Вели́кі Дедерка́ли — село в Україні, адміністративний центр Великодедеркальської сільської громади Кременецького району Тернопільської області. Розташоване на річці Кума, за 14 км від Шумська та 36 км від Кременця. За даними на 2025 рік, населення села становило близько 1000 жителів з урахуванням ВПО.info
До 2016 року було центром Великодедеркальської сільської ради, якій були підпорядковані села Вовківці та Малі Дедеркали. До 2020 року входило до складу Шумського району Тернопільської області. У минулому також було центром волості та районним центром. До села приєднано хутір Обори.
Уперше згадується 1545 року в описі Кременецького замку як маєток родини Дедеркалів і Вовківських. Згодом належало родинам Коллонтаїв, Вишпольських та Чосновських. З 18 століття тут діяв монастир францисканців-реформатів із костелом Воздвиження Хреста (нині — храм святого Миколая Чудотворця громади ПЦУ).
Географія
Великі Дедеркали розташовані на берегах річки Куми, правої притоки Вілії (басейн Горині, сточище Прип'яті). Територія — 3,05 км². Через село пролягає автошлях Тернопіль—Шумськ.
За даними на 2014 рік село розташоване за 14 км від Шумська та за 10 км від найближчої залізничної станції Лепесівка. За даними на 1893 рік відстань до Кременця становила 32 версти, за даними на 1984 рік — 36 кілометрів.
Адміністративна належність
У результаті адміністративно-територіальної реформи в Україні у 2016 році село Великі Дедеркали стало центром Великодедеркальської сільської громади, яка у 2020 році увійшла до складу Кременецького району Тернопільської області.
Історичні дані
Після 2-го та 3-го поділів Речі Посполитої 1793 і 1795 років Волинь було включено до складу Російської імперії. Станом на кінець 19 — початок 20 століття село Великі Дедеркали було центром Дедеркальської волості Кременецького повіту Волинської губернії. У листопаді 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, Волинь увійшла до складу Української Народної Республіки. У вересні 1919 року Кременецький повіт увійшов до Волинської округи, створеної на зайнятих польськими військами територіях; у грудні 1920 року — до складу новоутвореної Волинської округи, яка в лютому 1921 року була перетворена на Волинське воєводство. За Ризьким мирним договором 1921 року Кременецький повіт був закріплений за Польщею. Дедеркальська волость продовжила існування як гміна Дедеркали Кременецького повіту Волинського воєводства Польської Республіки. У вересні 1939 року Кременецький повіт відійшов до Української РСР та в грудні 1939 року був включений до Тарнопольської області. У січні 1940 року повіт було ліквідовано й Великі Дедеркали увійшли до складу Катербургського району з центром у Катербурзі (нині Катеринівка), у жовтні 1940 року (за іншими даними — у червні 1941 року) перейменованого на Великодедеркальський район з перенесенням центру до Великих Дедеркал. Під час німецької окупації 1941—1944 років село було включено до району Катербург у складі Кременецького ґебіту (округи) генеральної округи Брест-Литовський (з січня 1942 — генеральна округа Волинь-Поділля) Райхскомісаріату Україна. До грудня 1961 року Великі Дедеркали залишалися центром Великодедеркальського району в складі Тернопільської області Української РСР. У 1962 році Великі Дедеркали відійшли до Шумського району. Село було центром Великодедеркальської сільської ради, якій були підпорядковані села Вовківці та Малі Дедеркали. У вересні 2016 року Великі Дедеркали стали центром Великодедеркальської сільської громади, територію якої було затверджено 12 червня 2020 року відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області». 17 липня 2020 року, у результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Шумського району, Великі Дедеркали увійшли до складу Кременецького району.
Історія
Пам'ятки археології
Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки двох поселень черняхівської культури.
У складі Великого князівства Литовського
Дедеркали вперше згадуються 1545 року в описі Кременецького замку як маєток Сидора, Дашка та Нестора Дедеркалів і Андрія Вовківського (Волковського), які були зобов'язані до утримання двох городень замка. Роди Дедеркалів і Вовківських, імовірно, походили від спільного кореня із первісним гніздом у селі Вовківці. Волинський рід Дедеркалів і споріднена гілка Дедерків, представники якої переселилися з Волині до Литви (маєтку Трухновичі Ошмянського повіту), користувалися гербом Дедеркало.
Восени 1563 року на дорозі між Лепесівкою та Дедеркалами сталася сутичка між володимирським єпископом Іваном Борзобогатим Красенським і дворянином-московитом Володимиром Заболоцьким (Заболотським), з яким було близько 100 вершників зі списами та 50 піхотинців із рушницями. Під час сутички було вбито одного зі слуг Заболоцького, після чого Заболоцький убив кількох слуг єпископа, інших поранив, а племінника єпископа, Степана, узяв у полон, захопивши також скриньку єпископа з 500 талерами і 200 червонцями.
У складі Речі Посполитої
16 століття
У поборовому реєстрі 1570 року серед власників Дедеркал зазначені троє представників роду Дедеркалів — Андрій, Дмитро та Федір, які платили сумарно з 23 димів, 23 городників та 1 ремісника. За поборовим реєстром 1583 року Дедеркали були розділені між представниками роду Дедеркалів (зокрема Дмитром, Уляною Кондратовою, Яцьком та Іваном), а також Федором Сенютою Ляховецьким, Петром Ніньковським і Зданом Боровицьким; сумарно вони платили з 14 димів, 15 городників та 1 комірника.
17 століття
У 1608 році серед представників родини Дедеркалів, що володіли частками в Дедеркалах, були Сидоровські — Михайло, Стефан і Яцько Івановичі, Григорій і Габріель Семеновичі, Олександр, Теодор і Ян Яцьковичі та Барбара з Білецьких (у першому шлюбі — дружина Яцька Андрійовича Дедеркалова, у другому — Вітковська). Того ж року ці власники уклали угоду із Сенютами щодо ґрунтів у Дедеркалах.
Жителі Великих Дедеркал брали участь у Національно-визвольній революції українського народу 1648—1676 років (Хмельниччині). Селянсько-козацькі загони активно діяли в районі Великих Дедеркалів після битви під Пилявцями у вересні 1648 року, і багато жителів села поповнило лави повстанського війська.
18 століття
У першій половині 18 століття Великі Дедеркали перейшли у власність родин Коллонтаїв та Вишпольських, тоді як за родиною Дедеркалів залишалися Малі Дедеркали. За переказом, в 1735 році в маєтку власника Великих Дедеркал Антонія Вишпольського, підчашого мозирського, сталася пожежа, під час якої з його дому вдалося врятувати старовинний образ Ісуса Христа, що зберігався в родині кілька століть. Того ж року в селі коштом Вишпольського спорудили дерев'яний костел, у великому вівтарі якого встановили врятований образ. При костелі збудували монастир, до якого Вишпольський запросив ченців ордену із Жорнища на Поділлі. У 1740 році Великі Дедеркали, або принаймні частина села, належали Якубу Коллонтаю, стольникові мстиславському, який цього року видав фундаційну грамоту (ерекцію) на місцеву церкву.
У 1757—1760 роках замість попередніх дерев'яних було збудовано мурований костел (нині — храм святого Миколая Чудотворця громади ПЦУ) і згодом також монастир, фундацію яких пов'язують з родиною кременецького гродського (земського) судді Міхала (Михайла) Юзефа з Ґроцова Прейса, власника села Шибена в Старокостянтинівському повіті й кількох інших маєтків, та його дружини Терези з Дручан Княгининської, хорунжанки київської. Міхал Прейс помер наприкінці 1751 року; ще раніше померла єдина донька подружжя, Гелена Вилежинська, хорунжина волинська, смерть якої, вірогідно, вплинула на рішення Прейсів про фундацію костелу та реформатського конвенту.
Після спорудження мурованого костелу до нього було перенесено образ Ісуса Христа, врятований під час пожежі 1735 року. За переказом, у день церемонії перенесення ікони зі старого костелу до нового, 5 липня, у селі через наїзд коней було тяжко покалічено двох дітей; їх принесли на руках та підвели до ікони, після чого вони зцілилися. Це диво згодом було зображено на фресці в костелі, над дверима, що вели до ризниці. Кілька років потому в Дедеркалах було скликано комісію з єзуїтів та двох єпископів, яка, розглянувши свідчення про чудесні зцілення, визнала місцевий образ Ісуса Христа чудотворним.
Спорудження монастиря було завершено вдовою Терезою Прейсовою в 1772 році. Навколо монастиря було зведено кам'яний мур із вежами. Ще наприкінці 18 століття фундацію завершувала племінниця пані Прейсової — Магдалена з Коссаковських Кучинська, підкоморина дорогичинська. Серед власників Великих Дедеркал у цей період були Гуго Коллонтай, один з авторів Конституції Речі Посполитої 1791 року, та Якуб Ігнацій Дедерко, мінський римо-католицький єпископ у 1798—1816 роках.
У складі Російської імперії
Після ІІІ поділу Речі Посполитої 1795 року Великі Дедеркали увійшли до Кременецького повіту, стали центром Дедеркальської волості. 1796 року єпископ Каспер Цецішовський ерегував парафію при костелі у Великих Дедеркалах. У 1805 році костел було консекровано на честь Воздвиження Святого Хреста луцьким єпископом-помічником Яном Хризостомом Качковським. 1807 року за указом Олександра I до монастиря Великих Дедеркалів переселили ченців із реформатського монастиря в Кременці. У 1826 році Якуб Ігнацій Дедерко урочисто відзначав у дедеркальському костелі п'ятдесятиріччя свого священства.
У 1836 році місцеву церкву Вознесіння Господнього було приписано до церкви села Малих Дедеркал. У другій половині 19 століття у Великих Дедеркалах діяли водяний млин, круподерня, олійня, три ремісничі майстерні, кілька невеликих торговельних закладів. Станом на 1871 рік власником Малих і Великих Дедеркал разом із кількома дрібними землевласниками був Ян Чосновський (Чесновський), який збудував тут кілька заїздів для прочан. Від 1871 року працювало однокласне училище, перетворене наприкінці 19 століття на двокласне (діяло до 1919 року).
У 1891 році діяльність монастиря ченців-реформатів у Великих Дедеркалах було припинено. Станом на 1893 рік власником Великих Дедеркал був Петро Чесновський. 1893 року до Великих Дедеркал було переведено з Острога учительську семінарію, якій передали садибу ліквідованого монастиря з костелом. У 1895 році костел при монастирі було переосвячено на православну церкву.
У 1904—1913 роках у семінарії викладав малювання та креслення художник Андроник Лазарчук. У цей же період у семінарії навчався фольклорист Степан Турик (1912 року випуску). Станом на 1911 рік Великі Дедеркали залишалися центром волості, тут діяли пошта, телеграф, фельдшерський пункт, три крамниці, у тому числі горілчана, мешкало 468 жителів. До великої земельної власності належало 103 десятини. Під час Першої світової війни улітку 1915 року село перебувало у фронтовій зоні та зазнало руйнувань, зокрема внаслідок артилерійських обстрілів. Учительську семінарію евакуювали до міста Бахмача на Чернігівщині.
Визвольні змагання
У лютому 1918 року село зайняли австро-німецькі війська, що увійшли до України на запрошення уряду УНР. Після відходу австро-німецьких частин село з листопада 1918 року до травня 1919 року перебувало під владою Української Народної Республіки. Наприкінці травня 1919 року було зайняте силами Таращанської бригади Червоної армії, з липня 1919 року до липня 1920 року — польськими військами. Восени 1919 року в районі Великих Дедеркалів діяв Лановецько-Ямпільський партизанський загін. Село стало одним із центрів повстання селян проти польської окупації, яке було придушене. У липні 1920 року село було зайняте силами кавалерійської бригади Григорія Котовського, з вересня 1920 року — знову польськими військами.