Тю́рки — етнічно-мовна спільність, що сформувалась на євразійських степах.
Із VI століття область у середній течії Сирдар'ї і річки Чу почала іменуватися Туркестаном. Згодом, після російського захоплення Центральної Азії, ця назва була поширена на весь регіон. З середини I тисячоліття н. е. тюрки проникли в Закавказзя (азербайджанці), а з початку II тисячоліття н. е. на береги Середземного моря (тюрки-сельджуки, турки-османи, мамелюки), а також заселили Східний Сибір (якути, долгани).
Стародавні тюрки Стародавні тюрки Печеніги Половці Гуни Булгари Хозари Огузи Карлуки Кипчаки Чорні клобуки
Сучасні тюрки Розселення тюркських народів у світі на початок 21 століття.
ЗАХІДНІ ТЮРКИ Булгарська підгрупа
Кипчацька (північно-західна) підгрупа Кипчацько-булгарські народи
Кипчацько-половецькі (кипчацько-огузькі) народи
Кипчацько-ногайські народи
Карлуцька (південно-східна) підгрупа
Огузька (південно-західна) підгрупа Огузо-булгарські народи
Огузо-сельджуцькі народи
Огузо-туркменські народи
СХІДНІ ТЮРКИ Киргизо-кипчацька підгрупа
Уйгурська підгрупа
Примітки: Кримські татари мають змішане огузо-кипчацьке походження. Деякі субетноси відносяться до огузької групи, а деякі до кипчацької. Кримські караїми — тюркомовний етнос, що сповідує особливу форму юдаїзму, — караїмізм. За однією з версій, є нащадками хозар, що прийняли юдейську релігію за часів правління кагана Обадії I Хозарським каганатом. Говорять караїмською мовою, близькою до кримськотатарської. Уруми — тюркизовані чорноморські греки, що говорять на діалекті кримськотатарської мови. Алтайці мають змішане киргизо-уйгурське походження. Північні алтайці відносяться до уйгурської групи, а південні — до киргизо-кипчацької. Кримчаки — тюркизовані кримські євреї. Говорять на кримчацькій мові, яка близька до кримсько-татарської. На відміну від караїмів, є раббанитами, тобто сповідають ортодоксальний юдаїзм, також як караїми припускають своє етнічне походження від тюркського населення хозарів, що прийняли юдаїзм. Класифікація є вельми умовною, запропонований ряд альтернативних класифікацій. Проблема в тому, що між тюркськими народами різних гілок нерідко спостерігалася мовна конвергенція в процесі їх співіснування на сусідніх територіях. Зокрема, казахська і киргизька мови, віднесені в даній класифікації до різних гілок, в наш час вельми близькі лексично і граматично.
Сучасні тюркські держави Азербайджан Казахстан Киргизстан Туркменістан Турецька Республіка Північного Кіпру Туреччина Узбекистан Сіньцзян-Уйгурський автономний район
Сучасність
Див. також Адміністративний поділ країн Азії Шато (народ)
Література
Гумилев Л. Н. Древние тюрки (Стародавні тюрки). Гумилев Л. Н. История народа хунну (Історія народу хунну). Аджи М. Европа. Тюрки. Великая Степь (Європа. Тюрки. Великий Степ). Аджи М. Тюрки и мир: сокровенная история (Тюрки і світ: сокровенна історія). Шаміль Мінгазов. Доісторичні тюрки Рафаель Безертінов. Давньотюркський світогляд «Тенгріанство» Рафаель Безертінов. Тюрко-татарські імена Давньотюркський словник
Посилання
Бібліотека класичної тюркської поезії