Мадагаскар — східноафриканська острівна країна, що займає великий однойменний острів та ряд менших поблизу південно-східного узбережжя континенту . Загальна площа країни 587 041 км² (47-ме місце у світі), з яких на суходіл припадає 581 540 км², а на поверхню внутрішніх вод — 5 501 км². Площа країни трохи менша за площу України.
Назва Офіційна назва — Республіка Мадагаскар, Мадагаскар (; (). Назва країни походить від мальгашської назви однойменного острова Мадагасікара (Madagasikara), що виводиться з прамалайської мови і означає Край землі, що вказує західну межу мандрівок малайців Південно-Східної Азії. У європейські мови, можливо, уперше введено в оповіданнях про власні подорожі венеційського купця Марко Поло у XIII столітті як помилково спотворена назва сомалійського порту Могадішо. Колишня назва Малагасійська/Мальгашська Республіка ().
Історія дослідження території
Географічне положення
Мадагаскар — східноафриканська острівна країна, що не має сухопутного державного кордону. Мадагаскар на заході омивається водами Мозамбіцької протоки, на сході — безпосередньо водами Індійського океану. Загальна довжина морського узбережжя 4828 км. Мадагаскар простягається з півночі — північного заходу на південь — південний захід більш як на 1500 км при середній ширині близько 400 км. Максимальна ширина його сягає 560 км.
Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км). Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33). Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або 100 морських миль від ізобати у 2500 м).
Крайні пункти
Час
Час у Мадагаскарі: UTC+3 (+1 година різниці часу з Києвом).
Геологія
Мадагаскар належить до докембрійської складчастості. Основу його становлять розмиті складки з гранітів, гнейсів і почасти сланців, на яких горизонтально лежать шари пісковиків. Пісковики на сході здебільшого змиті, у зв'язку з чим вся східна половина острова являє собою відслонені останцеві гори — архейське кристалічне нагір'я (800—1800 м). Західна частина острова, яка лежить загалом нижче 400 м над рівнем моря, є мезозойське морське плато, що терасами підноситься до східної частини і складається з вторинних та третинних осадових верств пісковиків, глинистих сланців, пісків і почасти вапняків. Корінні породи сходу, і осадові породи заходу прорізані і перекриті молодими вулканічними утвореннями, переважно базальтами і фенолітами, з яких складаються найвищі вершини. Архейське нагір'я на сході круто обривається горами Ангаво і Бетсімісарака до глибокої частини Індійського океану, де глибини перевищують 4570 м. На заході нагір'я спускаються терасами, які переходять у широку рівнину типу столової країни. Осадові породи цієї столової країни — пісковики і вапняки — в багатьох місцях розмиті, подекуди прикриті базальтовими потоками. Часто зустрічаються відклади сучасного алювію, великі дельти давніх мергелів і пісків.
Мадагаскар можна розглядати як горст, що входив до складу Африканської плити; остаточно острів відокремився від материка в олігоцені. Мадагаскар відокремлений від Африки глибоким (близько 3000 м) грабеном Мозамбіцької протоки, ширина якої в найвужчій частині перевищує 320 км.
Корисні копалини
Надра Мадагаскару багаті на ряд корисних копалин: графіт, хроміти, кам'яне вугілля, боксити, рідкісноземельні елементи, кам'яну сіль, кварц, бітумінозні піски, напівкоштовне каміння, слюди. Мадагаскар дуже багатий па листуватий кристалічний графіт, особливо цінний для металургії (виробництво тигелів) та електротехніки (річний видобуток його у 1950-х роках сягав 12—15 тис. тонн на рік). На острові добувають також слюди, що йдуть, як і графіт, у великій кількості на експорт. Добувають монацит, який є джерелом солей рідких земель і торію; є багато родовищ гірського кришталю, а також берилу (1/50 частка світових покладів). Мадагаскар свого часу давав промислові кількості урану та радію. У невеликих кількостях добувають фосфорити, золото і вугілля (басейн Амбохібо). Виявлено родовища залізних руд.
Сейсмічність
На східній околиці острова часто бувають землетруси.
Вулканізм На острові багато згаслих вулканів: Марумукутру (найвища вершина країни), Цяфаявона.
Рельєф
Середні висоти — 615 м; найнижча точка — рівень вод Індійського океану (0 м); найвища точка — гора Марумукутру (2876 м). За особливостями рельєфу Мадагаскар поділяється на три паралельні смуги, що тягнуться з півночі на південь. Уздовж усього східного узбережжя чітко виражена вузька смуга низовин. На південь від Туамасіні простежується майже безперервний ланцюг лагун, сполучених між собою каналом Пангалан. На заході прибережна низовина ширша, а її перехід до гір менш чітко виражений. Між цими низовинами з півночі на південь простяглося розчленоване Внутрішнє нагір'я (Високе плато). Середні висоти нагір'я коливаються від 1200 до 1500 м. Північно-східніше за Антананаріву знаходиться озеро Алаутра, найбільше в межах нагір'я. Східний край нагір'я загалом підходить ближче до берега і піднятий набагато вище західного; він круто обривається до прибережної низовини. Хребти у водороздільній частині нагір'я тягнуться паралельно східному берегу, тоді як на заході вони нерідко орієнтовані з північного заходу на південний схід. У межах плато виділяють три гірські масиви: північну, до складу якої входить гірський масив Царатанана із згаслим вулканом Марумукутру (2876 м, найвища точка острова); середню, в центрі якої є вулканічний масив Анкаратра (до 2644 м заввишки, вершина Цяфаявона), масив привернений до південного заходу від Антананаріву; південну частину (яка доходить до південно-східного узбережжя острова), масив Андрінгітра з вершиною Вухімехеті (1956 м).
Узбережжя Більша частина східного узбережжя винятково прямолінійна. Ширина правобережної рівнини трохи більша 16 км. На південь від Таматаве вздовж піщаного узбережжя на 560 км простягся майже безперервний ланцюг лагун. Для сполучення лагун довелося прорити близько 48 км каналів.
Острови
Клімат
Майже 9/10 Мадагаскару лежить на північ від південного тропіка. На його клімат впливає близькість моря і теплих течій, які омивають острів зі сходу і заходу. Територія півночі Мадагаскару лежить у субекваторіальному кліматичному поясі, півдня — у тропічному. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній. Віддаль від моря взимку може відмічатись сухий сезон. На півдні сезонний хід температури повітря чітко відстежується. Достатнє зволоження, у теплий сезон з океану надходять тропічні циклони.
Мадагаскар перебуває під впливом південно-східних пасатів, які приносять велику кількість опадів плоскогір'ю та його східним схилам. Середньорічна температура в нижньому поясі досягає 23—26 °C, на нагір'ї 18 °C. Річна амплітуда температури рідко перевищує 5—6 °C. У східній частині Мадагаскару дощі випадають більш або менш рівномірно протягом року і у великій кількості (більше 3000 мм). Пасати виходять на західні схили нагір'я збідненими на вологу, тому там опадів лише трохи більше 1000 мм. У західній частині острова дощовий і сухий періоди різко розмежовані. Особливо сухий клімат південно-західної частини острова, де опадів близько 400 мм. Влітку південно-західну частину Мадагаскару обвівають паралельні берегові південні і південно-східні вітри, що й визначає виняткову сухість клімату.
Мадагаскар є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою.
Внутрішні води
Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 337 км³. Центральним плато проходить головний вододіл острова; на схід стікають численні короткі гірські і бистрі річки. Річки, що течуть на захід, до Мозамбіцької протоки, у верхній течії мають багато водоспадів, а у нижній вони придатні для судноплавства, протікають по західних рівнинах острова і відкладають тут пісок та мул, утворюючи великі родючі алювіальні простори.
Станом на 2012 рік в країні налічувалось 10,86 тис. км² зрошуваних земель.
Річки
Річки країни належать басейну Індійського океану. Найзначніші річки: Бецибока, Цірібіхіна, Мангокі, Суфіа, Махадзамба, Махававі, Манамбулу, Унілахі. Гирла річок звичайно блокуються піщаними мілинами. Річки крайнього південного заходу відзначаються аридним режимом.
Озера
На Мадагаскарі є кілька типів озер: приморські озера-лагуни з солонуватою водою (вздовж східного берега острова); незначні озера в долинах великих річок західної частини острова; озера на знижених ділянках хвилястої поверхні плато (найбільше з них — озеро Алаотра — 900 км²).
Болота
Ґрунтові води
Ґрунти
Латеритні ґрунти займають на острові великі простори; вони зустрічаються центральною височиною і по низовинних частинах східних схилів. На підвищених частинах східних схилів, де збереглися лісові масиви, розвинуті гірсько-лісові червоноземи, а біля підніжжя західних схилів — червоноземи, тобто недосить латеризовані піщано-глинисті ґрунти. У південній частині височини зустрічаються червоноземи субтропічних областей. Ґрунти вапняного плато західного схилу належать до terra rossa. Зустрічаються також ґрунти на вулканічних відкладах і на сучасному алювії; вони найродючіші. На аридних південно-західних просторах розвинуті світлобурі ґрунти пустинно-степових областей, які у краще зрошуваних районах переходять у каштанові.
Рослинність
Флора західної частини Мадагаскару споріднена з флорою Африканського материка, з яким Мадагаскар колись був пов'язаний суходолом. Флора східної частини острова з тієї ж причини споріднена з флорою Індії. У крейдяному періоді існував зв'язок Мадагаскару з Америкою, що підтверджується наявністю дерева мандрівника (Равенала мадагаскарська), близького до південноамериканського (Ravenala guyanensis). Крім дерева мандрівника і дуже цікавої орхідеї (Angraecum sesquipedale), варта уваги ще водяна рослина увірандра (Aponogeton fenestralis) з сітчасто продірявленим листям. На острові налічується 500 видів папоротей, половина яких — ендеміки.
Вологі тропічні ліси колись займали близько 1/8 частини острова, переважно східне узбережжя. Тепер вони майже зведені швидко зростаючим населенням острова. До складу лісів входять також цінні породи дерев (палісандрове та ебенове). Рослинність південно-західної окраїни острова має ксерофітний характер. 7/8 поверхні острова займає змінений (вторинний) рослинний покрив, представлений переважно формацією луків. Луки являють собою кінцеву стадію деградації природно-рослинного покриву після періодичних пожеж. Ділянка, на якій ліс випалений для вирощування культурних рослин, називається «таві». Коли з «таві» зібрали один урожай, виснажену ділянку залишають, і на ній розвивається особлива формація — «савока», яка складається з невеликого числа видів деревовидних кущів (Равенала мадагаскарська, Psinda dodoneaefolia, бамбук тощо). Після випалювання савоки на ділянках ростуть лише трави, представлені переважно злаками, які після зниження їх наземної частини відновлюються без засівання.
Земельні ресурси Мадагаскару (оцінка 2011 року): придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 71,1 %, орні землі — 6 %, багаторічні насадження — 1 %, землі, що постійно використовуються під пасовища — 64,1 %; землі, зайняті лісами і чагарниками — 21,5 %; інше — 7,4 %.
Тваринний світ