«Будинок, який побудував Свіфт» () — російський радянський художній фільм 1982 року режисера Марка Захарова.

Новий опікун Джонатана Свіфта прибуває до його будинку, в якому відбуваються абсурдні події та проживають персонажі його творів. З часом опікун усвідомлює, що все це зовсім не позбавлене сенсу, і йому належить замінити Свіфта.

Сюжет Дублін, 1745 рік. Лікар Річард Сімпсон прибуває в будинок декана собору Святого Патріка і відомого письменника Джонатана Свіфта, щоб стати його піклувальником. Біля будинку натовп людей у гротескних масках, упевнений, що Свіфт помер і сьогодні його похорони. Однак невдовзі той виходить з будинку і виявляється, що він щороку в цей день розігрує свій похорон і оголошує через слуг свою останню волю, що розважає натовп. За ним доглядають його економка Ванесса та слуга Патрік, більше Свіфт ні з ким не спілкується.

У будинку Сімпсон зустрічає персонажів із книг письменника: трьох ліліпутів, що живуть у любовному трикутнику; велетня Глума, який тепер звичайного зросту; молодого містера Хтось, який стверджує, що живе більше тисячі років. Патрік пояснює, що згідно з заповітом декана, в будинку дає виставу трупа акторів місцевого театру. Лікар вважає їх усіх шахраями, він дізнається, що влада вважає Свіфта небезпечним через його твори та витівки. Ванессі протистоїть її сестра Естер, яка претендує на посаду економки і закохана в Свіфта.

Лікар обіцяє покласти край всьому цьому, що він вважає розгулом божевільних. Опікунська рада викликає поліцію, і всіх акторів у будинку Свіфта заарештовують. Ванессу звільняють, і Естер стає домогосподаркою. Один з констеблів, які охороняють акторів, Джек Сміт, вступає в розмову з містером Хтось. Джек робить висновок, що його життя постійно повторюється і вирішує відпустити акторів, щоб більше не охороняти ні їх, ні будинок. Напарник стріляє в нього і Джек помирає в надії, що його наступне життя буде іншим (хоча натякається, що його смерть теж частина вистави).

Через декілька днів опікунська рада на чолі з генерал-губернатором Ірландії виявляє, що увага до будинку Свіфта не зменшилася. Крім осіб, які називають себе персонажами з його творів, з'являється небесне тіло, схоже на летючий острів Лапута. Рада заперечує існування Лапути. Генерал-губернатор пропонує прислати до будинку іншого лікаря, але виявляється, що Сімпсона вибрав сам декан. Сімпсон визнає безсилля вплинути на події навколо будинку та готовий покинути його. Однак, в останній момент він розкриває книгу Свіфта й усвідомлює, що її герой Лемюель Гулівер — це сам Сімпсон. Патрік переконує його залишитись, бо «будинку, який побудував Свіфт» потрібен опікун.

У будинку з'являється делегація лапутанців, які прибули з майбутнього. Двоє з них схожі на Ванессу і Стеллу. Сімпсон приймає їх, представившись як сам Свіфт. Гості з Лапути повідомляють, що сьогодні, 19 жовтня 1745 року, Джонатан Свіфт помре від серцевого нападу. Дізнавшись про це, декан порушує мовчанку і розповідає, що його чекає остання, ще ненаписана пригода — подорож у потойбіччя. Свіфт обіцяє написати її. Ванесса та Естер вимагають від Свіфта зробити вибір між ними, але він відмовляється надати перевагу якісь одній. Свіфт відступає через відчинені двері в супроводі героїв своїх книг. Сімпсон залишається в будинку в оточенні слуг декана. Він починає писати, стаючи героєм нової книги.

У ролях

Олег Янковський — Джонатан Свіфт Олександр Абдулов — лікар Річард Сімпсон Володимир Бєлоусов — слуга Патрік Євген Леонов — велетень Глум Марина Ігнатова — економіка Ванесса/лапутянка Олександра Захарова — Стелла/лапутянка Олександр Сирин — Хтось Олександр Збруєв — ліліпут Рельб Микола Караченцов — ліліпут Флім Тетяна Рудіна — ліліпутка Бетті Віктор Проскурін — констебль Джек Сміт Юрій Астаф'єв — констебль Віллор Кузнецов — головний лапутянин Всеволод Ларіонов — суддя Біґз Семен Фарада — губернатор лорд Вопл Юрій Количев — єпископ

Творча група Автор сценарію: Григорій Горін. Режисер-постановник: Марк Захаров. Оператор-постановник: Лев Бунін. Композитор: Геннадій Гладков.

Посилання Будинок, який побудував Свіфт (1982)