Вільгельм I Завойовник (близько 1027 — 9 вересня 1087) — перший нормандський король Англії з 1066 року. Запровадив феодальний лад у старій англосаксонській системі врядування. У 1035—1087 роках — герцог Нормандії.
Походження Вільгельм народився 1027 або 1028 року у нормандському місті Фалезі. Він був незаконним, але єдиним сином правителя Нормандії, герцога Роберта I Диявола, і його конкубіни Герлеви, дочки Фулберта, заможного містянина із Фалеза. Можливо, від цього зв'язку народилась також дочка АделаїдаDavid C. Douglas, William the Conqueror, однак у цьому є сумніви, враховуючи пряме свідчення Роберта де Торіньї, що Аделаїда не була дочкою ГерлевиChronique de Robert de Torigni, abbé du Mont-Saint-Michel: suivie de divers opuscules historiques de cet auteur et de plusieurs religieux de la même abbaye: le tout publié d'après les manuscrits originaux.
У 1034 році Роберт, вирушаючи у паломництво, проголосив Вільгельма спадкоємцем престолу (традиційне право вікінгів не давало законним дітям жодних переваг перед незаконними). Він видав Герлеву заміж за свого васала — Герлуїна, віконта Контвіля, бажаючи влаштувати її майбутнєБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор. 14—16. Від цього шлюбу народилися два сини: Одо й Роберт, що стали вірними соратниками свого зведеного брата.
Нормандська знать у ті часи уникала шлюбів за християнським обрядом, і укладала шлюби нормандського типу. Цей союз не мав благословення церкви й міг бути скасований у будь-який момент — якщо була державна необхідність укласти християнський шлюб. Багато нормандських герцогів і членів їхніх сімей мали офіційних коханок, а з церковної точки зору законнонародженість багатьох представників роду викликала сумніви. Однак французька знать дала Вільгельму прізвисько Незаконнонароджений, Байстря ().
Правління в Нормандії
Становище в Нормандії напередодні початку правління Вільгельма Нормандське герцогство, успадковане Вільгельмом, вирізнялося, з одного боку, досить централізованою системою управління, що базувалася на добре розвиненій військово-ленній системі й широкому герцогському домені, а з іншого боку, величезною масою дрібних лицарів, нащадків скандинавських вікінгів, які оселились в Нормандії у IX столітті. Енергія вікінгів втілювалася в завойовницьких походах до Південної Італії. Нормандія перебувала у васальній залежності від короля Франції, однак залежність багато в чому була формальною, оскільки перші королі Франції з династії Капетингів фактично правили тільки у своєму домені. Формально Нормандія вважалась графством, однак влада її правителів нічим не поступалась королівській, тому в XI столітті правителі Нормандії присвоїли собі герцогський титулБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор. 19—21.
Початок правління У 1035 році під час повернення з паломництва до Єрусалима помер герцог Роберт II (1000—1035), батько Вільгельма. Оскільки Вільгельм I був позашлюбним сином Роберта, багато хто не визнавав його прав на герцогську корону. Однак серед численних представників нормандської династії не знайшлося кандидатури, яка б влаштувала всіх. Тому Вільгельма було проголошено герцогомБарлоу Ф.: Вільгельм I і нормандське завоювання Англії, стор. 17—18. Однак централізованої влади в Нормандії на початку правління малолітнього герцога не було.
Відповідно до заповіту Роберта II, опікунами Вільгельма були Ален III, герцог Бретані, Жильбер, граф де Бріон, двоюрідні брати Роберта, а також сенешаль Нормандії Осборн. Однак вони були вбиті й не дожили до повноліття Вільгельма. До 1037 року головним союзником Вільгельма був архієпископ Руана Роберт д'Евре, незаконнонароджений син Річарда I, прадіда Вільгельма, однак по смерті Роберта новий архієпископ Можер, незаконний син Річарда II, діда Вільгельма, був противником молодого герцога. Підтримку Вільгельмові в ці часи надавала родина матері, однак подробиці цього періоду відомі дуже погано. На щастя для Нормандії її сусіди у цей час переймалися міжусобицями й не звертали уваги на події в герцогствіБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор. 30—31.
У 1042 році, у віці 15 років, Вільгельм був посвячений у лицарі королем Франції Генріхом I, і Вільгельм почав брати активнішу участь в управлінні герцогством. Складне дитинство сильно вплинуло на його характер. За повідомленнями хроністів він не вмів читати, був людиною підозрілою та потайною, ненавидів сварки й відрізнявся деспотичністю у будь-якій сфері життяБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор. 32—34.
Перший період правління Вільгельма був присвячений укріпленню герцогської влади та обороні кордонів. Перші кроки Вільгельма з управління герцогством спричинили у 1046 році повстання у Верхній Нормандії, яке очолив двоюрідний брат (і друг дитинства) Вільгельма граф Гі, другий син графа Бургундії Рено I, граф Вернона й Бріона, якого підтримали віконт Котантена Нігель, віконт Байо Ранульф, а також низка інших дрібніших сеньйорів. Вільгельм нічого не зміг протиставити повстанцям та був змушений тікати з Нормандії, звернувшись за допомогою до короля Франції — Генріха I. У 1047 році Вільгельм за підтримки французького короля Генріха I вдерся до області Імуа, де їм вдалося розбити війська повсталих баронів у битві під Валь-ес-Дюн (Долина Дюн, на південний схід від Кана). Заколотники втекли за річку Арну. Король Генріх після цієї перемоги повернувся до своїх володінь, а Вільгельм продовжив переслідування баронів, взявши в облогу Бріон. Облога тривала до кінця 1049 року. Перемога дозволила Вільгельму закріпитися на престолі герцогства.
У 1052 році Вільгельмові довелося придушувати ще одне велике повстання, яке очолював його дядько, Вільгельм Аркський, граф Талу, якого підтримував архієпископ Руана Можер. У 1053 році Вільгельм взяв в облогу Арк і, врешті-решт, захопив його. Вільгельм Аркський був змушений здатися і його вигнали до Булоні. У 1054 чи 1055 році Вільгельм домігся також усунення Можера, якого було заслано на острів Гернсі. Це було останнє велике повстання знаті в Нормандії за часів правління ВільгельмаБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор. 46—49.
Згодом Вільгельмові вдалося позбутися низки інших ворогів зі своєї родини. У 1056 році він звинуватив у заколоті Вільгельма Герлана, графа Мортенського, вигнав його, передавши Мортен своєму зведеному братові Роберту. Також він вигнав Вільгельма Бюсака, другого сина Вільгельма I, графа ЕБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор.49—50.
Остаточно Вільгельм навів порядок у власному герцогстві. Були зруйновані замки баронів, зведені за час його неповноліття, були введені суворі покарання за порушення «герцогського миру», створена розгалужена структура місцевої адміністрації, підпорядкована безпосередньо герцогу. Найважливішими посадовими особами стали віконти, причому ця посада перетворилася на спадкову. У цьому плані Вільгельм значно випередив подальші заходи королів Франції. Він також приділяв підвищену увагу справам церкви й підтримував зусилля з реформування церковних інституцій як клюнійський рух. Не зловживаючи своєю можливістю впливати на призначення єпископів та абатів, Вільгельм забезпечив собі підтримку як місцевого вищого духовенства, так і самого папи римськогоБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор. 70—76.
Дипломатія Вільгельма Вільгельм доклав зусиль для налагодження дипломатичних відносин із сусідами й захисту кордонів Нормандії від зазіхань сусідніх правителів. Близько 1049 року Вільгельм почав перемовини з графом Фландрії Бодуеном V, прохаючи руки його дочки Матильди. Однак звістка про можливість такого шлюбу викликала невдоволення імператора Священної Римської імперії Генріха III. У підсумку в жовтні 1049 року на Реймському соборі союзник імператора, папа Лев IX заборонив цей шлюб із причини кровних родинних зв'язків. Попри це, у 1053 році Вільгельм одружився з Матильдою. Від цього шлюбу народилось четверо синів та шестеро дочокБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор. 36—39. Розгніваний папа негайно відлучив Вільгельма від церкви. Це покарання було знято лише через 6 років (1059), коли за нового папи Миколая II стосунки Нормандії з Римом покращились; герцог зобов'язався збудувати 4 богадільні та 2 монастирі.
Вільгельм поширив свій вплив на сусідів завдяки шлюбу своєї сестри Аделаїди, виданої 1052 року заміж за Енгеррана II, графа Понтьє. Після загибелі Енгеррана у 1053 році герцог Вільгельм конфіскував Омальське графство, яке перебувало у васальній залежності від Нормандії, й передав його Аделаїді. Графство Понтьє, сюзереном якого були королі Франції, відійшло до молодшого брата Енгеррана II, Гі I де Понтьє. Ед, чоловік Аделі, зблизився з Вільгельмом й пізніше взяв активну участь у завоюванні Англії.
Вважається, що до цього самого часу належать контакти Вільгельма з королем Англії Едуардом Сповідником, який був далеким родичем герцога. 1042 року Едуард, що понад 25 років провів у вигнанні при дворі герцога Нормандії, став королем Англії.
Ставши королем, Едуард почав активно залучати нормандських дворян на свою службу, прагнучи створити собі опору проти могутньої англо-данської аристократії, яка контролювала важелі управління англосаксонської держави. Багато нормандських лицарів і священнослужителів отримали високі пости й земельні володіння в Англії. Сестра короля Едуарда вийшла заміж за Дрого, графа Вексена, одного з соратників батька Вільгельма. За свідченнями деяких джерел бездітний Едуард оголосив Вільгельма своїм спадкоємцем, що було схвалено англійським вітенагемотом. Перед Вільгельмом з'явилась перспектива здобуття англійської корони. У 1052 році, під тиском лідера англо-данської аристократії ерла Годвіна, Едуард Сповідник був змушений вигнати норманів із країни, але сторони при цьому додержувались укладеної угоди, що була гарантом захисту від піратства на Ла-Манші.
Війни з сусідами У 1050-х роках сталось кілька конфліктів Вільгельма з королем Франції, а також із Жоффруа II Мартелом, графом Анжу, який був вкрай серйозним супротивником Вільгельма. Ще близько 1049 року Вільгельм у союзі з королем Генріхом, невдоволеним непокорою графа Жоффруа, брав участь у поході на анжуйські землі. А невдовзі почався серйозний військовий конфлікт, до якого було втягнуто також короля Франції.
У 1051 році помер граф Менський Гуго IV. Скориставшись цим, Жоффруа Анжуйський вторгся в Мен, ставши його фактичним володарем. Родина покійного герцога, його вдова Берта де Блуа, їхні діти Герберт II і Маргарита, а також єпископ Мана Жерве (Гервасія), були змушені тікати й переховуватись при нормандському дворі. Оскільки під час завоювання Мена також були захоплені замки Домфрон і Алансон, які належали сеньйорам із дому Беллемів, васалам Вільгельма, то Вільгельм вважав за можливе втрутитись. Він досить швидко взяв у облогу Домфрон. Невдовзі у Мен також вторглась армія короля Франції Генріха I, покликаного Вільгельмом. Під час однієї з вилазок Вільгельм захопив і підпалив Алансон, жителі якого вигукували образи на адресу Вільгельма, називаючи того будяком. Всім жителям, що насміхались над ним, Вільгельм наказав відрубати руки й ноги. Ця подія отримала назву «Алансонська різня». Згодом здався й Домфрон. Побудувавши трохи далі вглиб графства замок в Амбрієрі, Вільгельм відступив назад до НормандіїБарлоу Ф.: Вільгельм I та нормандське завоювання Англії, стор. 43—45.