Корейська драма чи корейський телесеріал (, ) — це телесеріал, що, в основному, знімається та створюється у Південній Кореї. Основною мовою озвучення цих серіалів є корейська.

Корейські драми здобули свою популярність по всьому світі, у першу чергу завдяки поширенню корейської культури за межами Південної Кореї — корейської хвилі, а також завдяки зручному доступу для перегляду серіалів в інтернеті за допомогою сервісів потокового відео, як Netflix, Viki, DramaFever, Hulu, що пропонують перегляд драм із субтитрами на різних мовах. Окрім цього деякі країни створюють адаптації на основі корейських серіалів для свого телебачення. Деякі найбільш відомі драми показують на телевізійних каналах інших країн, наприклад, «» (2003) був показаний у 91-й країні світу.

Формат Південна Корея розпочала показ телесеріалів у 1960-х. Наприкінці 1990-х традиційні історичні серіали перетворилися у сучасний формат мінісеріалів, створивши поняття «fusion sageuks».

Корейські драми, зазвичай, мають одного режисера та одного сценариста, тому вони мають чіткий режисерський стиль та мову, на відміну від американських серіалів, де часто разом працюють декілька режисерів та сценаристів. Серіали про сучасність зазвичай тривають протягом одного сезону, який має від 12-24 серій тривалістю 60 хвилин кожна. Історичні серіали можуть бути довшими (50-200 серії), але вони також тривають протягом одного сезону.

Час трансляцій драм — це з 22:00 до 23:00, серії яких показуються протягом двох днів підряд: щопонеділка і щовівторка, щосереди й щочетверга або на вихідних. Різні драми з'являються на кожному із загальнонаціональних каналів: Seoul Broadcasting System (SBS), Korean Broadcasting System (KBS), Munhwa Broadcasting Corporation (MBC); а також на кабельних каналах: Joongang Tongyang Broadcasting Company (jTBC), Channel A, tvN і Orion Cinema Network (OCN).

Місця на каналі у вечірній час з 19:00 до 20:00 зазвичай зайняті щоденними драмами, які транслюються з понеділка до п'ятниці. Драми на цих місцях є формату теленовели, які рідко мають понад 200 серій. На відміну від американських мильних опер, ці щоденні драми не показують протягом дня. Замість цього, до денного розкладу каналу часто входить перепоказ флагманських драм. Показ щоденних драм у нічний час дає змогу досягти високих рейтингів. Наприклад, вечірній серіал «» на своєму піку досягнув 40.6 %, згідно з TNS Korea.

Корейські драми, зазвичай, знімаються в межах дуже щільного графіка, часто за декілька годин перед своїм показом на каналі. Сценарій є гнучким та може змінюватися у будь-який час створення драми, залежно від глядацьких відгуків, тим самим, увівши акторів у важке становище. Компанії, що створюють драми часто зіштовхуються з фінансовими труднощами.

Саґик Саґик () — це будь-який корейський фільм або телевізійний серіал, що заснований на історичних особах (постатях) або включає історичні події чи використовує історичні епохи. Слово «саґик» буквально означає «історична драма», але поняття в основному використовується для драм, в яких дії відбуваються в Стародавній Кореї. Популярні теми, що включають до саґиків, є відомі битви, королівська влада, відомі військові командири та політичні інтриги.

Починаючи з середини 2000-х, саґики досягли помітного успіху поза межами Кореї. Саґики, включаючи «» (або Перлина палацу), «» і «Джумонг» отримали високі рейтинги та високий рівень вдоволеності глядачів у таких країнах, як В'єтнам, Узбекистан, Казахстан, Фіджі та Іран. «Джумонг», який показувався на каналі у 2008 році, мав 85 % глядачів.

Драми про сучасність Часто драми про сучасність сконцентровані на історії кохання, сімейних зв'язках та відносинах. Персонажі здебільшого ідеалізовані, а чоловічі головні герої описуються, як красиві, розумні, емоційні та в пошуках «єдиного справжнього кохання». Це також сприяє популярності драми серед жінок через те, що зображення корейських чоловіків відрізняється від інших азійських чоловіків.

Історія

Уперше трансляції радіодрам у Кореї розпочалися у 1927 році під час японського правління. Більшість таких радіопрограм були на японському і лише близько 30 % на корейському. Після корейської війни, радіодрами такі, як «Чхонсілхонсіл» (1954), відображали тодішній настрій країни.

Перші телетрансляції розпочалася аж у 1956 році зі стартом експериментальної станції HLKZ-TV, яка була потім закрита через декілька років внаслідок пожежі. Першим національним телевізійним каналом був Korean Broadcasting System (KBS), який запустили у 1961. Першим телевізійним фільмом була 15-хвилинна метражка під назвою «Ворота небес» (, ) на HLKZ-TV.

Перший телевізійний серіал «Вулиці Сеулу» показали на KBS у 1962, однак він був більше схожий на повчальний серіал, аніж на розважальний. Їхній комерційний конкурент, (TBC), більш агресивно підходив до впровадження розважально-орієнтованих програм і, навіть, показував серіали на досить суперечливу тематику на той час. Першим історичним серіалом, що транслювали на ТБ, був «Куктхо манрі» (), знятий () і зображував період Корьо. У 1960-х телевізори були в обмеженій доступності, тому драми не могли охопити велику аудиторію.

У 1970-х телевізори почали розповсюджуватися серед основної маси населення, і тому драми перейшли від зображення драматичних історичних діячів до представлення національних героїв таких, як Лі Сунсін або Седжон Великий. Серіали про сучасність показували людські страждання, наприклад, впливовий серіал «Мачуха» (, ), який написаний Кім Су Хьоном і показаний на Munhwa Broadcasting Corporation (MBC) з 1972 по 1973. Через обмеженість у технологіях та фінансуванню, корейські канали не могли створювати серіали у жанрах, які потребують багато ресурсів, такі як екшн та наукова фантастика. Тому, замість цього, показувалися американські та інші іноземні серіали.

У 1980-х відбувся переворот у корейському телебаченні, тому що кольорові телевізори стали доступними для придбання. У цей період телесеріали про сучасність намагалися викликати ностальгію у міських жителів, зображуючи сільське життя. Перший справжній комерційний успіх Кім Су Хьона, «Кохання та амбіції» (, ), показаного на MBC у 1987 вважається віхою корейського телебачення, набравши 78 % глядачів. «Вулиці стають тихим протягом часу показу драми тому, що „практично кожен у країні“ сидить удома навпроти телевізору», згідно з The Korea Times. Найбільш видатним класичним історичним серіалом того часу вважається «500 років Чосону» (, ), який показували протягом восьми років та складається з 11 окремих серіалів. Серіал створений , який пізніше зніме одну із найбільших міжнародно-успішних корейських драм, «Те Чан Ким».

1990-ті принесли ще одну важливу віху для корейського телебачення. З розвитком технологій, зросли нові можливості, тому початок десятиліття позначилося запуском нового комерційного каналу, Seoul Broadcasting System (SBS), який сприяв та знову розпочав перегони за отримання уваги глядачів. Першим справжнім комерційним успіхом серед корейських телевізійних серіалів був «Очі світанку» (, ), який показувався у 1991 на MBC і в головних ролях були Чхе Сі Ра і . Серіал проводить глядачів крізь бурхливі часи від японського правління до корейської війни. Новий канал SBS також створив ряд успішних серіалів, один з яких «» що показувався у 1995. «Пісковий годинник» був «модною драмою», яку Служба корейської культури та інформації (KOCIS) вважає важливою віхою, що змінила процес створення корейських драм, представивши новий формат. У цьому десятилітті почав поширюватися новий формат мінісеріалів, де вони мала від 12 до 24 серій. Цей період позначив початок експорту корейських драм, і тим самим започаткував корейську хвилю.

Початок 2000-х зародив новий жанр «fusion sageuk», що істотно змінив процес виробництва історичних серіалів, з таким успішними драмами, як «», «» та «Те Чан Ким».

Виробництво

Спочатку корейські серіали вироблялися самими телевізійними каналами, але з 2000-х їхнє виробництво були передано незалежним компаніям. У 2012 році близько 75 % всіх корейських драм були створені таким шляхом. Змагання між цим компаніями є запеклим: серед 156 зареєстрованих фірм, тільки 34 створили драми, які показували у 2012. Бюджет на виробництво поділений між компанією, що створює драму, і телекомпанією. Телеканал, на якому показуватимуть драму, зазвичай, покриває 50 % витрат. Якщо в драму залучені провідні актори і відомі сценаристи, то телеканали можуть покривати, навіть, ще більше. Інша частина бюджету отримує компанія виробник за допомогою спонсорів. У випадку продактплейсменту, дохід ділять між виробником (продюсером) та каналом. Канал отримує 100 % доходу від реклами протягом ефірного часу драми. Він може досягати до ₩300-400 мільйонів. Звичайна корейська драми може коштувати ₩250 мільйонів за серію, а історичні драми коштують більше ніж ця сума. Наприклад, «» коштувала ₩500 мільйонів за серію. Продюсер витратив близько ₩10 мільярд на «Віра», яка була визнана комерційним провалом. У результаті чого Кім не зміг оплатити зарплату акторам та інші накладні витрати. Кім, який створив успішні драми такі, як «Очі світанку» і «Пісковий годинник», скоїв самогубство після того, як був обвинувачений у розкраданні.

У Кореї більша частина бюджету витрачається на провідних зірок. У деяких випадках, на акторів може піти близько 55-65 % всього бюджету, коли в Японії це приблизно 20–30 % та десь 10 % у США. На все інше, включаючи зарплату менш відомих акторів, додаткових акторів і технічних робітників; оплату за територію зйомок та інші витрат, повинні покриватися бюджетом, що залишився. Часто виробничі компанії перевищують свій бюджет та не можуть оплатити заробітну плату. У 2012 році актори провели демонстрацію перед штаб-квартирою каналу KBS, висловлюючи своє незадоволення. Зазвичай, акторам платять у кінці місяця, в якому вийшла остання серія драми. Коли серіали створюються маленькими компаніями для кабельних каналів, то бувають випадки, в яких компанії стають банкрутами і не можуть оплатити зарплату акторами і знімальній групі, а канали заперечують будь-яку відповідальність за це, заявляючи, що вся відповідальність лежить на збанкрутілій фірмі. Найбільші зірки можуть заробляти близько ₩100 мільйонів за серію. Пе Йон Чун, зірка серіалу «», як повідомляється, отримав ₩250 мільйонів за серію для знімання у «» у 2007 році.

Знімання

Через великі витрати на виробництво серіалу, виробничі компанії намагаються зняти серії якомога швидше. На відміну від практик в інших країнах, перші чотири серії корейського серіалу, зазвичай, знімаються наперед, а решта інших знімається протягом показу драми. Сценарій наперед незавершений та може змінюватися згідно з відгуками глядачів та рейтингу переглядів. Ці зміни можуть бути зроблені за декілька хвилин до ранкових знімань і знімальна група може отримати лише декілька готових сторінок. Зазвичай, при створенні драми працюють із , які розташовані навколо знімальної сцени для пришвидшення знімання. Через нерегульовані зміни сценарію та щільний знімальний графік, актори майже постійно на ногах і не мають час, щоб покинути знімальний майданчик або виділити достатньо часу на сон. Корейське ЗМІ має окреме слово, яке описує нерегулярний, короткий сон, до якого актори вдаються, часто в незручних місцях або на знімальному майданчику: () або «бічний сон». Зазвичай, драми показують дві серії на тиждень, одна за одною, тому наступні серії повинні зняти протягом п'яти днів перерви. Деякі корейські актори зізналися, що роблять внутрішньовеннові ін'єкції протягом знімань, через надмірний графік та виснаження.