Кінбурнський півострів — низовинний півострів, що відділяє Дніпровсько-Бузький лиман від Чорного моря і зокрема його Ягорлицької затоки. Довжина півострова — 45 км, ширина — 4—12 км, площа — 215,6 км². Загальна довжина морської й лиманно-морської берегових ліній півострова становить 106 км, у тому числі 23 км зони відкритого моря. Розташований у межах Херсонської та Миколаївської областей України. Основою півострова є Кінбурнська арена — один із семи піщаних масивів (арен) Олешківських пісків, який сформований під впливом водних потоків Дніпра і певною мірою Південного Бугу. У процесі формування, зміни обрисів арени, під впливом водних потоків з Дніпра й Південного Бугу та вздовжбергових потоків у Чорному морів у північно-західній частині арени була утворена Кінбурнська коса, з південно-західного боку — Камбальна (Покровська) коса. Остання під впливом берегових потоків у Ягорлицькій затоці та в Чорному морі з часом перетворилася в півострів (Покровський) з нині відмираючою Камбальною косою та новоутвореною Сухою косою (Кривульченко А. І., 2016).
Історія Назва
В основі назви півострова - назва коси, Кінбурнської, між Чорним морем і Дніпровсько-Бузьким лиманом, на якій для захисту входу в лиман у XVI столітті османами була побудована фортеця Кінбурн. Топонім «Кінбурн» походить від турецької назви «Kilburun», де «kil» (тур.) — волос, «burun» (тур.) — ніс. Фортеця часто була в центрі конфлікту між османами, з одного боку, і українськими козаками, пізніше росіянами, з іншого боку. У 1787 і 1855 рр. на півострові відбувалися битви за фортецюKinburn Geschichte auf der Webseite des Instituts für Geschichte der Ukraine , abgerufen am 26. Juli 2015.
Нинішній півострів у стародавні часи був добре відомий фінікійським купцям і піратам. Цей край колись називали Гілеєю (Борисфеніди). «Якщо переправитися через Борисфен (Дніпро), то першою від моря буде Гілея, а вгорі від неї живуть скіфи-хлібороби», — писав про Кінбурн давньогрецький історик Геродот, який відвідав цю землю в V ст. до н. е.
У 972 році, повертаючись з Болгарського походу, на півострові зимував князь новгородський і київський СвятославКінбурнська коса
Археологія На початку VI століття до н. е. на Кінбурнському півострові, на лівому березі одного із рукавів Дніпровської дельти засновується Ягорлицьке ремісниче поселення. Іноді його помилково включають до ольвійської хори, але насправді воно було сезонним торжищем і ремісничим осередком, де працювали вихідці з фракійського регіону, Середнього Подніпров'я, Північного Кавказу і навіть із віддалених східних територій. Про це свідчить дуже широкий типологічний спектр мідних та бронзових предметів, які виготовлялись у майстернях Ягорлицького поселення.
У 1853 році біля берега було знайдено вівтар на честь Ахілла, залишений грецькими колонізаторами (на місці знахідки у 2012 році встановлено копію). У 2012—2013 роках в акваторії Кінбурну виявлено рештки давньогрецького корабля, що датується третьою чвертю V ст. до н. е. Корабель перевозив вантаж оливкової олії та вино. Це найдавніша пам'ятка античної доби в акваторії Чорного моря України.
Тут пролягав шлях «Шлях із варяг у греки». З періоду Київської Русі на Кінбурнському півострові залишилися бронзовий келих типу кадильниці з прорізами і вушками з орнаментом, пластинки з такого ж металу від посуду, києво-руська бойова сокирка, срібний підсвічник, амулет у вигляді свинцевого коліщати з хрестиком усередині, фрагменти візантійської кераміки.
У віддаленішій частині Кінбурнської коси у XV столітті турками була побудована фортеця Кінбурн, в районі якої військо під командуванням Олесандра Суворова розгромило великий турецький десант у 1787 році. У ході Кримської війни фортеця була зруйнована франко-британським флотом, а її залишки потім використані для будівництва штучного острова північніше. Тут поховано Сидора Білого — запорозького старшину, кошового отамана Чорноморського козацького війська, командувача Чорноморської козацької флотилії.
Географія Фізико-географічні особливості
Тектоніка, геодиніміка, геологічна будова. Територія півострова — частина Причорноморської тектонічної западини (Південноукраїнської монокліналі) з поступовим неотектонічним опусканням зі швидкістю 0,9-1,5 мм/рік. Півострів знаходиться в умовах сейсмічного впливу зони Вранча (Карпати, територія Румунії). У своїй основі півострів складений морськими карбонатними й алювіальними відкладами, де перші представлені переважно вапняками, зрідка піщаниками та глинами, другі — пісками Пра-Дніпра і вірогідно Пра-Південного Бугу. Потужність піщаних відкладів у західній частині півострова становить 40-44 м, у східній — 20-30 м.
Гіпсометрія, рельєф. Територія п-ва є низовинною рівниною, переважно з абсолютними відмітками до 3 м, подекуди в межах піщаної арени — до 5-14 м. Поверхня п-ва представлена аренними й морськими (лиманно-морськими) формами рельєфу з домінуванням у межах арен трьох типів форм рельєфу — горбистого, плоскорівнинно-низинного та западинного, де перший тип є переважаючим (51 % від загальної площі півострова) і представлений скупченням горбів (кучугур) еолового генезису, подекуди - піщаних пасом флювіального й таласогенного походження. Паралельно сформовані піщані пасма півдня п-ва є гігантськими рифлями дилювіального характеру (Кривульченко, 2016, 2024).
Клімат. Півострів має помірно-континентальний тип клімату, де визначальними факторами його формування є радіаційний (сумарна сонячна радіація — 470 —МДж/м², гідротермічний коефіцієнт — 0,5-0,7), циркуляційний (середні значення швидкості вітру протягом року — 4-8 м/с, вітроенергетичні ресурси - понад 1600 годин робочої швидкості вітру, середня річна сума атмосферних опадів — 400 мм) та характер підстильної поверхні (піски, значні площі дрібних озер і западин).
Океанографічні особливості навколишніх водних об'єктів. Чорне море. Берегова зона п-ва у відкритій частині моря характеризується низинним суходолом, у центральній частині — з погорбленими масивами (кучугурами) і низькими вздовжбереговими дюнами. Підводна частина цієї зони є складовою Одеської банки, де ізобата в 5 м знаходиться на відстані 0,2-0,8 км від берегової лінії п-ва,10 м - на відстані 1-3 км. Рівневий режим моря тут переважно пов'язаний зі згінно-нагінними процесами. Поблизу п-ва в середньому багаторічному розрізі солоність води становить 13-17 проміле, температура води в травні-серпні — 15-22 °C, узимку море переважно не земерзає. У гідроекологічному контексті води моря мають багаторічний тренд до посилення забруднення внаслідок антропогенних процесів. Дніпровсько-Бузький лиман. Тут домінуючі глибини — 4-5 м, максимально — 19 м. У Кінбурнській протоці на відстані 100-120 м від дистальної частини Кінбурнської коси проходить Бузько-Дніпровсько-Лиманський морський канал. Рівневий режим у лимані переважно залежить від згінно-нагінних процесів. Солоність води протягом року коливається в межах 2-16 проміле, пересічно температура води влітку — 22-23 °C, льодовий період триває близько 90 днів. Води лиману мають багаторічний тренд до посилення забруднення внаслідок антропогенних процесів. Океанографічні особливості лиману зазнали певних змін унаслідок зруйнування у 2023 році російськими загарбниками Каховської греблі на Дніпрі. Ягорлицька затока — мілководна водойма з глибинами 2-4 м, її океанографічні особливості повністю залежать від впливу вод Чорного моря, особливо солоність, яка пересічно коливається в межах 10-18 проміле, інколи - понад 20 проміле.
Підземні та поверхневі води. Підземні води тут сконцентровані в двох комплексах гірських порід, — у вапняках неогену (нижний комплекс) і алювіальних та еолово трансформованих пісках антропогену (верхній комплекс). Область живлення нижнього водоносного комплексу — схили Українського щита, верхнього комплексу (ґрунтові води) — виключно за рахунок інфільтрації атмосферних опадів. Поверхневі води п-ва переважно представлені озерами (загальна площа — 24 км²), які подекуди з'єднані природними, зрідка штучними протоками («гирлами»), «водообмінними каналами». Деякі озера з'єднані жолобами перетікання з водами Ягорлицької затоки, рідше — моря. На території п-ва зафіксовано 988 озер (Кривульченко, 2016), 547 — з площею понад 0,25 га. Більшість озер мілководні (до 1-2 м), солоні (подекуди до 250 проміле), зрідка є прісні озера. За генезисом озера п-ва поділені на 5 типів: лагунно-морський, внутріаренний флювіально-залишковий та 3 інгресивного характеру. Група "Прогнойських озер" (район с. Геройське, колишньої Прогної) здавна відома в якості об'єктів солепромислу.
Ґрунти. Специфіка гіпсометрії та рельєфу обумовлює яскраво виражений інтразональний характер ґрунтів півострова. За сучасної Міжнародної класифікації ґрунтів (2014) ґрунтовий покрив п-ва належить до групи ареносолей (arenosoils). Карта ґрунтів Національного атласу України (2007) класифікує їх як «дернові піщані та глинисто-піщані переважно неоглеєні грунти в комплексі зі слабогумусованими пісками, подекуди з кучугурним рельєфом та чорноземні піщані грунти». Зазначена типологія ґрунтів переважно стосується домінуючої аренної частини п-ва, проте ґрунти піщаної арени і морських акумулятивних форм рельєфу п-ва тут також характеризуються яскравим проявом різноманітних галогенних ґрунтів, зокрема солонців-солончаків. В умовах кіс, а також у прибережних западинах тут розвинуті марітимні лучні ґрунти (Кривульченко, 2016).