Проголошення незалежності Фінляндії (, ) — затверджене фінським парламентом (Едускунта) 6 грудня 1917 року звернення сенату країни «До народу Фінляндії» ( — на фото) від 4 грудня 1917 року.

В цьому документі були:

1) продекларовані наміри по зміні державного устрою Фінляндії (на той момент Великого князівства Фінляндського, що входило до складу Російської імперії);

2) було оголошено про демонстрації парламенту проєкту нової конституції («головним принципом» якої «є те, що Фінляндія буде суверенною республікою»);

3) складено звернення «до керівництв іноземних держав» (зокрема, до Установчих зборів Росії) з проханням про визнання політичної незалежності й суверенітету («повної незалежності і свободи») «народу Фінляндії».

Пізніше дане звернення було названо «Декларацією незалежності».

День, в який це відбулося, 6 грудня, став для фіннів національним святом — Днем незалежності.

Історія Лютнева революція 1917 року в Російській імперії з новою силою розпалила у Великому князівстві Фінляндському вогонь надії на незалежність. Причиною тому було те, що імператор Микола II, який носив також титул Великий князь Фінляндський, відрікся від престолу на користь свого брата Михайла Олександровича, який владу не прийняв. Таким чином, претендентів як на російський, так і на фінляндський престол не було.

Крім того, в березні 1917, в Петрограді було сформовано Тимчасовий уряд Росії князем Георгієм Івановичем Львовим, який видав спеціальний маніфест про Фінляндію«Маніфест про затвердження конституції Великого князівства Фінляндського і про перейменування його в повному об'ємі», як раніше це робив російський імператор. Маніфестом оголошувалось відновлення в повному обсязі дії конституції Фінляндії (Закон про форму правління Швеції 1772 року і ), обмежений до цього цілим рядом маніфестів і постанов Російської імперії. Цим актом Тимчасовий уряд «урочисто підтверджував» «Фінляндському народу, на основі його конституції, зберігання його внутрішньої самостійності, прав його національної культури та мов». У Фінляндії з повагою віднеслись до маніфесту, як і раніше до царських указівКетола Э. Революция 1917 года и обретение Финляндией независимости: два взгляда на проблему. — 1993..

на зміну русифікованому сенату Боровітінова був створений новий — фінський коаліційний сенат Токоя. В нього ввійшли представники Соціал-демократична партія Фінляндії (, Младофінська партія, Земельний союз (селянський союз, аграрна ліга), Шведська народна партія). По відношенню до Росії сенатори ділились на два напрямки — угодники і конституціоналісти. Замісником головуючого став соціал-демократ, голова профсоюза . Представником фінського сенату далі залишався російський генерал-губернатор Фінляндії. Тимчасовий уряд 31 березня призначив на цю посаду Михайла Стаховича.

Тимчасовий уряд Росії затвердив сенат Токоя, який почав діяльність, як лояльний представник російського Тимчасового уряду. Легітимність сенату Фінляндії походила від легітимності російського Тимчасового уряду. Участь соціалістів у сенаті Фінляндії була необхідна для запобігання можливих виступів робітників, хоча і ускладнювало відносини з Тимчасовим урядом, де більшість була представниками Конституційно-демократичної партії — кадетів. Але політика партій, які ввійшли у фінський сенат, збіглася з політикою національної самостійності й парламентаризму. Революція в Фінляндії протікала в основному в стінах сенату, носивши конституційний характер.

Сенат Токоя вніс до Тимчасового уряду Росії законопроєкт «Щодо передачі рішення деяких справ сенату і генерал-губернатору». Розширення автономії передбачалось шляхом розділу влади Великого князя Фінляндського: рішення фінляндських справ, крім загальноросійських, і тих, які торкалися російських громадян і зборів, передавалися у сенат Фінляндії; виконання всіх інших, включаючи зібрання і розпуск парламенту — до Тимчасового уряду Росії. Даний законопроєкт був аналогом Акту від 7(20) березня і юридично був недоторканим, але російський тимчасовий уряд першого складу його відхилив. Реакцією на це стало посилення фінляндського сепаратизму.

У квітні в Петрограді відбулася перша урядова криза, в червні відбулася друга, в липні — третя. Георгія Львова на посту міністра-керівника змінив А. Ф. Керенський, який також зберіг крісло воєнного і морського міністра. У розпал липневої кризи парламент Фінляндії проголосив незалежність Великого князівства Фінляндського від Росії (офіційно — Російської імперії) у внутрішніх справах і обмежив компетенцію Тимчасового уряду Росії питаннями воєнної і зовнішньої політики. 5 (18) липня, коли ще не був зрозумілий наслідок повстання більшовиків у Петрограді, сенат Фінляндії схвалив соціал-демократичний проєкт щодо передачі собі верховної влади. Але цей закон про відновлення автономних прав Фінляндії був відхилений Тимчасовим урядом, що прийшов до влади у Росії. Парламент Фінляндії був розпущений, а його будівлі зайняли російські війська.

року Тимчасовий уряд Росії прийняв постанову, згідно з якою на території колишньої Російської імперії була проголошення Російська республіка і був остаточно ліквідований монархічний спосіб правління в Росії (до скликання Установчих зборів). Основним законом Фінляндії, передбачаючим верховну владу, залишався закон від 1772 року, навпаки, затверджуючий абсолютизм. Цей же закон в § 38 передбачає у випадку відсутності претендента на престол вибрання нової найвищої влади («нової династії») палатою представників, що, як наслідок, і було використано.

Проте, не дивлячись на це, Тимчасовий уряд Росії продовжувало розглядати Фінляндію як російську територію, і року був назначений новий генерал-губернатор Фінляндії — Микола Віссаріонович Некрасов. А 8 вересня був сформований осатаній фінський сенат, який мав над собою російський контроль — Сенат Сєтяля.

Проголошення незалежності 28 листопада 1917 року парламент Фінляндії взяв на себе найвищу владу в країні і сформував новий склад правління — сенат Фінляндії під керівництвом Евінда Свінгвуда (див. сенат Свінгвуда), який уповноважив свого представника в палату представників (Едускунта — парламент Фінляндії, або сейм, як іменували його в Російській імперії) (проголосити?) проєкт нової конституції Фінляндії.

Передаючи 4 грудня 1917 проєкт нової конституції на розгляд парламенту Фінляндії, спікер Сенату оголосив заяву «До народу Фінляндії», в якій були заявлені наміри змінити державний устрій Фінляндії (про прийняття республіканського способу правлення). Після оприлюднення в парламенті проєкту нової конституції Фінляндії, урядовці також зачитали звернення «до урядів іноземних держав» (зокрема «До Установчих зборів Росії») з проханням щодо визнання політичної незалежності та суверенітету народу Фінляндії. Цей документ пізніше був названий «Декларацією незалежності Фінляндії». Одночасно сенат подав у парламент «ряд інших законопроєктів, які були покликані полегшити здійснення найбільш нагальних заходів по реформуванню держави до того, як нова конституція вступить у дію»К народу Финляндии. (Декларация независимости Финляндии) Перевод с английского..

6 грудня 1917 вказану заяву (декларацію) схвалив парламент Фінляндії голосуванням 100 проти 88. Цей день став національним святом Фінляндії — Днем Незалежності.

Міжнародна реакція

була проголошена державна незалежність Фінляндської Республіки. Першою, хто визнав новий статус, була Рада Народних Комісарів (уряд) Російської Радянської Республіки, яку очолював Володимир Ілліч ЛенінПостановление Совета Народных Комиссаров № 101 от 18 декабря 1917 и выписка № 321 от 23 декабря 1917 из протокола заседания Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета Советов рабочих и солдатских депутатов Российской Советской Республики от 22 декабря 1917 о признании государственной независимости Финляндской Республики (див. на фото нижче текст постанови Ради Народних Комісарів).

відбулася офіційна ратифікація постанови Ради Народних Комісарів Всеросійським Центральним Виконавчим Комітетом Рад робітничих і солдатських депутатів (найвищим законодавчим, розпорядним і контролюючим органом державної влади Російської Радянської Республіки).

Протягом першого тижня 1918 року незалежну Фінляндію визнали вісім країн: 4 січня — Росія, Франція і Швеція, 5 січня — Греція, 6 січня — Німеччина, 10 січня — Норвегія і Данія, 11 січня — Швейцарія. Інформація про це надходила в Гельсінки з затримкою, наприклад, рішення Франції стало відомим 6 січняViikko 2 (5.1.-11.1.1918) Marko Jouste. Itsenäisyyden tunnustuksia ja sodan valmisteluja (2-я неделя 1918).

Союзницькі обов'язки деяких країн-членів Антанти і світова війна затримали визнання незалежності. Велика Британія та США вирішили слідкувати за розвитком відносин між Фінляндією та їх ворогом — Німеччиною, а також за становищем в Росії. Спочатку очікувалось рішення російських установчих зборів, але визнання від Великої Британії і США прийшло тільки після перших повноцінних виборів Едускунту в 1919 році.

Настрої у суспільстві Після здобуття незалежності у Фінляндії панували націоналістичні й рішуче антиросійські та антикомуністичні настрої. Пропаганда білих поклала вину за «червоний бунт» у 1918 році на росіян. Русофобія крайніх правих була різновидом етнічної ненависті із почуттям расової вищості над росіянами, яких затаврували «архіворогами». Питання Східної Карелії також суттєво впливало на ставлення фінів до своїх східних сусідів. Найпалкіші прихильники «Великої Фінляндії» засуджували Тартуський мир як ганебну зраду народу Східної Карелії, що полишила їх на милість більшовиків. У 1921 році в Східній Карелії відбулося повстання проти радянської влади, яке фінські добровольці, перетинаючи російський кордон, підтримували. Після придушення повстання фінські активісти заснували Карельське академічне товариство, покликане живити ідею «Великої Фінляндії». Це товариство, чия ідеологія вирізнялась ура-патріотизмом і «ненавистю до росіян», знайшло широку підтримку серед студентства, і чимало представників освічених кіл молодої республіки до нього приєднались.

Визнання незалежності по країнам

Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка4 січня 1918 Третя Французька Республіка4 січня 1918Швеція4 січня 1918Німецька імперія4 січня 1918 Грецьке королівство5 січня 1918Норвегія10 січня 1918Королівство Данія10 січня 1918Швейцарія11 січня 1918Австро-Угорщина13 січня 1918Нідерланди28 січня 1918 Іспанська Імперія21 січня 1918Османська Імперія21 лютого 1918 Третє Болгарське царство27 лютого 1918Аргентина11 травня 1918 Іран23 червня 1918Сіам9 жовтня 1918 Польська Республіка8 травня 1919 Британська Імперія6 травня 1919США7 травня 1919 Японська Імперія23 травня 1919Бельгія10 червня 1919Чилі17 червня 1919Перу23 червня 1919 Королівство Італія27 червня 1919Уругвай18 серпня 1919Ліхтенштейн27 жовтня 1919 Перша Португальська Республіка19 грудня 1919 Перша Бразильська республіка26 грудня 1919Колумбія31 грудня 1919 Румунське королівство8 квітня 1920Венесуела18 квітня 1920Панама17 травня 1920Еквадор25 червня 1920Парагвай3 червня 1921Люксембург25 жовтня 1921Королівство Югославія27 червня 1922 Емірат Афганістан17 червня 1928 Албанська республіка1 грудня 1928

Виноски

Посилання До народу Фінляндії (Декларація незалежності Фінляндії) До народу Фінляндії (Декларація незалежності Фінляндії)

Постанова про проголошення Росії республікою Державну самостійність Фінляндія здобула зі зброєю в руках