрізнили видозміну, щоб оці два звуки стали самостійними, у мові мав з'явитися такий закон, що «скасував» би попередній (у нашім разі — Педерсенів), адже звук [х] усе ще залежав від [s].

Другий етап: фонологізація Суть фонологізації полягає в тім, щоб звуки вийшли з положення додаткової дистрибуції, перетворившись в окремі фонеми. В. А. Маслова для [s] і [х] уважає сатемізацію тим самим новим законом, що припинив дію закону Педерсенового. Отож етимологічний s1 збігся з новоутвореним s2 (← k̂) у [s]. Фонологізація [х] і надалі діяла аж до кінця монофтонгізації дифтонгів. Посиленню цьому звукові також сприяла аналогія (яка завершила фонологізацію), через що він поширився й на інші позиції, де раніше не міг бути. На противагу цьому, [s] уже міг бути там, де мав би перейти в [х], наприклад, завдяки тому ж спрощенню приголосних (бо маємо «біс», а не «біх»). Як наслідок, розходження на два звуки, що почалося було як фонетичний процес, стало фонологічним, було втрачено будь-яку обумовленість [х] ← [s], а праслов'янська мова одержала новий самостійний звук — [х].

Аналогія Безсумнівно, що [х] аналогічного походження виникав у різний час, а особливо інтенсивно в пізнішу добу життя праслов'янської мови. До нас навіть дійшли свідчення, які вказують на збереження подекуди [s], що його пізніше замінив був [х], як-от у давньочеській: Dolás ← Dolan-sъ, Vrbčás ← Vьrbьčan-sъ, де довший час зберігалися давніші форми. Варто зауважити, що дії аналогії піддаються лише самостійні фонеми, а не алофони: Після r, u, k, i в закінченні місцевого відмінка основ на *ŏ (oi̯ + sŭ), *ŭ (ŭ + sŭ), *ĭ (ĭ + sŭ) за Педерсеновим законом утворився [х]: *stŏl-ŏi̯-sŭ →…. столѣхъ →… столах, *sūn-ŭ-sŭ →…. сынъхъ →… синах (пор. сан. sūnú-ṣu), gʰŏst-ĭ-sŭ →…. гостьхъ →… гостях. За аналогією таку саму форму почали утворювати й іменники основи на *а (ā + sŭ), хоч і не було для цього якихось фонетичних передумов: *gu̯ĕn-ā-sŭ →…. женахъ →… жонах. Єдиними формами, де залишилося закінчення -s, є займенники нас і вас. У сигматичнім аористі так само подекуди мав місце перехід [s] у [х]: У формах 1 ос. всіх трьох чисел давнього сигматичного аористу: молихъ (← *mŏlī-s-ŏm), молихомъ (← *mŏlī-s-ŏmŏs), молиховѣ (← *mŏlī-s-ŏu̯ē), молишѧ (← *mŏlī-s-ṇ1t), рѣхъ (← *rēk-s-ŏm), рѣхомъ (← *rēk-s-ŏmŏs), рѣховѣ (← *rēk-s-ŏu̯ē), рѣшѧ (← *rēk-s-ṇ1t). Під впливом цих форм інші слова теж переінакшили свої закінчення: знахъ (← *gnō-s-ŏm), знахомъ (← *gnō-s-ŏmŏs), знаховѣ (← *gnō-s-ŏu̯ē), знашѧ (← *gnō-s-ṇ1t); У формах 1 ос. всіх трьох чисел нового сигматичного аористу за аналогією: рекохъ (← *rĕk-ŏ-s-ŏm), рекохомъ (← *rĕk-ŏ-s-ŏmŏs), рекоховѣ (← *rĕk-ŏ-s-ŏu̯ē), рекошѧ (← *rĕk-ŏ-s-ṇ1t). У формах 1 ос. всіх трьох чисел імперфекту через аналогію: речаахъ, речааше, речаахомъ. Під упливом форм теп. часу 2 ос. одн. дієслів на -ī- (пор. *mŏlīsĭ →… укр. мо́лиш) рефлекс [x] → [š'] досяг і інших дієслів: *gnōjĕsĭ →… укр. знаєш.

Третій етап: морфонологізація Завдяки аналогії фонему [х] стали усвідомлювати як показника місц. відм. множини всіх іменників, род.-місц. відм. множини неособових займенників і минулого часу. Це все сприяло закріпленню звуку [х] за певними граматичними категоріями. Перетворення даного звуку на морфологічний формант притаманне для пізньої доби праслов'янської мови, про що свідчать дані Маріїнського Євангелія, де ще спостерігалися хитання у формах аористу: ѩсъ поряд із ѩхъ (від ѩти ...← *ṃ1tēi̯), начѧсъ поряд із начѧхъ (від начѧти).

«Правило ruki» В утворенні [s] кінчика язика опущено за нижні різці, піднесена частина в альвеол являє собою тіснину, водночас піднесено й задню частину язика. У положенні після r, u, k, i редукувалася робота передньої частини язика, а задня — трохи вище підіймалася . Але такий перехід містить у собі дві значні проблеми. По-перше, артикуляційно різниця між [s] і [х] така велика, що одне не може безпосередньо перейти в інше, бо тоді б мали існувати якісь ланки, що їх поєднували б. По-друге, не зрозуміло досі, чому саме після r, u, k, i — звуків, що помітно відрізняються один від одного, — [s] перейшов у [х]. На підставі того, що слов'янському [х] (← [s]) відповідає литовське [š], перше питання деякі лінгвісти розв'язують завдяки цьому ж звукові [š], що міг би бути перехідним етапом: [s] → [š] → [х]. Відповідно до цього погляду [š] в укр. діал. вуші () старіша за [х] в . С. Б. Бернштейн відстоює прямий перехід [s] в [х]. На думку Ю. Шевельова, це виглядає неправдоподібно, бо історія має випадки палаталізації задньоязикових, але жодного випадку зміни піднебінно-ясенних у ті самі задньоязикові, тобто [š] ніколи не переходив у [х]. О. О. Шахматов думав, що в цьому разі [s] змінювався в особливий неприродний [s], що його він незрозуміло визначає як лабіалізований чи палатальний.

Доцільно вважати, що перехід [s] після [k] у [х] відбувався окремо. Тут ми маємо випадок узаємної асиміляції: [s] перейшов у [х], а [k] згодом уподібнив себе до наступного звука, кінець кінцем сталося стягнення: [ks] → [kx] → [xx] → [x].

Указуючи звуки «ruki», маються на увазі: голосівки верхнього підйому *ĭ (→ псл. ь), *ū (→ псл. у) , *ŭ (→ псл. ъ), *ī (→ псл. і ← *еi̯, *oi̯), сонанти *i̯ → оi̯ i ai̯ (→ псл. ě), *u̯ → *au̯, *ou̯, *eu̯ (→ псл. u), *r, *ṛ і задньоязиковий *k: Голосні ряду -u-Інд.-є.Псл.Стсл.Укр.Лит.Голосні ряду -i-Інд.-є.Псл.Стсл.Укр.Лит.ъ*u̯ĕtŭsŏ-s*vetъxъветъхъветхийvetušasь*ălĭsa*jelьxaольхавільхаalksnis*blŭsa*blъxaблъхаблохаblusas*pĭs-*pьxatiпьхатипхатиpaisýti*mŭs-*mъxъмъхъмохmùsos*kremus-*čermъxaчеремъхачеремхаkermuše*snŭsā*snъxаснъха— рос.снохásnaustiі*tei̯s-*tixътихътихийtylùs*us-i-s*vъsьвъшьвóшаvievesà*kīs-*čixatiчьхатичхати—ju*neus-*njuxatiнѫхатинюхати—*līkso-*lixълихълихийlíesas*keus-*čuxatiчѫхатичухати—ě*mŏi̯sŏ-s*měxъмѣхъдіал. міхmaišas*jōus-ā*juxaѭхаюхаjúšė*smei̯-so-s*směxъсмѣхъсміхjuoktis*bhreus-*brjuxoбрѫхо— (рос. брюхо)pilvas*toi̯sā-*těxaѹтѣхаутіхаtaisýtiu*dhōus-*duxъдѹхъдухdvasia*poi̯s-/*pei̯s*pěxurъпѣхуръпіхур—*mŏu̯sā-ø*muxaмѹхамухаmūsė*stroi̯sa*strěxaстрѣхастріхаšiaudai*bhōus-*bux-бухънутибýхнути—*loi̯sā*lěxaлѣхадіал. ліхаlise*taus-*tuxnǫtiтѹхнѫтитýхнутиtausýtis*u̯oi̯s-*věxaвѣхавіхаvizgeti*ouso*uxoѹховухоausisПриголосніІнд.-є.Псл.Стсл.Укр.Лит.*pous-*puxъпѹхъпухpaustìsṛ*u̯ṛsŭs-s*vъṛxъвръхъверхviršuje*klous-*sluxъслѹхслухklausiti*mьṛk-*mьṛksnǫti-мрьхнѫтимéрхнути—*sausos*suxъсѹхъсухийsausasr*vors-*vorxъврахъворох—*trōus-*truxътрѫхътрухátraušùs*gors-*gorxъграхъгорохgaršas*rous-*ruxърѫхърухruoša*pors-*porхъ-прахъпорохpurslasy*pūs-*pyxaпыхапихаpũstis*borsьno*borxьnoбрашьноборошно—*mūs-*myšьмышьмиша—k*loksati*loxatiлохатилóхати—*prūs-*pryskatiпырхатиприхатиpraūsti*polksati*polxatiплашити сѧполохати—*phūs-*pyxatiпыхкатипихкатиpūsti*ksoudo-*xudъхѹдъхудий—*drūs-*dryxъдрыхнѫтидіал. дрихнути—*lāks-*laxълахилахи—*krū-s-*krъxaкръхакрихаkruša*ṷīks-*višьnjaвишьнявишня— Отже, колишній [s] представлений у мовах так: АрхетипХет.Сан.Гр.Лат.Ст-сл.Лит.Гот.Герм.Ірл.[s]ss, ṣ, ḥσ (ς), ', øs, r,øс, хs, šss, zs

Відсутність переходу Звук [s] не переходив у [х] у звукосполуках [sp], [st] і [sk], бо поєднання з проривним приголосним утримувало передньязикову артикуляцію: *lŏu̯spā →… укр. лушпиння, *pṛ1stĭ-s →… укр. перст, *pŏu̯st-ī-tēi̯ →… укр. пустити, *istьnъ →… укр. істина, *ei̯skʰ-ā-tēi̯ →… рос. искать («шукати»), *bʰlŏi̯skŏ-s →… укр. блиск, *jьskra →… укр. іскра. Також не відбувалося переходу, якщо [s] був перед дзвінкими приголосними, адже в цьому разі [s] одзвінчувався, перетворюючись у [z]: *misda →… укр. діал. мзда; *jisga → *jizga, *broi̯sg- →… укр. брезгати, *brūsga →… укр. бризкати. На початку слова, за винятком перед [j], що спричиняв йотову палаталізацію: *sēmēn-ø →… укр. сім'я, *sūnŭ-s →… укр. син, *stātēi̯ →… укр. стати., але *si̯ūtēi̯ →… укр. шити. У середині слова після інших голосних і приголосних: *răsă-ø →… укр. роса, *nĕbʰĕs-ĕ-s →… укр. небес, *mēmsŏ-m →… укр. м'ясо. Після голосного [і], що постав із [о], [е]: *năsŏ-s →… укр. ніс, *kŏlĕs-ĕ-s →… укр. коліс.

Ларингали

Спершу подивімося на форми з -ас-: Форми з s ← *t̯ ← *dd/tt: *ku̯eɑ̯t̯os → укр. квас, *kroɑ̯t̯- → укр. краса, *boɑ̯t̯- → макед. баса «бити, стусувати», рос. бат «кийок», *g̊eɧt̯- → укр. жаский, жасний.