Гренландська експедиція Нансена 1888—1889 років була першим у світовій науковій практиці успішним перетином льодовикового покрову острову Гренландія. Здобутком експедиції став великий комплекс метеорологічних даних, інформація про фізичну географію, були отримані детальні етногеографічні спостереження. Успіх експедиції сприяв підйому національної самосвідомості норвежців і став рушієм низки вдалих експедицій у високі широти Північної і Південної півкулі. Сьогодні вони відомі як «золота доба полярних досліджень». Способи, які використовувались експедицією, стали основою походу Нансена на Північний полюс у 1895—1896 рр.
Передісторія
Попередні спроби перетину Гренландії З 1752 по 1886 рік було здійснено вісім спроб перетину острову, всі вони направлялися із заходу на схід. Західне узбережжя Гренландії було достатньо добре заселене європейцями, і на південному сході розташована порт-столиця Гренландії Готхоб. Всі, хто пробував пересікти Гренландію, терпіли невдачу. Але вони мали можливість вернуться назад — до насалених пунктів західного узбережжя. Першу спробу підкорити Гренландію зробив у 1752 році данець Далагер, який зміг пройти у глибину острова на 13 км. Надалі у XIX столітті відбулися наступні експедиції:
У 1860 році американський полярний дослідник Айзек Ісраель Гейс під час зимівлі у фьорді Фульке (78°18′с. ш., 72°31′ з. д.) просунувся у глибину Гренландського льодовика на 90 км. У 1878 році данський морський офіцер за 23 дні просунувся на 130 км. У 1883 році шведський дослідник Адольф Ерік Норденшельд виступив із фьорду Алатейнвік (78°15’ с. ш.), але не зміг просунутися далі 117 км у глибину льодовикової пустелі (це була друга спроба дослідника пересікти Гренландський щит). Однак супроводжуючі його саами просунулись далі від крайньої точки, де зупинився Норденшельд, за 58 годин подолав ще 70 км. У 1886 році здійснив свою першу експедицію американець Роберт Пірі, який пропонував використовувати собачі упряжки, але зрештою узяв сані, які тягли вісім найнятих ескімосів. Це був розвідувальний похід, база якого була у Годхавне в затоці Диско. Пірі вдалося просунитися на 160 км за 26 днів.
Усі ці експедиції показали, що перетин гренландського льодяного щита являє собою дуже велику небезпеку і тому є надважким. Авторитетним полярникам дана подорож здавалася нездійсненою.
Плани Нансена Уперше замисли пересікти льодовиковий покрив Гренландії зародилися у Нансена літом 1882 року на борту тюленебійного корабля «Вікінг», де він проходив біологічну практику. В 1883 році Нансен прочитав у газеті статтю, в якій описувалося вдале повернення Норденшельда з гренландської експедиції. Особливо Нансена вразили слова супроводжуючих шведського дослідника саамів, а саме те, що поверхня льодовика дуже зручна для пересування лижами і дозволяє у найкоротший строк пройти на велику дистанцію..
Принциповою різницею плану Нансена від усіх інших був напрямок пересування експедиції. Сам Нансен писав про це так: «Усі попередні спроби робились у напрямку проходу із населеного західного берегу на схід, а та частина є повністю оточеною льодом, який дрейфує у тутешньому морі більшу частину року і заважає кораблям підходити до берега. Експедиція, виходить із заходу на схід, не могла б розраховувати найти притулок на східному березі або на можливість бути забраною звідти якимось кораблем; вона повинна буде, якщо їй вдасться пересікти Гренландію, повернутися знову назад тим ж шляхом до західного берегу, тобто зробити той ж шлях двічі».
Велику увагу Нансен приділив і тому, що при висадці на східний берег, той вважався незаселеним берегом: «…Для того щоб зберегти своє життя і повернутися додому, необхідно буде дійти до населених місць на заході будь-якою ціною; іншого вибору немає, а це завжди сильний стимул для людських дій».
По плану потрібно було висадитися у фіорді Сермілік, що знаходиться на захід від Аммассаліку (65°35’ с. ш.) — там знаходилися стоянки ескімосів. Далі йшов шлях до верхнього фіорду, звідки починалося підняття на льодовий щит. Був визначений курс по льодовику до данської колонії Крістіансхоб у затоці Диско, де, на думку Нансена, повинен був бути пологий спуск із льодовика. Запланована дистанція 600 км..
У листопаді 1887 года Нансен вирішив поїхати у Стокгольм, щоб ознайомити із своїм планом Норденшельда. На зустрічі був присутній професор стокгольмської Вищої школи Брьоггер (який згодом написав біографію Нансена), на якого вкрай негативно враження справило те, що Нансен явився без пальто, у в'язаній лижній куртці та був схожий на акробата. Норденшельд план Нансена не затвердив, але вважав його таким, який можна виконати, і навіть був готовий поділитися своїм досвідом..
Після поїздки в Стокгольм, Нансен попросив в університеті Христанії відпустку, що мало дати йому необхідні 5000 крон. Нансен обґрунтував свою нагальну потребу такою фразою: «Я маю намір цим літом піти у похід через материкові льоди Гренландії», а закінчив словами Норденшельди: «На даний час навряд чи можна вказати на більш важливе завдання для полярної експедиції, ніж вивчення внутрішньої частини цієї країни». Університет план прийняв і схвалив, звернувшися за фінансуванням до уряду. Водночас Нансен звернувся до Норвезької Академії наук із проханням про фінансування.
Плани Нансена були опубліковані в січні 1888 року і викликали хвилю негативних емоцій. У фінансуванні було відмовлено із наступнім формулюванням: «Уряд не бачить, із якої статті норвезька держава повинна видати таку велику суму для розважливої подорожі якоїсь приватної особи».
Проти Нансена розпочалися кампанії цькування у пресі. Газети писали, що «було б злочином допомогти самовбивці». Але були й поодинокі заходи підтримки. Зокрема геолог, професор Амунд Гелланд (1846—1919) виступив із статтею на підтримку Нансена. Уже на наступній день після її виходу до Нансена звернувся данський філантроп Августин Гамель (1839—1904). Характерно, що преса зразу ж обрушила на Нансена ряд нападок за те, що він прийняв данську допомогу.
Спорядження і фінанси Безпосередня підготовка проводилась весною 1888 року, паралельно із підготовкою захисту дисертації Нансена. Пожертвувані Гамелем 5000 крон не вистачило, в результаті сумарні витрати експедиції перевищили 15 000 крон, їх Нансен компенсував з особистих коштів..
Спорядження санного походу
При більш чим скромному бюджеті, Нансен особливу увагу приділяв спорядженню і науковому обладнанню, велику частину якого сконструював і випробовував особисто. Нарти були зроблені із ясенової деревини і бамбука, вони були розраховані на те, щоб їх тягнула одна людина. Нарти були 2,9 м завдовжки і 0,5 м завширшки. Власна вага санів — 13,8 кг. В експедиції використано 5 нарт. Першочергово Нансен планував взяти оленів як тяглову силу. Але зрештою він відмовився від цієї ідеї. Їздових собак також не вдалось отримати, а амбіції Нансена, як писав він сам, не могли зачекати. . Окрім бігових лиж, кожний член експедиції був оснащений лижами-ракетками для пересування по рихлому снігові індіанського (канадського) і норвезьких зразків.
Намет складавсь із 5 полотнищ, які можна було використовувати як паруси для нарт. Люди ночували в тримісних спальних мішках із оленячих шкур. Норвезькі члени експедиції були одягнені у в'язані шерстяні лижні костюми і єгерську білизну, поверх яких одягалися штормівки зроблені із щільної бавовняної тканини. Штормівки були оснащені капюшонами. Саами носили одяг із оленячих шкур, а на ногах каньги із оленячої шкури, набиті сухою травою. Для захисту від сніжної сліпоти були взяті темні окуляри, а також червоні шовкові вуалі для оберігання лиця.
Польова кухня складалась із спиртової пічки із 6 ґнотами, з двома котлами: внутрішніми для варки їжі та зовнішніми — для розтоплення снігу. Нансен писав, що при −40 °C для отримання 5 літрів супу і 4 літрів питної води потребувалось 0,35 літра спирту. Спирту було взято 30 літрів. У кожного члена експедиції була також індивідуальна фляга для розтоплення снігу під дією людського тепла: зранку вона набивалась снігом і носилась під одягом.
Харчування Раціон харчування був набагато різноманітнішим, ніж у наступних експедицій. Нансен відмовився від сухарів, на заміну взяв вівсяні і «м'ясні» (останні містили у собі певний визначений процент м'ясного борошна). У Данії був також замовлений пеммікан, але замість нього постачальник привіз пресоване м'ясо, яке було надзвичайно твердим і зовсім не мало жирів, що в майбутньому спричинило серйозні проблеми. До раціону також входили «м'ясний шоколад» (шоколад, який містив 20 % м'ясного порошку), ковбаси з бобів — з них варили Лабскаус, палтусина і два види сиру, чорничне варення, згущене молоко, пошинкована капуста і печінковий паштет. Нансен вкрай вороже відносився до алкоголю і тютюну, тому його взяли з розрахунку на трубку кожної неділі. Проте відсутність досвіду і даних про кліматичні умови всередині Гренландського льодовика привели до заниження кількості взятого провіанту, в результаті майже всі учасники харчувалась так, щоб припасів вистачило на весь розрахований час, отже майже кожного дня були голодними. Мало було і палива, в результаті довелося зменшити і кількість гарячої їжі, а також не вдалось розтоплювати необхідну кількість льоду для отримання питної води.
Наукове обладнання Експедиція мала у своєму розпорядженні теодоліт, секстант з штучним ртутним горизонтом, набором для пеленгування з трьома компасами. Було взято 5 кишенькових компасів, 3 анероїди, , 6 ртутних термометрів, 2 спиртових термометри, 4 кишенькові хронометри. Також був набір для збору проб повітря, фотоапарат і набір для зміни фотопластин, 2 біноклі та 2 крокоміри. Із зброї були взяті дві двостволки (один ствол — нарізний, другий — для картечі).
Команда
Не дивлячись на ворожі відносини з боку преси, в Норвегії найшлись бажаючі взяти участь в експедиції. У склад команди увійшли:
Фритьйоф Нансен, 27 років — начальник експедиції, також він виконував функцію кока. Отто Свердруп, 33 роки — капітан арктичного промислового судна. , 32 роки — прем'єр-капітан норвезької армії, картограф. Виконував програму метеорологічних досліджень. , 24 роки — північнонорвезький селянин, народився на фермі Трана (його часто називають по місцю народження Транійцем). Самуель Йоханнесен Балту, 27 років — саам за національністю, оленяр і каюр. Оле Нільсен Равна, 46 років — саам за національністю, оленяр і каюр.
Усі згадані були досвідченими лижниками і мисливцями, які мали навички виживання в умовах арктичної природи. Саами могли управляти оленячими повозками, проте після того, як прийшлось обходитися без тяглових тварин, специфічні навички їх не стали потрібними.
Хід експедиції
Плавання до берегів Гренландії
28 квітня 1888 року, за 4 дні до відправки, відбувся захист докторської дисертації Нансена «Нервові елементи, їх структура і взаємозв'язок у центральній нервовій системі асцидій і міксин». Захист пройшов із скандалом, один з опонентів Нансена заявив: «Практично навряд чи можна надіятися, що цей молодий чоловік повернеться із цього походу живим, і якщо він стане щасливішим від того, що отримав перед від'їздом докторський ступень, тоді чому б не дати йому його?». Пяка згадує дочка Нансена — Лів Хейер, по справедливості оцінив працю його працю уже на початку XX століття, а сам Нансен публічно заявив, що нехай краще буде поганий захист, ніж погане спорядження. Сучасні норвезькі вчені вважають, що негативна оцінка дисертації Нансена була справедливою.
2 травня 1888 року члени експедиції і все спорядження рейсовим пароплавом відплили у Шотландію, а 9 травня відпливли до Ісландії на данському пароплаві «Тюра». 20 травня, відвідавши на шляху Фарерські острови, члени експедиції висадились в Іса-фьйорді, де повинні були очікувати рибне судно «Ясон» (на якому Нансен в 1882 р. вже плавав у Гренландію), з його капітаном Нансен договорився про висадку на узбережжя. В очікуванні члени команди проводили велику частину свого часу за полюванням, а Нансен писав статтю про анатомію вугра, яку не встиг закінчити у Норвегії перед відбуттям в експедицію.