Ферна́нду (, — ) — португальський інфант, адміністратор Авіського ордену (1434—1443). Сеньйор Салватерри-де-Магуша (з 1429). Представник Авіської династії. Народився у Сантарені, Португалія. Наймолодший син португальського короля Жуана I й англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Брат інфантів Дуарте, Педру, Енріке, Ізабели, Жуана, Афонсу. Взяв участь у Танжерському поході (1437), що закінчився катастрофою. Залишився заручником у Марокко, давши можливість евакуюватися уцілілим португальцям. Через відмову португальського уряду дотримуватися угоди з марокканцями про здачу Сеути, потрапив до в'язниці (1438). Помер у Фесі, Марокко. Його пошматоване тіло повісили на стінах міста. Рештки інфанта згодом по частинах вивезли до Португалії й поховали у Батальському монастирі (1473). Всупереч проханням королівської родини до Святого Престолу офіційно не беатифікований. Вшановується як місцевий святий. Трагічне життя і загибель описані в «Хроніці святого інфанта Фернанду» (1460). Оспіваний у «Лузіадах» (1573) як мученик-патріот, що помер за справу батьківщиниOs Lusíadas IV:52–53.. В часи Другої Португальської Республіки вважався одним з національних героїв. Також — Ферна́нду Блаже́нний (). Прізвисько — святи́й інфа́нт ().
Біографія Молодість Фернанду народився 29 вересня 1402 року в Сантарені, Португалія. Він був шостим, наймолодшим сином португальського короля Жуана І та англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. День народження хлопця припав на свято архангела Михаїла, якого він вважав його своїм покровителемÁlvares 1730:5-6..
Фернанду був єдиноутробним братом спадкоємця трону Дуарте (майбутнього короля), коїмбрського герцога Педру, візеуського герцога Енріке, конетабля Жуана, бургундської герцогині Ізабели. Його звідним братом був барселушський граф Афонсу (згодом — браганський герцог), родоначальник Браганського дому.
Фернанду ріс хворобливим юнакомÁlvares 1730:7; Cacegas, Sousa 1866:312.. Матір любила його більше за інших дітей, виховувала побожним й прищепила йому любов до англійського солсберійського обрядуÁlvares 1730:8.. Тим не менш, сам Фернанду вважав себе обділеним долею. Зокрема, через неповноліття інфант пропустив переможний Сеутський похід до Північної Африки 1415 року, в якому взяли участь усі його братиÁlvares 1730:95-96.. Він також мав дуже скромні землеволодіння — лише 1429 року його батько дарував йому одну спадкову сеньйорію Салватерри-де-Магуш, а також Атогію в прижиттєве користуванняPina, Chronica de D. Duarte 1901:52; Cacega, Sousa 1866:312..
Орденський адміністратор. Танжерський похід
Наприкінці літа 1434 року після смерті Жуана Родрігеша де Секейри, першого адміністратора Авіського ордена, новий король Дуарте призначив Фернанду новим адміністраторомPina 1730:40.. 9 вересня 1434 року папа Євгеній IV видав буллу «Sincere Deuotionis», якою офіційно затвердив це призначенняMonumenta Henricina І:69-72.. Понтифік також пропонував Фернанду титул кардинала за умови прийняття чернецтва, але той відмовився від церковної кар'єриÁlvares 1730:43-44; Cacega, Sousa 1866:314..
1436 року, незадоволений своїм становищем, Фернанду звернувся до брата-короля Дуарте за дозволом поступити на службу до англійського короля Генріха VIPina, Chronica de D. Duarte 1901:10; Russell 2000:151; Álvares 1730:42.. Той, не бажаючи відпускати інфанта, запропонував йому взяти участь у Танжерській експедиції до Марокко, яку готував їхній спільний брат Енріке МореплавецьRussell 2000:151.. За домовленістю з королем неодружений Фернанду визнав своїм спадкоємцем небожа-тезку Фернанду, другого королівського сина і майбутнього герцога Візеуського, якому заповів власне майно у випадку загибеліAlvares 1730:50..
У серпні 1437 року Фернанду вирушив до Танжеру під проводом Енріке Мореплавця. Разом з інфантом слідували його васали, а також лицарі Авіського ордена. Особистий стяг Фернанду прикрашало зображення його патрона — архангела МихаїлаAlvares 1730:54..
Всупереч сподіванням Фернанду, Танжерська експедиція закінчилася катастрофою. Протягом вересня португальці не змогли узяти Танжер, а у жовтні опинилися в оточенні великої марокканської армії під проводом візира Абу Захарії Яхьї аль-Ваттасі, що прийшла на підмогу місту. Аби врятувати армію від розгрому, 17 жовтня 1437 року Енріке Мореплавець уклав угоду з візиромТекст договору: Monumenta Henricina VI:210-212.. Марокканці дозволи йому евакуювати свої сили в обмін на повернення Сеути, захопленої 1415 року. За умовами угоди інфант Фернанду залишився заручником у танжерського еміра Салаха ібн Салаха. Його мусили звільнити тоді, коли португальці повернуть СеутуRuy de Pina, Cronica de D. Duarte, 1901:125; Russell 2000:182–84.. Перед укладанням угоди Енріке хотів залишитися сам заручником замість брата Фернанду, але члени португальської військової ради заборонили йому це робитиRuy de Pina, Cronica de D. Duarte, 1901:125; Расселл ставить під сумнів достовірність повідомлення Піни (Russell 2000:183–84)..
Полон Португальська влада також відкинула можливість такого обміну, і його старшому брату Енріке Мореплавцю довелося залишити Фернандо в Фесі, де той і помер в 1443.
У 1471 його останки були перевезені в монастир Баталья.
У 1470 беатифікований, і Болландісти включили його життєпис в свою працю.
У культурі Життя інфанта Фернандо лягла в основу п'єси Педро Кальдерона «Стійкий принц». Зображений на Пам'ятнику великим географічним відкриттям у Лісабоні.
Сім'я
Батько: Матір: Рідні брати і сестри:
Зведені брати і сестри:
Родовід
Галерея
Примітки
Джерела Джерела Álvares, João. Chronica dos feytos, vida, e morte do infante santo D. Fernando, que morreo em Fez. Lisbon: M. Rodrigues, 1730. Pina, Ruy de. Chronica d'el Rey D. Duarte /ed. G. Pereira. Lisbon: Escriptorio, 1901. Pina, Ruy de. Chronica d'el Rey D. Affonso V /ed. G. Pereira. Lisbon: Escriptorio, 1901—1902. V.1—3. Monumenta Henricina: in 15 v. / ed. Dias Dinis, Antonio Joaquim. Coimbra, 1960—1974.
Монографії Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947. Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969. Cacegas, Fr. Luis de; Fr. Luís de Sousa. Primeira Parte da Historia de S. Domingos Particular, do Reino e Conquistas de Portugal. Lisbon: Typographia do Panorama, 1866. V. 2, Ch.27. Russell, P. E. Prince Henry the Navigator: a life New Haven. Conn: Yale University Press, 2000. Brock, Henry. Blessed Ferdinand // The Catholic Encyclopedia. Vol. 6. New York: Robert Appleton Company, 1909.
Посилання