Лівія — північноафриканська країна, що займає частину пустелі Сахара та має вихід до Середземного моря . Загальна площа країни 1 759 540 км² (17-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 1 759 540 км², а на поверхню внутрішніх вод — 0 км². Площа країни майже в 3 рази більша за площу України; трохи більша за Аляску.

Етимологія Офіційна назва — Лівія (). Назва країни походить від назви древнього берберського племені, що мешкало в оазах пустелі на захід від долини Нілу і яке давні греки знали як «лібу» або «лібиянс», а давні єгиптяни як «рбв». Однак згодом топонім був забутий і, як правило, стосувався тільки Лівійської пустелі між Триполітанією і плато Феццан на заході та долиною ріки Ніл на сході. Узбережжя на захід від затоки Великий Сирт звалося Триполітанією за назвою головного міста Триполі, а на схід Киренаїкою, аналогічно за назвою міста Кирена. Знову введений у вжиток лише на початку XX століття як назва італійської колонії, до отримання нею незалежності у 1951 році як Лівійське королівство. З 1969 по 2011 рік існувала Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія, в назві якої джамахірія на арабській мові означає народовладдя, термін подібний до європейської республіки.

Історія дослідження території

Географічне положення

Лівія — північноафриканська країна, що межує з шістьма іншими країнами: на заході — з Алжиром (спільний кордон — 989 км), на північному заході — з Тунісом (461 км), на півдні — з Нігером (342 км) і Чадом (1050 км), на південному сході — з Суданом (382 км), на сході — з Єгиптом (1115 км). Загальна довжина державного кордону — 4339 км. Лівія на півночі омивається водами затоки Великий Сирт (Сідра) і безпосередньо Середземного моря Атлантичного океану. Загальна довжина морського узбережжя 1770 км.

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км).

Внутрішні води затоки Сідра обмежує умовна лінія на широті 32° 30'. Виключна економічна зона встановлена на відстані 62 морські милі.

Крайні пункти

Час

Час у Лівії: UTC+2 (той самий час, що й у Києві).

Геологія

Сейсмічність

Вулканізм

Рельєф

Середні висоти — 423 м; найнижча точка — Сабха-Гузаїл (-47 м); найвища точка — гора Бікку-Бітті (2267 м). На території Лівії переважають пустелі. На півдні — кам'янисте нагір'я Тібесті, гора Бетте (2286 м), на півночі — плато Ель-Ахдар (до 876 м). Площа пустель становить 98 % території, Серір-Каланшо, Ідехан-Мурзук, Ідехан-Убарі тощо. Вздовж узбережжя протягаються низовини Джефара, Сирт і Киренаїка.

Узбережжя

Берегова лінія Лівії в центральній частині узбережжя глибоко вдається в сушу, утворюючи затоку Великий Сирт (Сідра), де безплідна пустеля підходить до Середземного моря.

Острови

Клімат

Територія Лівії лежить у тропічному кліматичному поясі, середземноморське узбережжя у субтропічному. Увесь рік панують тропічні повітряні маси. На більшій частині території країни спекотна посушлива погода з великими добовими амплітудами температури повітря, на узбережжі взимку вітряна циклонічна погода, що приносить дощі й зменшує температуру. Переважають східні пасатні вітри. Гори Джебель-аль-Ахдар поблизу Бенгазі на узбережжі Середземного моря — найвологіший регіон, 400—600 мм атмосферних опадів на рік.

Лівія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.

Внутрішні води

Річки

Невеличкі річки й тимчасові потічки (ваді) півночі країни несуть свої води до Середземного моря Атлантичного океану. Більша частина території країни належить до безстічних областей Сахари.

Озера

Численні невеликі пересихаючі озера — себхи.

Болота

Ґрунтові води

Ґрунти

Рослинність

За флористичним районуванням світу Лівія належить до Середземноморської області та Сахаро-Аравійської області Давнього середземноморського підцарства Голарктичного флористичного царства. Незважаючи на аридний клімат, у флорі країни налічують близько 1800 видів судинних рослин, серед яких значна частка ксерофітів, адаптованих до екстремальних умов — високих температур, нестачі вологи та бідних ґрунтів. Лівія має низку ендеміків, особливо в горах Джебель-аль-Ахдар та в прибережних вапнякових районах. Рослинний покрив представлений середземноморськими лісами і чагарниками, пустельною, напівпустельною та гірською рослинністю, а також оазовими агрофітоценозами.

Тваринний світ

За зоогеографічним районуванням світу країна належить до Середземноморської підобласті Голарктичної області, середземноморське узбережжя — до Середземноморської провінції, пустеля Сахара — до Сахаро-Аравійської провінції. Тому основу тваринного населення регіону становлять зональні пустельні, напівпустельні й середземноморські угруповання тварин, а також інтразональніІнтразональність / В. Т. Гриневецький // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011.  — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-12428 гірські тваринні угруповання, характерні для тропічного і субтропічного кліматичних поясів. Домінуючими в зональних угрупованнях є ультраксерофільні та ксерофільні групи та види тварин.

Стихійні природні явища На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: тривалий (до 4 діб) жаркий і посушливий південний вітер гіблі з Сахари навесні або восени; пилові і піщані бурі.

Природні ресурси

Мінеральні ресурси

Надра Лівії багаті на ряд корисних копалин: нафту, природний газ, гіпс.

Водні ресурси Водні ресурси країни формуються переважно за рахунок незначних опадів у прибережній зоні та підземних артезіанських басейнів, розташованих у глибині пустелі. Оскільки поверхневі води майже відсутні, головним джерелом водопостачання в Лівії є підземні води. Вони зосереджені у великих артезіанських басейнах, що охоплюють значну частину Сахари. Найважливішими з них є Нубійський артезіанський басейн, басейни Мурзук, Феццан і Сірт. Більшість цих вод є «фосильними», тобто такими, що не мають сучасного поповнення, тому їхнє надмірне використання може призвести до виснаження запасів.

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 0,7 км³. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 4,7 тис. км² зрошуваних земель.

Земельні ресурси Земельні ресурси Лівії (оцінка 2011 року): придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 8,8 %, орні землі — 1 %, багаторічні насадження — 0,2 %, землі, що постійно використовуються під пасовища — 7,6 %; землі, зайняті лісами і чагарниками — 0,1 %; інше — 91,1 %.

Охорона природи

Серед екологічних проблем варто відзначити: спустелювання; обмежені ресурси природних джерел питної води, особливо на узбережжі, заради подалання цієї проблеми ще за часів Муаммара Каддафі почав реалізовуватись проект Велика рукотворна річка, система водогонів, що постачають воду з надр Сахари на узбережжя.

Лівія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища: Конвенції про біологічне різноманіття (CBD), Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC), Кіотського протоколу до Рамкової конвенції, Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD), Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів, Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів, Монреальського протоколу з охорони озонового шару, Міжнародної конвенції по запобігання забрудненню з суден (MARPOL), Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь.

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: міжнародного морського права.

Природоохоронні території

Екорегіони

Фізико-географічне районування Територію Лівії традиційно поділяють на 3 великі історично-географічні регіони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом, ландшафтами та антропогенним освоєнням території. Триполітанія. Тут розвинена прибережна рівнина Джефара, де розташовані декілька районів зрошуваних сільськогосподарських угідь. Однак навіть ця найсприятливіша для життя і господарської діяльності частина Лівії являє собою посушливу піщану рівнину з бідною рослинністю. Південніше підіймаються вапнякові горби і гори з висотами до 760 м, місцями порослі чагарником. Тут випадає достатня кількість осадів для розвитку землеробства; маслини, інжир і ячмінь можна вирощувати без поливу. Далі на південь гори знижуються і змінюються пустельним плато Хамра, складеним червоними пісковиками. У північній його частині кочові племена займаються скотарством. На сході плато переходить в гори Ес-Сода («чорні гори»). Феццан. Приблизно за 480 км на південь від Триполі плато спускається до западини Феццан, складеної пісками. Тут розташовано декілька оаз. Життя залежить від запасів води в колодязях і джерелах. На південний схід від Феццана поверхня підіймається до пустельного плато, а вздовж південного кордону Лівії починається високе і розчленоване нагір'я Тібесті. Киренаїка. Вапнякове плато Барк-ель-Байда, розташоване поблизу середземноморського узбережжя, досягає висоти 910 м. Піднесені частини плато порослі густим чагарником, там збереглися і залишки лісів. Осадів досить для вирощування деяких культур, однак населені місцевості тут займають меншу площу, ніж у Триполітанії. Південніше за плато Барк-ель-Байда тягнеться велике, але нижче піщане плато. Це велика Лівійська пустеля. На її західній околиці розосередилися оази. Найпівденніші з них — оази Куфра, віддалені на 800 км на південь від плато Барк-ель-Байда і приблизно на таку ж відстань на схід від Феццана. Між оазами Куфра і південним кордоном Лівії на 480 км тягнеться пустеля.

Див. також Північна Африка Триполітанія Киренаїка Феццан

Примітки

Література

Українською

Гілецький Й. Р. Природні ресурси світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2004. — 304 с. — ISBN 966-603-307-0 Заставецький Ю. С. Регіональна фізична географія світу : Навч. посібник. — Львів : Світ, 2000. — 480 с.

Кукурудза С. І. Біогеографія : Підручник. — Львів : Вид-во ЛГУ ім. Івана Франка, 2006 — 504 с. — ISBN 966-613-502-7 Палієнко В. І., Шищенко П. Г., Бойко В. М. Фізична географія світу : Навч. посібник. — К. : КНУ ім.  Т. Шевченка, 2016. — 246 с. — ISBN 978-966-439-918-1

Пузанов І. І. Зоогеографія : Підручник. — Київ—Львів : Рад. школа, 1949. — 504 с. Фізична географія материків та океанів : Підручник у 2-х т. / Ред. П. Г. Шищенко. — К. : Київський університет, 2020. — Т. 2. Африка, Америка, Австралія, Антарктида, Океани. — 470 с. — ISBN 978-966-439-989-8

Англійською

Російською

Вальтер Г. Растительность Земного шара. Эколого-физиологическая характеристика / Пер. с нем. под ред. П. Б. Виппер. — Т. 1. Тропические и субтропические зоны. — М. : Прогресс, 1968. — 551  с.

Второв П. П., Дроздов Н. Н. Биогеография : Учебник. — М. : ВЛАДОССПРЕСС, 2001. — 304 с. — ISBN 5-305-00024-6

Дроздов Н. Н., Мяло Е. Г. Биогеография мира : Учебник. — М. : Высшая школа, 1985. — 272 с.

Посилання

Білоус Л. Ф. Біогеографія: Навч. посібник. К., 2021 Лівія / Б. П. Яценко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Режим доступу: https://esu.com.ua/article-55408.