Свята ма́ти Тере́за, M.C. (ім'я при народженні Аньє́за (Аґне́с) Ґо́ндже Бояджі́у, , [aˈɲɛz ˈɡɔɲdʒe bɔjaˈdʒiu]; 26 серпня 1910, Скоп'є — 5 вересня 1997, Колката) — католицька черниця, лауреатка Нобелівської премії миру за 1979 рік. Впродовж понад сорока років вона допомагала сиротам, хворим та жебракам у місті Колката в Індії.
Зростаючи під керівництвом матері Терези, доброчинні місії поширили свою діяльність на інші країни. Частково її слава завдячує документальному фільму й книзі Малькольма Маґґеріджа «Щось прекрасне для Бога» (). Після смерті мати Тереза була канонізована як Свята Тереза з Калькутти.Associate Press. (14 жовтня, 2003). «Full house for Mother Teresa ceremony ».«Blessed Mother Teresa ». (2007). Енциклопедія Британіка.
Біографія Аґнеса народилася у Північній Македонії. Вона була наймолодшою дитиною в албанській родині за походженнями із Шкодера. Батько дівчинки, борець за Албанське визволення, помер, коли їй було 8 років. Мати виховала Аґнесу в католицькому дусі, за свідченнями біографів, дівчинку змалку захоплювали розповіді про місіонерів. У 12 років вона вирішила присвятити своє життя релігії. У 18 років, після закінчення сербської гімназії, вона поїхала до Ірландії, де стала монахинею. Аґнеса покинула домівку, вступивши в лави місіонерської організації Сестри Лорето.
Після перебування в Ірландії, де вона вивчила англійську, щоб мати змогу навчати індійських дітей, Аґнеса поїхала до Індії в 1929 році, де поступила в послушниці монастиря Дарджілінг, розташованого в Гімалаях. В 1931 році вона прийняла першу обітницю, обравши собі ім'я Тереза на честь Терези з Лізьє, покровительки місіонерів. У 1937 році вона прийняла повну обітницю черниці. Черниця Тереза викладала в монастирській школі в Східній Калькутті, й хоча їй подобалося навчати дітей, вона дедалі більше переймалася бідністю, яка її оточувала. Із голодом 1943 року до міста прийшли страждання й смерть, а в 1946 році почалися запеклі сутички між індусами й мусульманами, що сповнили його розпукою й жахом.
За своє життя на рахунок Католицької церкви перерахувала від 3 до 5 млрд доларів.
Погляди
Щодо страждання Мати Тереза не дозволяла використовувати знеболювальні препарати до хворих. У своїй книзі «Місіонерська позиція» Крістофер Гітченс розповідає про інтерв’ю на камеру з Матір’ю Терезою, де вона згадувала, як сказала пацієнту, який страждав від болю під час останніх мук раку: «Ти страждаєш, як Христос на хресті. Отже, Ісус, мабуть, цілує тебе. "Житель Гватемали, який помирає від СНІДу в Сан-Франциско і перед тим лікувався у госпісі мати Терези, благав не повертати його назад до закладу «Дар любові» Матері Терези, оскільки він не отримає відповідних анальгетиків; «колишня мати Тереза», про яку піклуються «у францисканців», де «ані він, ані священик не можуть сказати доброго слова про сестер під час «Подарунку любові»».
Як заявила Мати Тереза під час візиту до Вашингтона у 1981 році: «Я вважаю, що для бідних дуже красиво прийняти свою долю, розділити її зі страстями Христа. Я вважаю, що страждання бідних дуже допомагають світу. Люди." Під час свого лікування в США використовувала анестезію.
Товариство з Франсуа Дювальє У січні 1981 року, в Порт-о-Пренсі , проводячи час разом із гаїтянською олігархією, (яка славилася жадібністю та безжальним застосуванням сили, щоб утримати бідних і знедолених), мати Тереза з цієї нагоди співала хвалу Мішель Дювальє, дружині гаїтянського диктатора Жан-Клода "Бебі Дока" Дювальє. Мати Тереза сказала:"Незважаючи на те, що свого часу я багато зустрічала королів і президентів, я ніколи не бачила, щоб бідні люди були настільки знайомі зі своїм главою держави, як вони були з нею. Це був прекрасний урок для мене». Після цього Мати Тереза була нагороджена орденом Почесного легіону Гаїті.
Вшанування Енвера Ходжи У серпні 1991 року, під час відвідування Албанії, після зустрічі високопоставленою комісією високопоставлених осіб зустрілася з вдовою Енвера Ходжі, яка відвела Терезу прямо до могили її покійного чоловіка. Енвера Ходжа, був комуністом, розстрілював священників, закривав храми, поклала на його могилу вінок з квітами.
Через чотири роки, у 1993 році, Дом Ґєрджі, священик з Косово, який супроводжував Матір Терезу під час подорожі додому до Албанії, розповів, що матір запросила повернутися на батьківщину Неджміє Ходжа, вдова диктатора, яка сподівалася, що заступництво святої жінки зможе позбутися неземних явищ, які переслідували місце поховання її чоловіка. Лист із проханням прийти їй приніс Іллі Попа, один із найвірніших людей режиму та перекладач Ходжі.
Одразу після її прибуття, Матір Терезу відвезли до могили, де вона досить довго молилася. Після цього їй нарешті дозволили відвідати могили її матері та її сестри, які померли в Албанії у 1971 та 1974 роках, відповідно, без дозволу побачити їх.
Захист Чарльза Кіттінга У 1992 році Мати Тереза написала тоді ще невідомому судді Ленсу Іто, благаючи його проявити милосердя у винесенні вироку Чарльзу Кітінгу, засудженому в шахрайстві з кредитів і заощаджень 17 осіб на понад 900 000 доларів. Кітінг «завжди був добрим і щедрим до Божих бідних», заявила вона. Вона попросила Іто «зробити те, що зробив би Ісус».
Крістофер Гітченс зазначає невелику проблему, що 1,25 мільйона доларів, які Кітінг віддав бідним (або, точніше, організації Матері Терези), належали не зовсім йому. Це була частина 252 мільйонів доларів, які він звинуватив у крадіжці у вкладників Savings & Loan.
«Ви просите суддю Іто зазирнути в його серце — коли він виносить вирок Чарльзу Кітінгу — і зробити те, що зробив би Ісус», — написав прокурор Пол В. Терлі Матері Терезі у відповідь. «Я ставлю перед вами такий самий виклик. Запитайте себе, що зробив би Ісус, якби йому дали плоди злочину,... якби злодій використовував його, щоб заспокоїти його сумління? Я стверджую, що Ісус швидко і без вагань повернувся б викрадене майно його законним власникам. Ви повинні зробити те саме..."
«Три роки потому, - зазначає Гітченс, - містер Терлі не отримав відповіді».
Можна стверджувати, що вкрадені гроші, пожертвувані Кітінгом, не є більш ганебними, ніж вкрадені гроші, пожертвувані багатьма іншими мультимільйонерами, тим більше, оскільки жертвами пограбування не були болівійські шахтарі чи працівники потогінних цехів з Гаїті.
І все-таки, як зазначає Хітченс, Мати Тереза заявила у своєму репутаційному інтерв’ю Бі-Бі-Сі-ТВ, що «ми не можемо працювати на багатих; ми також не можемо приймати гроші за роботу, яку ми робимо». Її твердження про те, що багаті не отримують quid pro quo, помітно відсутні в її листі до судді Іто.
«Гроші, я про них ніколи не думаю. Вони завжди приходять. Господь їх посилає», — відомий вислів Матері Терези, який регулярно цитують її шанувальники. «Ми виконуємо Його роботу; Він забезпечує засоби. Якщо Він не дає нам засобів, це свідчить про те, що Він не хоче роботи. То чому хвилюватися?»
Критика абортів З твердою позицією виступала проти абортів і розлучень. «Що б не говорили, потрібно сприймати все з усмішкою й працювати далі». "Найбільшим руйнівником миру сьогодні є плач ненароджених дітей. Якщо мати може вбити свою власну дитину у кімнаті, то залишається для мене і для вас, як не вбити один одного?"1988 року під час відвідування Лондону, мати Тереза намагалася вплинути на Маргарет Тетчер, аби розвинути законопроєкт, який обмежує аборти. Однак під час насильницької стерилізації Індіри Ганді, паломниця підтримала свою подругу.
Любов до багатства Гітченс зазначає, що сама Мати Тереза «зареєструвалася в найкращих і найдорожчих клініках на Заході під час її серцевих проблем і старості».
Користувалася приватним літаком, дозвіл на який отримала від Чарльза Кіттінга.
Ставлення до черниць До своїх волонтерів у госпісі мати Тереза була агресивна та зневажала, особливо, коли ті просили відвести хворих до справжньої лікарні.
Черницям забороняли охолоджений сік у спекотні літні дні. Її сестрам дозволялося писати додому лише двічі на рік, їхні особисті листи ретельно перевірялися, іноді сама мати Тереза. Абсолютно нічого не відбувалося без дозволу Матері Терези. Молоді сестри проходили милі під палючим сонцем, часто босоніж, розпеченими тротуарами, тому що Мати Тереза наказала це робити. Будучи недорослим 12-річним хлопчиком, я ненавидів цього несправедливого, дрібного автократа.
Госпіси 10 серпня 1946 року, подорожуючи під час відпустки до монастиря Лорето в Дарджілінгу, черниця Тереза відчула те, що вона охарактеризувала покликанням у покликанні: «Я повинна піти з монастиря й допомагати бідним, живучи їхнім життям. Це було веління. Не скоритися йому означало б зраду віри». Вона розпочала працювати серед бідних у 1948 році, замінивши чернечий одяг монастиря Лорето на просту бавовняну чіру з блакитним обрамленням. Спочатку вона заснувала школу в Мотіджгілі, а незабаром почала піклуватися про голодних і зневірених. Дуже швидко її зусилля стали відомими індійській владі. Прем'єр міністр висловив їй свою подяку.
Тереза писала в своєму щоденнику, що перший рік видався напрочуд важким. У неї не було прибутку, тож їй доводилося вижебрувати харчі й матеріали. Її переслідували сумніви, самотність і спокуса повернутися у затишок монастирського життя.
7 жовтня 1950 року Тереза отримала дозвіл Ватикану заснувати конгрегацію, яка незабаром перетвориться в Доброчинні місії. Їхнім завданням стало піклування, за її власними словами, «про голодних, голих, бездомних, скалічених, сліпих, прокажених, усіх тих, хто для суспільства небажаний, про кого воно не піклується, про людей, що стали тягарем для громади й від яких усі відсахуються». Почалося все з невеличкого ордену з 13 членів у Колката, нині це вже 4000 черниць на чолі сирітських притулків, закладів догляду за хворими на СНІД й центрів доброчинства в усьому світі. Вони доглядають за біженцями, сліпими, безпомічними, перестарілими, алкоголіками, бідними й бездомними, допомагають жертвам потопів, епідемій та голоду.
В 1952 році мати Тереза відкрила свій перший притулок для людей при смерті у приміщенні, яке їй надало місто Колката. За допомогою індійської влади вона перетворила покинутий індуїстський храм у Калігатський притулок для помираючих, де бідним надається безкоштовний догляд перед смертю. Вона перейменувала храм у Дім чистого серця (нірмал хрідей). Мері Лаудон, яка працювала в одному із них коментувала госпіси так:"враження було, ніби я бачу кадри із нацистського концтабору: всі пацієнти були поголені наголо. Там не було стільців, лише натяжні ліжка-переноски як під час 1 світової війни. Там не було ні саду, ні подвір'я, нічого! 2 зали: в одному повільно помирають 50-60 чоловік, а в іншому 150-160 жінок. Майже ніякого лікування. Із ліків тільки аспірин та інші дешеві препарати. Крапельниць не вистачало, голки використовували багато разів без обробки. Монахині просто промивали їх холодною водою. На моє питання, чому їх не дезинфікують хоча б окропом, мені відповіли "це не потрібно. і на це нема часу".На подарованій кареті швидкої допомоги не перевозили хворих, її використовували для пересування монахині.
Мати Тереза говорила, що для людей, які жили, як тварини, найкраща смерть — померти, як ангели, оточеними любов'ю і турботою. Незабаром вона відкрила притулок для тих, хто страждає від хвороби Гансена, відомої під назвою проказа, і назвала цей притулок Шанті Наґар (місто миру). Доброчинні місії відкрили в Колкаті кілька клінік, забезпечуючи їх ліками, бинтами і їжею.