Бересте́йщина — український етнокультурний край у середній течії річки Західний Буг. Розташована між річками Західний Буг, Прип'ять, Ясельда та Нарва. Сьогодні входить до складу Берестейської області Білорусі, охоплює її центральну, південну та західну частини. Центром є місто Берестя. Складається з двох історичних земель — Берестейської та Турово-Пінської. Також назва Берестейщина часто ототожнюється з Берестейським воєводством, утвореним зі східних земель колишньої Берестейської землі. Берестейщину історично також вважали Поліссям.

У межах сучасної Берестейської області Білорусі корінне українське населення охоплює Березівський, Берестейський, Дорогичинський, Жабинківський, Іванівський, Кам'янецький, Кобринський, Малоритський, Пинський, Столинський райони повністю, Івацевицький район на південь від Поліської розмежувальної лінії та південно-західну частину Лунинецького району. Загальна площа Берестейщини — 31,2-32,3 тис. км².

Назва Інші назви Берестейщини — Берестейська земля, Берестейська волость, Берестійщина, Брестщина, Берестейський край, Полісся.

Історія

Передісторія З середини I тисячоліття до нашої ери балто-слов'янська спільнота розпадається на балтів і слов'ян, між якими на Берестейщині на початку другого тисячоліття нашої ери в районі XI-XIV століть до часу повного підкорення поступово утворюється мовно-етнічне розмежування приблизно по річці Прип'яті та її лівій притоці Ясельді (відоме як Поліська розмежувальна лінія). Поблизу цього розмежування виявлено понад 20 археологічних культур, які датуються з IV тисячоліття до н. е. до моменту виникнення Київської Русі. На південь від Поліської розмежувальної лінії до 14 століття нашої ери включно, мешкали слов'яни, а на північ — балти. До XII століття до нашої ери на території майбутньої Берестейщини була поширена Тшинецька культура, з 12-го століття по середину IV століття до нашої ери — лужицька культура, з середини 4-го століття до нашої ери по II століття включно нашої ери — слов'янська зарубинецька культура. Час та обставини появи на терені волинян у різних дослідників різняться. За одними, волиняни з'являються в регіоні у IV—VI століттях й входили до дулібсько-волинянського племінного об'єднання. За Ярославом Ісаєвичем у VII—IX століттях тут мешкало плем'я дулібів. За Володимиром Сергійчуком з VIII століття на заході Берестейщини проживали племена волинян, а на сході — деревляни. За іншими дослідниками, в південній Берестейщині до IX століття мешкали племена племінного союзу ятвягів, проте пізніше тут почали освоюватися спочатку дреговичі, потім, у IX—XIV століттях значно інтенсивніше, волиняни, північна межа колонізації яких обмежувалася Біловезькою пущею, річкою Ясельдою та Пинськими болотами.

У складі Київської Русі За правління Володимира Великого (978—1015) Полісся, Волинь і Підляшшя увійшли до складу Київської Русі. У руських літописах вперше починають згадуватися поліські міста: Турів у 980 році, Берестя у 1017—1019 роках, Пинськ у 1097. Основну загрозу регіону становило балтійське плем'я ятвягів, які здійснювали походи на своїх сусідів. У 981—983 рр. у письмових джерелах зафіксована перша їхня поразка, яку завдав їм Володимир Великий за грабежі на Поліссі. У період входження регіону до складу Київської Русі виникає назва Берестейська земля, якою називали волость з містами Берестям і Дорогичином. Під час першого поділу держави на удільні князівства Володимиром Великим Берестейська земля відійшла до Турово-Пінського князівства, яке саме підпорядковувалося київським князям. Зі зростанням феодальної роздробленості Берестейське та Дорогичинське князівства стають незалежними чи напівзалежними від Володимира. Ними правлять власні князі: Ярослав Ярополчич, Святополк Мстиславич, Мстислав Ізяславич, Василько Ярополчич. У 988—1015 роках удільним Турово-Пинським князівством правив князь Святополк Володимирович (Окаянний).

1020 року Берестя захопив король Польщі Болеслав Хоробрий, проте вже в 1022 році місто відбиває Ярослав Мудрий. У 1087—1157 роках Берестейська земля входила до складу Турово-Пінського та, пізніше, Волинського князівства. У 1120-х роках на Берестейщині відбувалися бойові дії між руським військом Володимира Мономаха і ятвягами. У 1116—1118 роках князь Володимир Мономах покарав мінського князя Гліба Всеславовича за спустошення Полісся.

У 1199 році князь волинський Роман Мстиславич утворює Галицько-Волинське князівство, до якого крім Волині та Галичини входить Берестейська та Дорогичиська землі, а Турово-Пінське князівство потрапляє під його протекторат. 1210 року Берестя захопили Конрад Мазовецький і Лешек Краківський, проте 1213 року руське військо Данила Галицького повертає місто. У цей час на Полісся та Підляшшя стали активно здійснювати напади лицарі-хрестоносці, які припинилися після розгрому їхнього війська Данилом Галицьким у 1237—1238 роках під Дорогичином. Почастішали також напади на Полісся ятвягів та литовців. У 1227—1228 роках поблизу Берестя був розгромлений ятвязький загін Стегута Зібровича, а самого Стегута вбив волинський воєвода Шелв. На початку 1244 року поблизу Пинська військо Данила Галицького перехопило та розгромило литовський грабіжницький загін Рушковича. У 1247 році на Поліссі розгромлений литовський загін Лугвена.

У 1251—1253 роках руський король Данило Галицький дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині, для захисту північної Волині від нападів ятвягів та литовців. Кочовики заснували там 40 поселень й зберігали свою ідентичність до початку XVI століття. Після занепаду Руського королівства і приєднання Волині в XIV столітті ці поселення утворили окрему Половецьку волость у складі Берестейського повітуАлексеюк М. И. Половецкие поселения на Брестчине. // Этногенез белорусов. М., 1973; Евстигнеев Ю. А. Кыпчаки (половцы) куманы и их потомки. (к проблеме этнической преемственности). Санкт-Петербург, 2010..

У 1262 році руське військо, очолюване князем Васильком Романовичем, оточило і розгромило литовський загін на озері в Неблі в Пинському князівстві. У 1280 році польський збройний загін пограбував десять сіл у Берестейській землі, проте був розбитий утричі меншим загоном воєводи Тита.

З міркувань захисту регіону на Поліссі та Підляшші проводиться активне будівництво та відновлення оборонних укріплень — у Бересті, Дорогичині, Мельнику, Більську, за наказом волинського князя Володимира Васильковича будівничим Олексою засноване нове місто Кам'янець. У 1213 році в Галицько-Волинському літописі щодо Берестейської землі вжита паралельна назва Україна: «Даниїлу же возвратившуся к домови і єха з братом, і прия Берестій, і Угровеськ, в Верещин, і Комов, і всю Україну».

У складі Литово-Руської держави Взимку 1315—1316 років литовська армія на чолі з Гедимином пішла походом на Галицько-Волинське князівство, який закінчився приєднанням частини Берестейської землі до складу Великого князівства Литовського. У 1320 році князь Гедимин знову йде війною на Галицько-Волинське князівство, під час якої гине князь Володимир. Берестейська земля увійшла до складу Литви ймовірно в 1320-х роках, за правління в останній Витеня, або ж Гедиміна. Точна дата приєднання Берестейщини до Литви невідома й у різних дослідників різниться, проте є свідчення, що берестейські воєводи припинили згадуватися серед інших волинських воєвод з 1318 року. У 1340-х роках у Бересті управляв литовський князь Кейстут, на Волині — Любарт, у Пинську — Наримунт-Гліб.

1349 року під час польсько-литовської війни за галицько-волинську спадщину Берестейщину ненадовго захоплює польський король Казимир III. 1351 року польсько-угорське військо здійснює ще один безуспішний похід на Берестейщину. У 1366 році за договором литовського князя Ольгерда з поляками Берестя з волостю відійшли Кейстутові. 1379 року Берестя спалили тевтонські лицарі. У 1382 році Берестя в облогу взяв польський князь Януш Мазовецький. 1390 року Берестя отримує магдебурзьке право. У 1397 році Берестя спустошують тевтонські лицарі.

У 1404—1519 роках у складі Великого князівства Литовського існувало удільне Кобринське князівство, яке належало князям Кобринським, потомкам князя Ольгерда. У 1463 році Берестя спалило військо кримських татар, очолюване Менглі-Гіреєм. 1503 року татари здійснили похід на Полісся, проте були розбиті на Прип'яті поблизу Давид-Городка слуцьким князем Семеном. Того ж 1503 року військо татар здійснило ще один похід на Полісся, під час якого розбило військо пинського князя Ф. Ярославича. У 1521—1522 роках після смерті пинського князя Ф. Ярославича Пинським князівстом заволодіває польська королева Бона, а в 1527 році князівство ліквідується. У 1521 та 1526—1527 роках татари здійснили ще два походи на Полісся. Під час останнього 26-тисячна армія зруйнувала Пинськ і взяла великий ясир, проте була розгромлена під Ольшаницею князем Костянтином Острозьким, внаслідок чого з полону було звільнено від 40 до 80 тисяч осіб.

Спочатку Берестейська земля входила до складу Троцького воєводства, з 1520 року — до Підляського. У 1566 році Берестейська та Пинська землі входять до складу новоутвореного Берестейського воєводства, північна межа якого проходила по Поліській розмежувальній лінії. Воєводство складалося з Берестейського та Пинського повітів. Під час люблинського унійного процесу 1569 року між Польщею та Литвою берестейські та волинські представники ратували за долучення Берестейщини разом з рештою українських земель до Польщі. 1596 року в Бересті на церковному соборі була підписана Берестейська унія, за якою створювалася греко-католицька церква.

Козаччина і українська національно-визвольна боротьба 1648—1676 років Жителі Берестейщини активно долучалися до Війська Запорозького та козацьких повстань. Зокрема, десятки прізвищ козаків з найбільших населених пунктів Берестейського воєводства трапляються в реєстрі 1581 року учасників Лівонської війни. У 1595 році під час повстання Наливайка в околицях Пінська двічі побувала козацька армія.

Не оминула Берестейщину й національно-визвольна боротьба українського народу 1648—1657 років. У вересні 1648 року після появи в околицях Берестя невеликого козацького загону почалося повстання в Бересті, внаслідок якого було повалено шляхту та заявлено про приєднання до української козацької держави. У жовтні 1648 року повстало населення Пінська, яке оборонялося три дні і завдало польсько-литовській армії Януша Радзивілла значних втрат. Також відбулися повстання в Турові, Янові, Кобрині. Повстання в Бересті було придушене лише в січні 1649 року польським військом на чолі з гетьманом литовським Радзивіллом, місто було захоплене і сильно спустошене. У 1649 році в Бересті відбулося ще одне повстання, під час якого загинуло 2 тис. жителів міста. Після польської окупації міста полковник Війська Запорізького Думинський організовував у Бересті за вказівкою Хмельницького підпільну повстанську мережу доки не був арештований влітку 1651 року та згодом страчений.

До Берестейського воєводства звертався з універсалами та опікувався справами Пінщини Богдан Хмельницький. У 1655—1659 роках до складу Гетьманщини входив Пінсько-Турівській козацький полк, центром якого було місто Давид-Городок у Пінському повіті. Полковниками пинськими були А. Небаба (загинув у жовтні 1648 року під час оборони Пінська), Іван Богдашевич (війт Давид-Городка, проголошений полковником у 1650 році в Давид-Городку), Костянтин Виговський. 1657 року пінська шляхта, очолювана Лукашем Єльським, проголосила про своє входження до Гетьманщини. За договором від 16 жовтня 1657 року між Богданом Хмельницьким та шведським королем Карлом X Берестейське воєводство повинно було цілком увійти до складу козацької держави.

У 1658—1660 роках на Поліссі діяв козацький загін полковника Василевича, дещо згодом болотними літниками проходив загін Кургана. 1663 року в селі Болота Берестейського повіту відбулося селянське повстання. У 1664—1666 роках на Поліссі діяв повстанський селянсько-козацький загін полковника Василевича. У 1670—1678 роках у селі Плотниця Пинського повіту тривала конфесійна збройна боротьба.

XVIII—XIX століття