П'єр-Франсуа Ласнер (також Ласенер; ; 20 грудня 1803 — 9 січня 1836) — французький поет, злодій і вбивця.

Біографія Народився 20 грудня 1803 до Ліоні. Був четвертою дитиною і другим сином в сім'ї торговця Жана-Батіста Ласнера () і Маргарити Гайар ().

Спочатку навчався в коледжі в Ліоні, потім на початку жовтня 1813 року вступив у коледж міста Сен-Шамон. Захоплювався літературою, отримав ряд нагород коледжу. Наприкінці 1815 — напочатку 1816 років відрахований з коледжу за пропаганду протестантства.

За порадою батьків вступив на курси в місто Алікс (департамент Рона), де навчався у хороших вчителів, домігшись блискучих результатів. В результаті закриття курсів, в 1817 році, Ласенар знову оселився в Ліоні і продовжив навчання в коледжі Collège-lycée Ampère. Тут познайомився з Жюлем Жанен, Едгаром кіне і Арманом Труссо.

У березні 1818 року виключений з коледжу, після повстання студентів. Батько вирішив навчити сина торгівлі, але П'єр-Франсуа відновив навчання через два місяці вже в коледжі міста Шамбері. Навчання в новому коледжі закінчилася скандалом, пов'язаним із звинуваченням у педофілії, і Ласнер в 1820 році повернувся до рідного дому в Ліоні.

Після завершення своєї освіти, він пішов в армію, зрештою кинув і її, дезертирував під час військової експедиції в Морею в період боротьби греків за незалежність в 1829 році.

Злочини

Суд і страта Під час суду він поводився стримано, часом навіть слабко посміхався. Від захисника П'єр-Франсуа відмовився, але йому від уряду призначили адвоката на прізвище Брошан. На останньому засіданні Ласнер виголосив промову, яка тривала цілу годину, причому не користувався ніякими записами і жодного разу не затнувся. Апеляцію він не подав, а передав видавцю свої мемуари. За два місяці до страти він приймав журналістів і давав інтерв'ю, його відвідували френологи, яких приваблювала велика його голова з широким чолом.

Був страчений на гільйотині 9 січня 1836 року в Парижі. Процес Ласнера справив велике враження на Ф. Достоєвського, який характеризував його в своєму журналі як людини для якої вбити було те ж, що «випити склянку вина»; виправдовуючи свої злочини, Ласнер писав вірші і мемуари, доводячи в них, ніби він «жертва суспільства», месник, борець із суспільною несправедливістю в ім'я революційної ідеї, нібито підказаної йому соціалістами-утопістами.

Образ у культурі Ласнер здобув популярність також завдяки написаним в ув'язненні віршам і мемуарів, де він намагався зобразити себе як «жертву суспільства» і свідомого месника, натхненного ідеями боротьби зі соціальною несправедливістю. Мемуари та вірші Ласнера «Спогади, викриття і вірші» («Mémoires, révélations et poésie de Lacenaire») були видані (можливо, у чиїй-то літературній обробці) посмертно в Парижі в 1836 році.

Ласнер є одним із прототипів персонажа Вальбера в незакінченому романі Стендаля «Ламьель». Характеризуючи образ Вальбера, Стендаль використовує слова Ласнера: "Я воюю з суспільством, яке воює зі мною. Я дуже добре вихований, щоб працювати власними руками і заробляти три франка за десять годин роботи ".

«Пісенька Ласнера» як («високо цінується автограф»), згадується в романі Бальзака «Провінційна муза». У вірші Теофіля Готьє «Ласнер» зі збірки «Емалі і камеї» — міститься опис муміфікованою кисті руки Ласнера. Гюго не раз згадує про нього у віршах, в романі «Знедолені», в листуванні, політичному памфлеті «Історія одного злочину» (Histoire d'un crime, 1877—1878).

Шарль Бодлер назвав Ласнера «герой сучасного життя».

Мемуари Ласнера зберігалися в бібліотеці А. С. Пушкіна. Нарисом «Процес Ласенер» (Час. 1861. № 2) редакція журналу «Час» відкрила серію публікацій, присвячену знаменитим західноєвропейським кримінальних процесах XIX століття. Вважається, що ініціатива в справі постійного друкування в журналі матеріалів цього розділу належала Ф. M. Достоєвського. Ім'я його згадується в романі «Ідіот», в чорнових записах до «Підліткові». Письменник писав про нього: "Низькі інстинкти і легкодухість перед злиднями зробили його злочинцем, а він наважується виставляти себе жертвою свого століття. І все це при безмежному марнославстві. Це тип марнославства, доведеного до краю ". Існує думка, що Ласнер послужив однією з відправних точок для створення образу Родіона Раскольникова в романі «Злочин і покарання».

Вірш Ласнера «Мрії шибеника» було включено Андре Бретоном в його книгу «Антологія чорного гумору».

Виведений під своїм ім'ям у французькій історичній кіноепопеї «Діти райка» (1945; в ролі Ласнера — Марсель Ерран), а також у фільмі режисера Франсіса Жіро «Ласнер» (1990; в головній ролі — Даніель Отей).

Бібліографія Mémoires, révélations et poésies de Lacenaire, écrits par lui-même à la Conciergerie, Paris, Chez les marchands de nouveauté, 1836, 2 volumes, in-8. Lacenaire, ses crimes, son procès et sa mort, d'après des documents authentiques et inédits, suivis de ses poésies et chansons (recueillis par Victor Cochinat), Paris, Jules Laisné, 1864.

Література Бєлоусов Р. С. Хвала камінь. — М .: Сов. Росія, 1982. — 304 с. Бретон А. Антологія чорного гумору // Упоряд., Кому., Вступ. стаття С. Дубина. — М .: Carte Blanche, 1999.. Стендаль Ф. Ламьель. — М .: Правда. 1978. François Foucart, Lacenaire, l'assassin démythifié, Paris, Perrin, 1993. Robert Olen Butler. Severance: Stories. — Chronicle Books, 2006. ISBN 978-0811856140

Посилання Lacenaire: ses crimes, son procès et sa mort, d'après des documents, Victor Cochinat, 1864 1836 : La fascination LACENAIRE ПРОЦЕССЪ ЛАСЕНЕРА (недоступная ссылка — история)