Батько Вітчизни (Батько Батьківщини; ) — давньоримський почесний титул, що надавався Сенатом за видатні заслуги перед республікою або імперією. Згодом, в новий та новітній час, подібні титули також присуджувалися представницькими органами влади багатьох (в основному, європейських) держав.
Історія Вперше цей титул наданий великому пізньореспубліканському політичному діячеві і оратору Марку Туллію Цицерону за заслуги в придушенні змови Катіліни, що стався в період його консулату в 63 до н. е.
Другим володарем титулу став в 45 до н. е. Гай Юлій Цезар, який став довічним диктатором і фактичним одноосібним правителем Римської республіки.
Також сенат присудив його до 2 до н. е. і спадкоємцю Цезаря Октавіану Августу. При цьому не відбулося закріплення даного найменування в якості обов'язкової частини імператорських регалій, на відміну від титулів: Імператор, Цезар, Август, Принцепс, Великий понтифік і Трибун. Светоній писав, що спадкоємцю Августа Тиберію також пропонувався цей титул, але був ним відхилений.
Згодом, цей титул надавався багатьом римським імператорам. Як правило, це робилося після тривалого їх правління або як знак надзвичайної поваги з боку сенату за колишні заслуги, як було у випадку з Нервою.
Хронологічний список римських «Батьків Вітчизни» Всі перелічені нижче діячі, крім Марка Цицерона і Юлія Цезаря, є римськими імператорами Марк Туллій Цицерон, 63 до н. е. Юлій Цезар, 45 до н. е. Октавіан Август, 5 лютого 2 до н. е. Калігула, 37 Клавдій, січень 42 Нерон, 55 Веспасіан, 70 Тит Флавій Веспасіан, червень 79 Доміціан, 14 вересня 81 Нерва, вересень 96 Траян, 98 Адріан, 128 Антонін Пій, 139 Марк Аврелій і Луцій Вер, 166 Коммод, 177 Септимій Север, 193 Каракалла, 199 Макрін, червень 217 Геліогабал, липень 218 Гордіан III, травень 238 Філіп Араб, 244 Проб, липень 276 Діоклетіан, 20 листопада 284 Максиміан, 1 квітня 286 Костянтин Великий, 307
Примітки
Див. також Батько нації