«Премудрий гіда́льго Дон Кіхо́т з Лама́нчі» () ─ роман іспанського письменника Мігеля де Сервантеса Сааведра.Дон-Кіхот //
Головний герой, Алонсо Кіхано ─ незаможний дворянин, який прочитав багато лицарських романів. Ці романи так ввійшли в його фантазію, що Кіхано став переконаний, нібито він мандрівний лицар. Разом із простим селянином, «зброєносцем» Санчо Пансою, самозваний Дон Кіхот Ламанчський вирушив на пошуки пригод. Дон Кіхот вибрав об'єктом своєї любові Дульсінею Тобоську — так мандрівний лицар нарік дівчину із сусідньої ферми. «Дульсінея» абсолютно не підозрює про Кіхотові почуття до неї й жодного разу не з'являється в романі як реальна постать.
«Дон Кіхот» ─ найвпливовіший літературний твір Іспанської Золотої Доби і вважається одним із найкращих романів взагалі.
Вигадане походження Сервантес створив вигадане походження історії. Він стверджує, що найняв історика-мавра, аби перекласти арабський рукопис, який письменник знайшов у брудній квартирі в Толедо.
Літературні особливості
Роман має епізодичну структуру. Хоча він і жартівливого характеру, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Дон Кіхот слугував джерелом натхнення не тільки в літературі, а й набагато пізніше в музиці і живописі, надихаючи Пабло Пікассо та Ріхарда Штрауса. Контраст між високим, худим, вигадливим та ідеалістичним Доном Кіхотом і товстим, присадкуватим, стомленим від життя Санчо Пансою ─ лейтмотив, що наслідувався багато разів після публікації книжки. Мрії гідальго ─ об'єкт образливих і жорстоких розіграшів у романі. Навіть вірний та простодушний Санчо ненавмисно був змушений обманювати його в деяких питаннях. Роман — сатира ортодоксальності, правдивості, точності та навіть патріотизму. В спробі вийти поза просту розповідь історії, щоб пояснити індивідуалізм своїх персонажів, Сервантес допоміг зменшити моду на літературно обмежені лицарські романи, які пародіював у своєму творі.
Письменник застосовував гру подібних слів, що ще збільшувало комічність «Дона Кіхота».
Світ простих людей, від пастухів до власників таверн, що фігурують в «Доні Кіхоті» був новаторським для тих часів. Персонаж Дона Кіхота став дуже відомим у світі, а слово «донкіхотський» перейняли багато мов. Фраза «боротьба з вітряками», що стосується одного з епізодів, стала синонімом марності зусиль. І через свій величезний вплив роман допоміг формуванню сучасної іспанської мови.
Сюжет
Перед першим розділом роману Сервантес помістив пролог, в якому просить пробачення за простий стиль свого твору та відсутності в ньому цитат. Перший розділ розпочинається розповіддю про характер і звички дворянина Алонсо Кіхано з Ламанчі: «В однім селі у Ламанчі — а в якому саме, не скажу — жив собі не так давно гідальго, з тих, що то мають лише списа на ратищі, старосвітського щита, худу шкапину та хорта-бігуна».
Головний герой («Літ нашому гідальгові до п'ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий, зорі не засипляв і дуже кохався в полюванні» але «гідальго той гулящого часу — тобто замалим не цілий рік — водно читав лицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише своє полювання, а й усяке господарювання») так любив читати лицарські романи, що говорив тільки про них і вірив кожному слову в них, попри те, що більшість подій там безсумнівно неможливі. Кіхот зрештою божеволіє через недосипання, нестачу їжі та багато читання. І він вирішує податися на пошуки пригод як мандрівний лицар. Він одягає старі лати, саморобний шолом, перейменовує себе в «Дона Кіхота Ламанчського», а свою хирляву шкапу називає Росинантом. Він назвав своєю коханою дівчину із сусідньої ферми Алонсу Лоренцо ім'ям Дульсінея Тобоська, в той час як вона нічого про це не знає.
Дон Кіхот вирушив у дорогу рано вранці та заночував у заїжджому дворі, що здавався йому замком. Він просить власника, якого сприйняв за повелителя замку, посвятити його в лицарі. Дон Кіхот проводить ніч, стоячи на варті над своїми латами. Вранці, коли погоничі мулів спробували витягнути лати з води, щоб дати мулам напитися, Дон Кіхот почав з ними бійку. Тоді хазяїн заїжджого двору «посвятив його в лицарі», порадивши йому найняти собі зброєносця та послав його в дорогу. По дорозі, Дон Кіхот побився з толедськими торговцями, які «образили» уявну Дульсінею, і звільнив хлопчика, якого прив'язав до дерева його хазяїн за те, що хлопчик мав нахабство спитати про свою заробітну плату. Дон Кіхот повернувся додому із своїм сусідом, Педро Креспо.
По поверненню Дон Кіхот почав складати план втечі з рідного села. Тим часом його племінниця, економка, парафіяльний вікарій та місцевий перукар непомітно спалюють більшість лицарських романів і замикають бібліотеку, кажучи Дону Кіхоту, що бібліотеку прокляв чаклун. Дон Кіхот, тим часом, пропонує іншому своєму сусідові Санчо Пансі стати його зброєносцем і обіцяє подарувати селянину посаду губернатора острова. Скоріше безрадісно Санчо погоджується, і на світанку вони обидва утікають із села. З цього місця починається серія їхніх пригод, починаючи з битви Дона Кіхота з вітряками, які йому здавалися лютими велетнями.
Хоча роман і жартівливий, друга частина ─ серйозний філософський роздум на тему обману. Мрії Дона Кіхота стали об'єктом жорстоких глузувань. Навіть Санчо був змушений обманути його. Зброєносець, зустрівши з Доном Кіхотом трьох сільських дівчат, сказав йому, що одна з них Дульсінея, а інші дві її служниці. А коли Дон Кіхот побачив тільки сільських дівчат перед собою, то Санчо запевняв Дона Кіхота, що він зазнав жорстокого прокляття, яке не дозволяє йому бачити правду. Коли Санчо зрештою отримує своє губернаторство на острові, він несподівано виявляє великі здібності, хоча в кінці все ж таки стається лихо. Роман закінчується повним зреченням Доном Кіхотом ілюзій. Він з сумом повертається до нормального життя, відмовляється від лицарства і, врешті-решт, помирає. Перша частина Перша частина нараховує 52 розділи і починається прологом, в якому автор висміює ерудицію педантів і комічні поеми. В пролозі автор хвалить свій твір виправдовуючись тим, що він не зустрів нікого хто хотів би похвалити такий екстравагантний твір, як його роман.
Справді, йдеться, як каже парох (персонаж роману) в розділі 47 про "вільне письмо" вільне від норм, яке поєднує " ліричний, епічний, трагічний, комічний жанри" і в якому переплітаються історії різних жанрів, наприклад історія про Хризотомо і пастушку Марселу, історія про полоненого, промова про воєнну справу і вченість, промова про Золотий Вік, перший виїзд самого Дон Кіхота і його другий виїзд із вірним зброєношею Санчом Пансою. Друга частина розповідає про його третій і останній виїзд.
Сервантес заявляє, що перші розділи взяті із "Архівів Ламанчі", а решта перекладена з арабської мови автора-мориска Сіда Амета бен Енгелі, чаклуна, який невидимо управляє Дон Кіхотом протягом всього роману. В ті часи це був поширений метод через несхвалення, яке викликав жанр роману.
Роман починається з опису бідного гідальго, точне ім’я якого буде розкрито лише в кінці твору: Алонсо Кіхано, родом з невизначеного села в Ламанчі, який божеволіє читаючи лицарські романи і приймає себе за середньовічного мандрівного лицаря. Він називає себе гучним імʼям — Дон Кіхот з Ламанчі ("кіхот" іспанська назва частини обладунку, що захищає верхню частину ноги), нарікає свого коня Росинантом (збільшене від шкапа), відновлює зброю предків і вибирає даму до закохання, Дульсінею Тобоську. Щоб ніхто його не бачив, він рушає в похід, в свій перший виїзд, але раптово він згадує, що не висвячений на лицаря. Отже, прибувши в корчму, яку він вважає замком, зустрічає корчмаря якого бере за власника замку, повій він приймає за дам із лицарських романів,а він вирішує провести тут «ніч перед посвятою в лицарі» і переконати корчмаря, щоб той висвятив його в лицарі.
Нарешті, під час сатиричної церемонії Дон Кіхот був висвячений на лицаря корчмарем, починаючи з цього моменту Дон Кіхот відновлює свою мандрівку з ще більшим ентузіазмом.Стаються різноманітні трагікомічні пригоди, в яких, мотивований добротою та ідеалізмом, він прагне «боротися з несправедливістю» та допомагати неблагополучним та нещасним людям. Він сповідує платонічну і глибоку любов до своєї дами Дульсінеї, яка насправді є молодою хліборобкою "гарною на вид", Альдонсою Лоренцо.
Під час своєї першої пригоди Дон Кіхот намагається врятувати молодого чоловіка на ймення Андрес від нагайки його хазяїна, що зрештою завдасть більшої шкоди молодій людині. Пізніше на перехресті він кине виклик групі торговців, вимагаючи від них визнати його даму за найкрасивішу у світі, хоча ті ніколи її не бачили. Безжалісно побитий одним із торговців, він був підібраний сусідом, який відвіз його верхи на коні до хутора де його виходили племінниця із клюшницею. Парох Перо Перез і сільський цирюльник очищають бібліотеку Дон Кіхота і спалюють частину книг, які зробили йому стільки зла; парох і цирюльник змушують його повірити, що це чарівники викрали його колекцію. Посилання на маніпуляції чарівників буде постійним в оповіді, чарівники, які на кожному кроці деформують Дон Кіхотову реальність, дозволяюючи йому пояснити його невдачі.
Між першим і другим виїздом Дон Кіхот вимагає послуг зброєноші, у одного хлібороба на ймення Санчо Панса, якому він обіцяє золоті гори, зокрема поставити його губернатором королівства, яке він здобуде в своїх пригодах. Так зʼявляється інший ключовий персонаж роману, який дозволяє Дон Кіхоту вести діалоги і який врівноважуватиме його крайній ідеалізм. Ще раз, під час свого другого виїзду, у супроводі його зброєноші Санчо Панси , Дон Кіхот вирушає через Кампо де Монтіель, щоб виконати свою нову роль. В цей момент історії відбувається найвідоміший епізод (розділ VIII): Дон Кіхот, попри попередження зброєноші, бʼється з гігантами, які не що інше як вітряки.
З цих пір нижуться численні пригоди,які переважно погано закінчуються. Однак під час своєї першої пригоди Дон Кіхот здобуває справжню перемогу перемігши сварливого біскайця в смертельному двобої, хоча він ставить у скрутне становище подорожню даму, яку він бажає захистити всупереч її волі. Незабаром господар і зброєноша стикаються із проблемами коли вони безжалісно побиті погоничами мулів через Росінанта, який наблизився до їхніх кобил. В жалюгідному стані Дон Кіхот і Санчо приїжджають до корчми де намагаються відпочити. Двоє головних героїв опиняються в центрі кумедного нічного скандалу, коли Дон Кіхот плутає у своїй уяві повію Маріторну з дочкою корчмаря, яка як він вірить закохана у нього. Це пробуджує гнів погонича, який бʼє Дон Кіхота і Санчо Пансу. Наступного дня, після того як Дон Кіхот випробував магічний бальзам Фʼєрабраса, обидва знову вирушають, але перед цим група чесальників, що зупинилася в заїжджому дворі, розважається, підкидаючи Санчо Пансу на простирадлі. Далі слідує одна з найбезглуздіших пригод Дон Кіхота: пригода зі стадом овець, у якій він плутає овець із двома арміями, які збираються битися. У своїй уяві він складає довгий опис головних воїнів, на подив Санчо. Зрештою Дон Кіхот бере участь і нападає на одну з отар, але пастухи швидко збивають його з коня. Тієї ж ночі Дон Кіхот нападає на процесію скорботних ченців-бенедиктинців, які супроводжують труну до могили в іншому місті. Потім лицар і зброєноша пильнують у ліс, де вони чують гучні звуки, які змушують Дон Кіхота повірити, що поблизу є інші велетні.
Наступного дня Дон Кіхот продовжує свою подорож у «високій пригоді та багатого завоювання шолома Мамбріна» (розділ XXI), у якому він вихоплює у цирульника таз, який можна знайти на більшості його зображень. Потім відбувається нова гротескна пригода, у якій Дон Кіхот спотворює ідеал лицарства до крайності, насильно звільняючи групу галерників, засуджених правосуддям короля. Галерники, з Хінесом де Пасамонте на чолі, дякують своїм визволителям, але коли Дон Кіхот наказує їм негайно йти до Тобосо, щоб розповісти Дульсінеї про цю пригоду, вони відмовляються здійснити таку подорож і переслідують своїх рятівників, кидаючи в них каміння.