Гу́калівці — село в Україні, у Зборівській міській територіальній громаді Тернопільського району Тернопільської області. Раніше - до 2016 - адміністративний центр Гукалівської сільської ради, якій було підпорядковане с. Лопушани. Село Липник (відоме від 1802 р.) виведено з облікових даних у зв'язку з переселенням жителів. До села приєднано х. Верби.

Географія Розташоване на Подільській височині на північному заході району за 14 км від найближчої залізничної станції Зборів (с.Млинівці). Географічні координати: 49° 47’ північної широти 25° 10’ східної довготи. Територія — 1,18 км². У селі бере початок річка Гучка, яка впадає в Серет Правий поблизу села Гарбузів.

Гукалівці межують із селами: Ярославичами на півдні; Лопушанами на сході; Перепельниками на півночі.

Історія Перша письмова згадка — 1483 р.; за польськими джерелами — 1345 р. Гукалівці належали до Золочівського ключа маєтностей Сенявських, а із XVII століття — власність Собеських. Останнім власником села був Ю. Кабаровський, який розпарцелював частину своєї землі й спровадив сюди польських колоністів. Назва села походить від річки Гучка. Там і було первісне поселення, яке знищили татари; люди, рятуючись від кочівників, втекли в ліс, щоби ворожі коні не могли пройти через кущі.

1904 р. — велика земельна власність належала А. Водзіцькому.

У період Першої світової війни Гукалівці були знищені, люди виселені. Збереглися поховання австрійських солдат.

Діяли філії товариств «Просвіта», «Луг», «Каменярі», «Сільський господар», «Хліборобський Вишкіл Молоді», а також кооператива.

На фронтах Другої світової війни загинув Володимир Вовк ( 1921); пропали безвісти — Михайло Вовк ( 1920), Богдан Горбач ( 1920.) та Денис Проник ( 1919). Під час війни село дуже потерпіло, внаслідок бойових дій влітку 1944 р. половина хат у селі була знищена. 8 травня цього ж року німці оточили село та вивезли до Німеччини багато молоді. 15 осіб зголосилися піти до дивізії «Галичина».

Вояками УПА та членами ОУН стали 26 гукалівчан. Серед них: Емілія Білоніжка ( 1926), Євген Борисюк ( 1944), Анастасія Вовк ( 1922), Пелагія Володимир ( 1924), Богдан Галагура ( 1910), чотовий УПА, заступник районового військового референта Залозецького району Ярослав Галагура («Шпак»; р. н. невід.), Іван Горбач (р. н. невід.), Іван Дяків ( 1901), Петро Косар ( 1908), Іван Лесик ( 1944), Микола Марчук ( 1893), Василь Наконечний (р. н. невід.), повітовий референт Чортківщини 1941—1942 рр., сотенний у курені «Кори» Ярослав Процик («Журавель»; р. н. невід.), Микола Рудак (р. н. невід.), Марія Турецька (1924—1994), кущовий Дмитро Ясній («Білий»; р. н. невід.) та інші.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Зборівської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Зборівського району, село увійшло до складу Тернопільського району.

Населення У XIX столітті в селі проживало 316 осіб.

У 1910 р. в Гукалівцях — 885 жителів. 1921 р. в селі було 56 господарств із 772 мешканцями; 1935 р.: 739 греко-католиків, 300 римо-католиків та 1039 дворів. У 1973 р. село налічувало 167 дворів, 607 жителів.

У 2003 проживало 292 особи, у 2014 — 225 осіб. Дворів — 230.

Мова Рідна мова населення за даними перепису 2001 року: Мова Чисельність, осіб Частка Українська 250 100,00 % Разом 250 100,00 %

Політика Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610435, розташована у приміщенні клубу.

Результати зареєстрований 151 виборець, явка 70,86%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» і «Європейську Солідарність» — по 15,89%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» і «Голос» — по 14,95%. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Іван Чайківський (самовисування) — 40,20%, за Тараса Юрика (Європейська Солідарність) — 14,71%, за Петра Репелу (Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина») — 13,73%.

Релігія Є церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього (1930; кам'яна), костел (1926; недіючий).

Пам'ятники Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985); насипано братську могилу загиблим воїнам УПА.

Соціальна сфера Від 1872 року в селі діяла школа, в 1874 році вчителем був Михайло Скуржинський.

Нині діють ЗОШ I ступеня, клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, відділення зв'язку.

Господарство 1949 року в селі створений колгосп, згодом укрупнений; у 1990-х — розпайований. Галерея

Примітки

Джерела

Посилання