Монархи Швеції відноситься до монархічних правителів держави Швеції за її історіюThe Instrument of Government (PDF). Stockholm: The Riksdag. 2012. // Instrument of Government, Chapter 1, Article 5.. І в Швеції є конституційною та спадковою монархія з парламентською системоюThe Instrument of Government (PDF). Stockholm: The Riksdag. 2012. // Parliamentary system: see the Instrument of Government, Chapter 1, Article 1.. Шведське королівство () з давніх часів було монархією. Спочатку виборна монархія стала спадковою монархією в XVI столітті за часів правління Густава Вази, хоча практично всі монархи до цього належали до обмеженої й невеликої кількості сімей, які вважаються королівськими династіями Швеції.
Швеція на сьогоднішній день є представницькою демократією в парламентській системі, заснованої на народному суверенітеті, як це визначено в чинному інструменті уряду (одному з чотирьох основних законів Королівства, що складає письмову конституцію). Монарх та члени Королівської сім'ї здійснюють різноманітні офіційні, неофіційні та інші представницькі обов'язки в Швеції та за її кордоном.
Карл XVI Густав став королем 15 вересня 1973 року після смерті свого дідуся Густава VI Адольфа SFS (1973:702) .
Історія
До XVI ст.
Скандинавські народи мали правителів з доісторичних часів. Ще в I-му столітті до н. е.. Тацит писав, що у свеїв був король, але нема певності щодо хронологічної послідовності до короля Еріка Переможця (помер в 995 р.), який став відомим майже виключно через спогади в історично суперечливих норвезьких сагах (див. «Міфічні та напівлегендарні королі Швеції»).
Спочатку шведський король поєднував владу з військовим керуванням, суддівством та священством у храмі м. Упсали (див. «Німецький король»). Проте існує невелика кількість рунічних каменів, що згадують королів, але нема жодного відомого літопису про шведських королів до XIV століття (хоча до Західноготського договору свого часу був доданий список королів): Gs11 (Емунд Старий — панував у 1050—1060 рр.), «U11» (Гокан Червоний — кінець XI-го століття) і U861 (Блот-Свен — панував близько 1080 р.).
Близько 1000 р., першим королем, який, як відомо, керував Свеаландом і Геталандом, був Улоф III Шетконунг, але подальша історія з багатьма королями (чиє володіння та фактичний вплив) на наступні два століття до кінця залишається незрозумілою.
Королівський суд Швеції, однак, вважає першого короля Швеції батька Олофа, Еріка Переможця. Вплив короля був значно посилений введенням християнства впродовж XI століття, і наступні віки побачили процес консолідації влади в руках короля. Шведи традиційно обирали короля зі сприятливої династії на церемоніальному камені з Мури, народ мав право обирати короля і також — позбавити його влади. Церемоніальні камені були знищені близько 1515 року.
У XII столітті консолідація Швеції потерпала від династичної боротьби між кланами Еріка та Сверкера, що закінчилася, коли на трон зійшов клан Фолькунгів. Ця династія перетворила Швецію на сильну державу до часу Кальмарського союзу, і нарешті король Магнус IV (панував у 1319—1364 рр.) навіть керував Норвегією (1319—1343 рр.) і Сконією (1332—1360 рр.). Після Чорної Смерті, це об'єднання слабшало, і Сконія возз'єдналася з Данією. У 1397 р. королева Маргарет I Данська об'єднала Швецію (тоді також і Фінляндію), Данію та Норвегію (тоді також Ісландію) у Союз Калмару з схваленням . Постійне напруження в кожній країні Союзу призвело до відкритого конфлікту між шведами та данцями у XV столітті. Остаточний розпад спілки на початку XVI століття призвів до тривалого суперництва між Данією-Норвегією зі Швецією (з Фінляндією) протягом століть.
Зміни в XVI—XVII століттях Католицькі єпископи підтримали короля Данії Крістіана II, але він був скинутий під час бунту під керівництвом дворянина Густава Вази, чий батько був страчений під час кровопролиття в м. Стокгольмі. Густав Ваза (далі — Густав І) був обраний на короля Швеції 6 червня 1523 р. у Стренгнесі.
Натхненний вченням Мартіна Лютера, Густав І впровадив протестантську Реформацію, щоб обмежити владу Римо-Католицької церкви. У 1527 р. він переконав станове суспыльство, зібраного у місті Вестерос, конфісковувати церковні землі, які складали 21 % сільськогосподарських угідь країни. У той же час він протидіяв Папству і створив реформовану державну релігію: Церкву Швеції. Протягом усього свого правління Густав І зміг аристократичну і селянську опозицію щодо його церковної політики та зусиль у централізації, яка для деяких заклала основи сучасної шведської унітарної держави. Законодавчо Швеція була спадковою монархією лише з 1544 р., коли Риксдаг визнав бути спадкоємцями Трону нащадків Густава I.
Податкові реформи відбулися у 1538 р. і 1558 р., коли численні комплексні податки на незалежних фермерів були спрощені та стандартизовані в усьому регіоні, а податкові оцінки на ферму були скориговані, щоб відображати платоспроможність платника податків. Надходження податків зросло, але, що важливіше, нова система сприймалася як більш справедлива. Війна з м. Любеком у 1535 р. призвела до вигнання ганзейських торговців, які раніше мали монополію на зовнішню торгівлю. З його бюргерами, економічна сила Швеції швидко зростала, а до 1544 р. Густав контролював 60 % сільськогосподарських угідь у всій Швеції. Швеція на той час побудувала першу сучасну армію в Європі за підтримки складної податкової системи та дієвої бюрократіїMichael Roberts, The Early Vasas: A History of Sweden 1523—1611 (1968); Jan Glete, War and the State in Early Modern Europe: Spain, the Dutch Republic, and Sweden as Fiscal-Military States, 1500—1660 (2002) online edition .
Після смерті короля Густава I в 1560 р. його наступником на троні став його найстарший син Ерік XIV. Його правління було відзначено входом Швеції в Лівонську війну та Північну семирічну війну. Поєднання розвитку психічного розладу Еріка та його протистояння аристократії призвело до вбивств в 1567 р. та ув'язнення його брата Югана III, який одружився з Катериною Ягеллонкою, сестрою короля Польщі Сигізмунда II «Johan III» // Nordisk familjebok. У 1568 р. Ерік був відсторонений та зайняв трон Юган III. У внутрішній політиці Юган III показав чітку католицьку прихильність, що створювало напругу у стосунках зі шведськими протестантськими пасторами та дворянством. Він відновив кілька скасованих католицьких традицій, і на його зовнішню політику вплинуло його сімейне з'єднання з Річчю Посполитою, де старший син став королем Сигізмундом III у 1587 р.. Після смерті батька Сигізмунд намагався правити Швецією з Польщі, залишаючи Швецію під контролем регента — його батькового дядька (молодшого сина Густава I) Карл IX, але не зміг захистити свій шведський престол від амбіцій свого дядька. У 1598 р. Сигізмунд та його шведсько-польська армія були переможені в битві на Стонгебру військами Карла, і він був оголошений Риксдагом позбавленим трону в 1599 р..
У 1604 р. остаточно визнано було регента і де-факто правителя короля Карла IX. Його коротке правління було безперервною військовою дією. Неприязнь Польщі та розпад Росії привернули його увагу до закордонних змагань за володіння шведською Лівонією та шведською Інгрією, Польсько-шведської війни (1600—1611 рр.) та Інґрійської війни, а його претензії до призвели до війни з Данією (Кальмарська війна) в останній рік його правління.
Густав Адольф успадкував від батька три війни, коли він зійшов на престол. З 1612 р., коли графу Акселю Оксенстеріну призначили бути , що він залишив до смерті Густава Адольфа. Ці дві особи пройшли довге й успішне партнерство та добре доповнювали один одного. Війна проти Росії (Інґрійська війна) закінчилася 1617 р. Столбовським договором, що виключив Росію з Балтійського моря. , війна проти Польщі закінчилася в 1629 р. перемир'ям в Альтмарку, яка передала велику провінцію Лівонію і звільнила шведські війська для подальшого втручання у Тридцятирічну війну в Німеччині, де шведські сили вже . Бранденбурзьке маркграфство було розділене сваркою між протестантами та католиками. Коли Густав Адольф у північну Німеччину в червні-липні 1630 р., він мав всього 4000 військовослужбовців. Але він незабаром зміг закріпити протестантську позицію на півночі, використовуючи підкріплення зі Швеції та грошові кошти, надані Францією за Referring to . Густав Адольф був убитий в 1632 р. в битві під Лютценом. Королева Марія Елеонора та взяли на себе уряд Королівства від імені неповнолітньої доньки Густава Адольфа Христини, доки вона не досягла повноліття. Густав Адольф часто розглядається військовими істориками як один з найбільших військових командирів всіх часів, з інноваційним використанням спільнодії родів військ.
Як переконана спадкоємиця, у віці шести років Христина перейшла на батьківщину на шведський престол (будучи єдиною людиною, що залишилася в лінії правонаступництва), хоча від її імені керував уряд регентства, доки не виповнилося 18 років. Під час регентства канцлер Аксель Оксенштерн написав , що, хоч не був схвалений жодним монархом, продовжував грати важливу нормативну роль у державній адміністрації. Христина рано проявила інтерес до літератури та наук, і донесла до Швеції Рене Декарта. Швеція продовжувала брати участь у Тридцятирічній війні під час правління Христини, і цей конфлікт був врегульований у 1648 р. Вестфальським миром, а шведський монарх отримав представництво на «імперському харчуванні» через німецькі завоювання ( та Шведська Померанія). Вирішивши не одружитися, 5 червня 1654 р. Христина зрікся трону на користь Карла Густава, виїхала за кордон і перейшла на римо-католицтво.
Представники привілейованого стану обрали Карла X Густава на короля, і його коротке правління характеризувалося чужими війнами: спочатку тривала кампанія в межах Польщі, а потім і з Данією. У останньому випадку ризикований 1658 р. Перехід через Бельти, який призвів до Роскільдського договору, виявився найбільш постійним територіальним виграшем для Швеції: Сконе, Блекінге та Богуслен стали шведськими провінціями, і залишаються такими з тих пір. Карл X Густав не був задоволений, оскільки він хотів розорити Данію, але напад на м. Копенгаген у 1659 р. не виявився успішним для шведів, через голландське військово-морське втручання на допомогу данцям.
Карл X Густав загинув у м. Гьотебурзі в 1660 р., і трон перейшов до п'ятирічного сина Карла XI, новий уряд регентства взяв на себе відповідальність держави. Уряд регентства складався з аристократів і очолюваний канцлером графом Магнусом Габріелем де ла Гарді був більш зацікавлений у особистих інтересах, аніж у роботі в інтересах всієї країни в цілому. У 1672 р. за Карла XI ефективність збройних сил Швеції серйозно погіршилася, і країна була погано підготовлена на протистояння королю Данії Кристіану V, коли вторгалися в осідання старих володінь. Данці в решті у своїх спробах, і Карл XI здійснив кілька заходів, щоби запобігти зменшенню впливу аристократії через націоналізацію маєтків та власності, що були надані їм його попередниками, вводячи систему розподілу (), яка могла б стати основою укріплення збройних сил до XX століття, і завдяки підтримці цих аристократів він був оголошений в 1680 році абсолютним монархом.
Карла XI замінив його син, Карл XII, який виявився надзвичайно вмілим воєначальником, перемігши значно більших ворогів з невеликою, але високопрофесійною шведською армією. Його поразка московитам у битві під м. Нарва, коли йому було лише 18 років, не зменшила його авторитету у шведській армії. Перебіг подій під час Північної війни врешті призвів до катастрофічної поразки і в Полтавській битві, після чого він провів кілька років на теренах тодішньої Туреччини (нині м. Бендери на теренах Молдови). Через кілька років він був убитий під час під час спроби вторгнутися до Норвегії (нині — м. Галден). Шведська доба Великодушності () закінчилася.
Від XVIII ст. до сьогодення