Святійший правлячий синод, або Святійший урядуючий синод (, ) — вищий орган церковно-державного управління Російською церквою в синодальний період (1721—1917 рр.).

Святійший синод був вищою адміністративною та судовою інстанцією Російської церкви. Йому належало право, зі схвалення верховної влади Російської імперії, відкривати нові кафедри, обирати і ставити єпископів на посади, встановлювати церковні свята та обряди, канонізувати святих, здійснювати цензуру щодо творів богословського, церковно-історичного та канонічного змісту. Йому належало право суду першої інстанції щодо єпископів, обвинувачених в скоєнні антиканонічних діянь, також Синод мав право виносити остаточні рішення зі шлюборозлучних справ, справ про зняття з духовних осіб сану, про віддання мирян анафемі; питання духовної просвіти народу також входили у відання СинодуЦыпин В. А., «Церковное право». — Изд. 2-е. — : Изд-во МФТИ, 1996 г. — 442 с. — ISBN 5-89155-005-9..

Історія року помер патріарх Адріан. Цар Петро I призначив утвореного «малоросійського» митрополита Рязанського Стефана (Яворського) екзархом, тобто охоронцем патріаршого престолу. З його компетенції Петро вилучив кадрові та адміністративні питання. рокуУказ Императора Петра I «Объ учрежденіи Монастырскаго приказа…».24 января (4 февраля) 1701 года було відновлено «Монастирський приказ», ліквідований ще року Указ царя и великого князя Фёдора Алексеевича «Объ уничтожденіи Монастырскаго приказа». 19 (29) декабря 1677 года, у відання якого перейшло управління всіма церковними вотчинами.

В 1718 році Петро I виказав думку, що «для кращого наперед управління вважаю має бути зручним духовна колегія»; Петро I доручив псковському єпископові Феофану Прокоповичу скласти для майбутньої колегії Статут, що отримав назву Духовний Регламент.

Протягом 1720 р. відбулося підписання Регламенту (Устав) архієреями і архімандритами монастирів. року документ було ухваленоУказ № 3718 // Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Собрание Первое. — Санкт-Петербург, 1830. — Том 6. — С. 314-346.

року Духовна колегія, що отримала назву Святійшого урядуючого синоду, була офіційно відкрита.

Іменним указом від року, «Монастирський приказ» було перетворено на Камер-конторуУказ Императора Петра I Объ именованіи Монастырскаго приказа Синодального Правительства Камеръ-Конторою. 14 (25) января 1725 года.

За часів Катерини I Синод на деякий час перестав називатися «Урядуючим», а отримав назву «Духовний».

У 1888 р. став виходити журнал «Церковні відомості» (), як офіційне друковане видання Святійшого Синоду.

До 1901 р. члени Синоду і присутні в Синоді при вступі на посаду повинні були складати присягу.

До 1 вересня 1742 р. Синод також був і єпархіальною владою для колишньої «Патріаршої області», перейменованої на «Синодальну».

У ведення Синоду були передані патріарші прикази: духовний, казенний і палацовий, перейменовані в синодальні, монастирський приказ, приказ церковних справ, канцелярія розкольницьких справ і друкарська контора. У Санкт-Петербурзі була заснована тивунська контора (); в Москві — духовна дикастерія, канцелярія синодального правління, синодальна контора, приказ інквізиторських справ, канцелярія розкольницьких справ.

Всі установи Синоду були закриті протягом перших двох десятиліть його існування, крім синодальної канцелярії, московської синодальної контори і друкарської контори, що проіснували до 1917 року.

Члени Святішого синоду складу зимової сесії 1916/1917 років відіграли одну з провідних ролей в поваленні імператорської влади в РосіїБабкін М. А. Духовенство Російської православної церкви і повалення монархії (початок XX ст. — кінець 1917 р.). М., Вид. Державної публічної історичної бібліотеки Росії. 2007. —532 с. Російське духовенство і повалення монархії в 1917 році. (Матеріали та архівні документи з історії Російської православної церкви) / Упоряд., авт. передмови і коментарів М. А. Бабкін. М., Вид. Індрік. 2008. Изд. 2-е виправлене і доповнене. —632 с. Бабкін М. А. Святійший синод російської Православної церкви і повалення монархії // Вестник Санкт-Петербургского университета. История. СПб., 2017. Т. 62. Вып. 3. С. 522—544. Babkin M. The Russian Orthodox Church Clergy and the Overthrow of the Monarchy: «Priesthood» vs. «Kingdom» // Social Sciences. Minneapolis, 2017. Vol. 48. № 4. Pp. 52–66. .

Склад синоду Спочатку, згідно Духовному регламенту, Синод складався з одинадцяти членів: президента, двох віце-президентів, чотирьох радників і чотирьох асесорів; в його склад входили архієреї, настоятелі монастирів і особи білого духовенства.

З 1726 р. президент Синоду став називатися пріоритетним членом, а інші — членами Святійшого синоду і просто присутніми.

Пізніше номенклатурний склад Синоду багаторазово змінювався. На початку XX ст. член Синоду отримував звання, що довічно залишалося за ним навіть в разі, якщо особа не брала участі ніколи на засіданні Синоду. До того ж митрополити Петербурзький, Київський, Московський, екзарх Грузії були, як правило, постійними членами Синоду, а митрополит Петербурзький з них майже завжди був пріоритетним членом Синоду.

Головуючі члени

Стефан (Яворський) Феодосій (Яновський) Феофан Прокопович Амвросій (Юшкевич) Стефан (Калиновський) Платон (Малиновський) Сильвестр Кулябка Димитрій (Сеченов) Гавриїл (Кременецький) Гавриїл (Петров) Амвросій (Подобєдов) Михаїл Десницький Серафим Глаголевський Антоній (Рафальський) Ніканор Климентіївський Григорий (Постников) Ісидор (Нікольський) Палладій (Раєв-Писарев) Іоаннікій (Руднєв) Антоній (Вадковський) Володимир (Богоявленський) Платон (Рождественський)

Правовий статус Відповідно до Основних законів Російської імперії, Синод визначався як «соборний, що володіє в російській православній церкві всіма видами вищої влади і має зносини із закордонними православними церквами уряд, через який діє в церковному управлінні верховна самодержавна влада, котра його заснувала»Свод Законов Основн. Т. 1. Ч. 1. Ст. 43..

У такій якості був визнаний східними патріархами та іншими автокефальними церквами. Члени Святійшого урядуючого синоду призначалися імператором. Представником імператора в Синоді був Обер-прокурор Святійшого Синоду.

Після скасування Петром I (1701 р.) патріаршого управління церквою, з 1721 р. аж до серпня 1917 р. (номінально існував до 1 (14) лютого 1918 р.) заснований ним Святійший Правлячий Синод був вищим державним органом церковно-адміністративної влади в Російській імперії, що заміняв патріарха щодо загальноцерковних функцій та зовнішніх зносин, а також собори всіх єпископів помісної церкви, тобто Помісний собор.

Синод діяв від імені імператора Росії, розпорядження якого у церковних справах були остаточними і обов'язковими для Синоду.

Див. також Священний синод Російської православної церкви

Примітки

Джерела Гущина С. И., «Святейший Синод в системе высших и центральных государственных учреждений пореформенной России, 1856—1904». : Наука, 2003; 2-е изд., стер. : Наука, 2006. 276 с. Барсов Т. В., Святейший Синод в его прошлом. — СПб, 1896. — 446 с. Кедров Н. И., Духовный регламент в связи с преобразовательною деятельностью Петра Великого. — , 1886. Тихомиров П. В., Каноническое достоинство реформ Петра Великого по церковному управлению. // «Богословскій Вѣстникъ, издаваемый Императорскою Московскою Духовною Академіею». 1904, № 1 и 2. Прот. А. М. Иванцов-Платонов, О русском церковном управлении. — , 1898. Тихомиров Л. А., Монархическая государственность. Ч. III. Гл. 35. Бюрократия в Церкви. Прот. В. Г. Певцов, Лекции по церковному праву. — , 1914. Прот. Георгий Флоровский. Пути русского богословия. — Париж, 1937. Смолич И. К.,  — Лейден, 1964. Шавельский Г. И., Русская церковь пред революцией. — : Артос-Медиа, 2005. — С. 56—147. — ISBN 5-98574-011-0. Высшие и центральные государственные учреждения России. 1801—1917. Т. 1. / Отв. сост. Д. И. Раскин, отв. ред. Н. П. Ерошкин. — : Наука, 1998. — С. 134—147. — ISBN 5-02-028394-0 ; 5-02-028386-X. / Сообщ. Г. В. Есиповым // «Русскій Архивъ», 1870. — Изд. 2-е. — , 1871. — Стб. 1953—1959. Публікація документа: Монархісти Києва про політичної позиції Святійшого синоду Російської православної церкви. 1905—1907 рр. / Публікація, вступна стаття і коментарі М. А. Бабкіна // Питання історії. , 2007. № 8. С. 53—64. (рос. дореф.) Збірник діючих і руководственных церковних і церковно-громадських постанов по Відомству Православного сповідання / Упоряд. Т. В. Барсів. , Синодальна друкарня. 1885. — 663 с., Додатки. — CLXXVIII с. (рос. дореф.) Повне зібрання постанов і розпоряджень по відомству Православного сповідання. , Синодальна друкарня. 1879. (рос. дореф.) Царська і патріарші граматы про заснування Святійшого синоду, з викладенням Православного сповідання Східно-Кафоличної Церкви. , Синодальна друкарня. 1838. -72 с. (рос. дореф.) Всеподданнейший звіт обер-прокурора Св. синоду по відомству Православного сповідання за 1900—1914 рр. , Пг., Синодальна друкарня. 1903—1916. (рос. дореф.) Відомості про едіноверческом церкви, особливо про розподілі їх у Москві, повчання в них произнесенныя, з додаванням царської грамоти, і грамот вселенських патріархів про заснування Святійшого Всеросійського Синоду і викладу православного сповідання Кафоличної Східної Церкви. , Синодальна друкарня. 1858. (рос. дореф.) Циркулярні укази Святійшого урядуючого синоду. 1867—1900 рр. /Упоряд. А. А. Зав'ялов. , Изд. В. Л. Тузова. 1901. -444 с. (рос. дореф.) Зі спогадів секретаря при Святішому Синоді Ф. Ф. Ізмайлова. 1829—1840 рр. /Публ. Ф. Тернівського // Мандрівник. , 1882. Т. 3. С. 73-88. (рос. дореф.) Микола Любимов, протопресвітер. Щоденник про засідання новосформованого Синоду (12 квітня — 12 червня 1917 р.) // Російська Церква в роки революції (1917—1918 рр.) Збірник. Матеріали з історії Церкви. Кн. 8. М., Крутицкое патріарше подвір'я. 1995. С. 15-120. Російське духовенство і повалення монархії в 1917 році. (Матеріали та архівні документи з історії Російської православної церкви) / Упоряд., авт. передмови і коментарів М. А. Бабкін. 2008. Изд. 2-е виправлене і доповнене. — 632 с.; іл. «До Святійшого Синоду нерідко доходили несприятливі відомості…». Законопроект Святійшого Синоду про скасування права заповіту ченців. 1911 р. / Публікація, вступна стаття і коментарі М. А. Бабкіна // Іпатіївський вісник. Науково-богословський журнал. Кострома, 2018. № 6. [№ 1 (6).] С. 87–103.

Посилання

Фирсов С. Л., Святейший Правительствующий Синод

Указ об учреждении Синода. 09.02.1721. // Проект Российского военно-исторического общества «100 главных документов российской истории».