Ка́мера автофікса́ції прої́зду на черво́не сві́тло () — вид фото- або відеокамери, яка автоматично робить цифровий знімок транспортного засобу, що проїхав перехрестя на заборонений сигнал світлофора (червона фаза). Знімок є легальним доказом, що дозволяє застосувати штрафні санкції до порушників правил дорожнього руху, або до власників сфотографованих транспортних засобів.

Повна система автофіксації складається з кількох елементів — власне цифрової камери; лампи-спалаху для додаткової підсвітки в нічний час; датчиків, умонтованих у покриття дороги; мікропроцесора, що керує системою; засобів передачі цифрових зображень до диспетчерського пункту. Камера автоматично вмикається коли транспортний засіб (надалі — ТЗ) проїжджає стоп-лінію після того, як світлофор перейшов у червону (заборонену) фазу. Працівники поліції переглядають знімки й визначають, чи насправді був здійснений проїзд на заборонений сигнал світлофора. Повідомлення про порушення правил дорожнього руху (надалі — ПДР) надсилається на адресу власника ТЗ. Подібні камери використовуються в різних країнах світу, включаючи більшість країн Західної Європи, Австралію, Нову Зеландію, Канаду, Англію, Сінгапур та США.

Термінологія В українській мові ще немає короткого терміну чи абревіатури для позначення таких систем фіксації порушень, не в останню чергу через їхню відсутність у містах України. Лише кілька подібних камер проходять тестування в Києві. У побуті найчастіше вживається вислів «камера автофіксації», але це може означати «фіксація проїзду перехрестя на червоне світло» або «фіксація перевищення швидкості», або ж усе разом. Інколи таким терміном називають і звичайні камери спостереження на дорогах.

Історія Камери автофіксації порушень вперше впроваджені 1964 року компанією в Нідерландах. Однією з перших моделей камер була Gatsometer BV. Сигнал до увімкнення фотокамер подавався від гумових трубок, що вкладалися поперек дороги на перехресті. При проїзді колеса через трубку стиснене повітря в ній вмикало реле фотокамери. Перші пристрої використовували 35-мм чорно-білу фотоплівку, яку потрібно було щоденно виймати з контейнера, проявляти та переглядати. Згодом використовували значно дорожчу кольорову фотоплівку, оскільки на чорно-білій не завжди можна було впевнено визначити фази роботи світлофора. Для знімання рухомих об'єктів у кольорі фірма Kodak спеціально випускала 35 мм плівку Hawkeye KODAK HAWKEYE Traffic Surveillance Color Film рулонами по 33 м.

1969 року в Ізраїлі зафіксовані камерою порушення почали обкладатися штрафами.

У США такі автоматизовані системи привернули увагу громадськості після широко освітлюваної в пресі аварії 1982 року в Нью-Йорку. Тоді автомобіль, що проїхав перехрестя на червоне світло, збив дитячий візок з 18-місячною дитиною. Невдовзі група ентузіастів, співпрацюючи з відділом транспорту Нью-Йорку, розробила систему автоматизованої ідентифікації та штрафування водіїв, що проїжджають на червоне світло. 1993 року система почала працювати в Нью-Йорку.

Починаючи з 1980-х років, камери автофіксації поширилися у всьому світі.

Перші цифрові камери встановлено в грудні 2000 року в столиці Австралії Канберра і згодом вони замінили всі плівкові апарати у світі.

Технологія

Камери зазвичай поміщають у металевий ящик на стовпі, на висоті 3 м над землею, за 20–25 м до стоп-лінії. Перехрестя вибирають на основі статистики аварій, спричинених проїздом на червоне світло. Давачами слугує пара індуктивних петель, що розміщуються в асфальтовому покритті перед стоп-лінією. Дві петлі з фіксованою віддаллю між ними дозволяють визначити швидкість руху ТЗ. Камера вмикається лише коли сигнали з дуже малим інтервалом надходять від двох давачів, тобто коли авто на швидкості виїхало на перехрестя в період червоної фази. Якщо сигнал поступив лише від одного, дальнього давача, комп'ютер його ігнорує, вважаючи, що ТЗ наїхав на перший давач і зупинився. Деякі системи, наприклад Truvelo D-Cam P використовують не індуктивну петлю, а смугу з п'єзоелементів, що вкладається на асфальт. Перший знімок камери фіксує ТЗ у момент перетину стоп-лінії, а другий, зроблений за секунду-дві, показує ТЗ на самому перехресті, тобто фіксує сам факт порушення ПДР. Якщо на другому знімку виявиться, що ТЗ все ж зумів зупинитися, не виїжджаючи на перехрестя, то це зазвичай ще не вважається порушенням. Не потрапляють під покарання випадки, коли водій змушений виїхати на перехрестя, щоб уникнути зіткнення з іншим авто, або коли виявиться, що жовта фаза світлофора виставлена занадто короткою.

Кожна смуга руху має свою пару давачів. Якщо крайня права смуга виділена лише для повороту праворуч і якщо такий , то на цій смузі давачі не встановлюються. Не встановлюються вони й на крайній лівій смузі, якщо вона призначена лише для повороту ліворуч.

Додаткові деталі, що можуть фіксуватися системою (і бути частиною доказу порушення): дата і час події, швидкість ТЗ, часовий інтервал між моментом вмикання червоної фази світлофора і проїздом стоп-лінії ТЗ (у долях секунди). Залежно від технології системи, подія також може бути зафіксована кількома послідовними знімками з інтервалом 0,1 — 0,2 секунди або відеокліпом, що починається з моменту перетину ТЗ стоп-лінії. Дані про можливе порушення, включаючи фото- та відеоматеріали, переглядаються поліцією і лише тоді встановлюється, чи порушення відбулося. Штрафні квитанції надсилаються на адресу, де зареєстрований ТЗ. Власник ТЗ має право оскаржити штраф у судовому порядку.

В умовах недостатньої видимості автоматично вмикається лампа-спалах, яка зазвичай розміщена на окремому стовпі, трохи ближче до перехрестя. Знімки завжди робляться ззаду, щоб світло спалаху не осліплювало водіїв, а також з урахуванням того, що автомобілі в окремих провінціях Канади та штатах США мають лише задні номерні знаки. Існують лампи «чорного світла», що працюють у діапазоні невидимого для людини інфрачервоного спектра. У цьому випадку водій у нічний час навіть не знатиме, що його авто сфотографоване.

Останні покоління приладів використовують більш прогресивну технологію. Наприклад, система Redflex-3D має окремий блок з радаром, що встановлюється за перехрестям, і спрямований назустріч транспортному потоку. З віддалі 120 м до стоп-лінії радар одночасно відстежує до 30 автомобілів і завчасно визначає, які з них не зможуть зупинитися на червоний сигнал світлофора. Сигнал про порушників від радара подається до камери на іншій стороні перехрестя, яка і робить два знімки, або відео на 12 секунд. У таких системах немає потреби вмонтовувати давачі в покриття дороги, що має вирішальне значення для цементобетонного покриття. Система POLISCAN REDLIGHT використовує лазерне сканування, аналогічне до технології лідар, що дає змогу точно визначати координати одночасно кількох автомобілів на різних смугах руху, тому немає потреби в давачах, вмонтованих у покриття дороги.

Зазвичай перед перехрестями, обладнаними камерами, зі всіх сторін встановлюються попереджувальні знаки. Як правило, це кольорове символічне зображення світлофора з текстовим попередженням. Одна камера відстежує лише один напрямок руху до перехрестя. Перпендикулярні напрямки руху камери не фотографують, оскільки тоді номерні знаки не піддаються визначенню. Але попри це, попереджувальні знаки розміщуються зі всіх сторін перехрестя. Лише за розміщенням індуктивних петель на асфальті або за орієнтацією камери можна судити, який напрямок руху чи смуги руху контролюються.

Дослідження показують, що 38 % порушень відбуваються в перші 0,25 с червоної фази й 79 % — протягом першої секунди. Деякі камери надають кілька доль секунди (до 0,5 с) як бонус для тих ТЗ, що перетнули стоп-лінію якраз у момент увімкнення забороненого сигналу. Огайо і Джорджія законодавчо встановили, що на перехрестях з камерою автофіксації жовта фаза світлофора має бути продовжена на одну секунду. Це відразу на 80 % зменшило кількість штрафів. У Нью-Джерсі, з огляду на те, щоб система автофіксації порушень не перетворилася на джерело прибутку міської казни, постановили, що тривалість жовтої фази повинна визначатися на основі швидкості, з якою рухаються 85 % ТЗ, а не дозволеного її обмеження. Це вважається найліберальнішою нормою для жовтої фази світлофора в США. Побічний результат цього закону — перед програмуванням світлофора потрібно провести кількаденний моніторинг розподілу швидкостей у транспортному потоці.

Загалом, тривалість перехідної фази визначається, як результат ділення дозволеної швидкості руху (у милях/год) на 10. Тобто, при 50 милях за годину (81 км/год) жовта фаза триває 5 секунд. Проте, якщо спостереження показують, що на даному перехресті більшість автомобілів рухаються зі швидкістю 60 миль/год (97 км/год), то жовта фаза має тривати 6 секунд.

Застосування Камери автофіксації проїзду перехресть на червону фазу світлофора застосовуються в багатьох країнах світу. У Європі покарання порушників ПДР за показами таких камер почалися з початку 1970-х років.

Австралія розпочала впровадження подібних систем на початку 1980-х років. У Новому Південному Уельсі (Австралія) водії можуть переглянути знімки порушення онлайн. У Сінгапурі перші камери встановлені 1986 року, у Британії — в 1990-х роках на восьми залізничних перехрестях, де найчастіше траплялися зіткнення ТЗ із поїздами.

На відміну від мобільних ручних і переносних радарів, що вимірюють швидкість автомобілів, камери автофіксації завжди мають фіксоване розміщення на перехрестях, яке не можна швидко змінити. Тому існує багато вебсайтів з картами, на яких можна знайти практично всі камери в кожній країні. Наприклад, сайт PhotoEnforced.com має відкриту базу даних на 25 тисяч камер автофіксації по цілому світу (станом на січень 2018 року).

США

Починаючи з 1990-х років, вуличні камери були встановлені у 26 штатах і окрузі Колумбія. Кожен штат окремо регулює їхнє використання. Наприклад, у штаті Нью-Йорк камери дозволено встановлювати лише в містах з населенням понад 1 млн жителів. У штаті Флорида з 2010 року муніципалітетам дозволено встановлювати подібні пристрої на всіх державних дорогах. Окремо губернатором Флориди зазначалося, що камери призначені для безпеки руху, а не для поповнення бюджету. Даний закон — Mark Wandall Traffic Safety Act — названий на честь Марка Уандала, якого 2003 року смертельно травмувало авто, що проїхало на червоне світло.

Вуличні камери мають більшість великих міст США (включаючи міста Атланта, Остін, Балтимор, Батон-Руж, Чикаго, Даллас, Денвер, Лос-Анджелес, Мемфіс, Маямі, Новий Орлеан, Нью-Йорк, Ньюарк, Філадельфія, Фінікс, Ралі, Сан-Франциско, Сіетл, Толідо і Вашингтон).

У березні 2017 у Чикаго збільшено затримку вмикання камери з 0,1 до 0,3 секунди після початку червоної фази світлофора. Такий же інтервал встановлений у Нью-Йорку та Філадельфії. Побічним ефектом цього введення стало те, що місто втратило приблизно 17 млн доларів на штрафах.

У кількох окремих містах США місцеві адміністрації скасували використання камер, наприклад, у Сент-Луїсі (штат Міссурі), Кері (штат Північна Кароліна). У Сан-Дієго (штат Каліфорнія) мер міста Боб Філнер особисто допомагав демонтувати вуличні камери, дотримуючись своєї передвиборчої обіцянки.

Такі ж обіцянки своїм виборцям давав і мер Маямі Френсіс Суарез. У результаті, з лютого 2018 року всі камери в Маямі вимкнено..

А в Нью-Джерсі закон про використання вуличних пристроїв автофіксації «тихо похоронили», не проголосувавши за його продовження. У місті Альбукерке (штат Нью-Мексико) було встановлено 20 вуличних камер, що діяли з кінця 2004 року, але, за результатами проведених голосувань, їх вимкнули у грудні 2011.

Штрафи в США за проїзд перехресть на червоне світло варіюються від 50 доларів у Нью-Йорку до 500 доларів у Каліфорнії. Якщо водій у Каліфорнії виявив бажання пройти курс навчання в автошколі, то йому не нараховуються штрафні бали, але грошовий штраф зростає до 600 доларів. Каліфорнія вважається «найзлішим» штатом для порушників ПДР.

Канада