Роджер Федерер (; ( 8 серпня 1981, Базель, Швейцарія) — швейцарський тенісист-професіонал, колишня перша ракетка світу в одиночному розряді. 20-разовий переможець турнірів Великого шлему та 6-разовий переможець Підсумкового турніру ATP в одиночному розряді, володар Кубка Девіса (2014) у складі , олімпійський чемпіон (2008) у чоловічому парному та срібний призер (2012) в одиночному розряді. Семиразовий найкращий спортсмен Швейцарії (2003—2004, 2006—2007, 2012, 2014 та 2017). Загалом виграв 111 турнірів ATP (з них 103 в одиночному розряді). Перша ракетка ATP протягом 310 тижнів (зокрема 237 тижнів поспіль, що залишається непобитим рекордом), п'ятиразова перша ракетка світу за підсумками сезону, найстаріший гравець, який будь-коли очолював рейтинг ATP в одиночному розряді.
Володар універсального стилю гри, що містить у собі багатий арсенал ударів відкритою та закритою ракеткою, охочіше за своїх сучасників виходить до сітки після подачі. У зрілі роки вважався взірцем джентльменської поведінки на корті, практично завжди демонструючи витримку та доброзичливе ставлення до суперників. Багаторазовий володар нагороди ATP імені Стефана Едберга «За спортивну поведінку та чесну гру». Багато експертів, гравців та вболівальників вважають його найкращим тенісистом в історії.
Заробив за кар'єру призовими понад 130 млн доларів, а ще набагато більші суми отримував у рамках рекламних контрактів. Багато років належав до числа найвисокооплачуваніших спортсменів світу за версією Форбс, 2020 року очолив цей список. Неодноразово обирався президентом Ради гравців ATP. Активно займається благодійністю, започаткував Фонд Роджера Федерера, який надає допомогу школярам африканських країн; посол доброї волі ЮНІСЕФ.
Особисте життя Роджер Федерер народився у забезпеченій сім'ї у Базелі (Швейцарія). Його батько Роберт Федерер, син працівника текстильної фабрики, виріс у Бернеці на північному сході Швейцарії поблизу міста Альтштеттена і працював лаборантом у фармацевтичній компанії Ciba-Geigy у Базелі. Наприкінці 1960-х років на деякий час переїхав до ПАР, де познайомився з Лінетт Дюран, молодою секретаркою в офісі Ciba в Йоганнесбурзі. 1973 року вони побралися, і Роберт привіз молоду дружину до Базеля, де відтоді сім'я і жила. Роджер став другою дитиною Роберта і Лінетт — до нього, 1979 року, у них народилася дочка Діана, яка згодом стала медсестрою. Лінетт працювала в компанії Ciba до 2003 року, опісля зосередившись на веденні справ сина, а Роберт Федерер вийшов на пенсію у 60 років.
Федерер володіє німецькою (у її швейцарській та верхньонімецькій версіях), французькою та англійською мовами; англійська мова була для нього першою вивченою в дитинстві, і лише пізніше основною стала для нього швейцарська німецька. Має подвійне громадянство Швейцарії та ПАР. Одержав звільнення від військового обов'язку, формально за станом здоров'я, а натомість проходив альтернативну цивільну службу. Вільний час Федерер любить проводити з сім'єю, відпочивати на пляжі, грати в карти та настільний теніс. Вболіває за футбольний клуб «Базель».
Зі своєю майбутньою дружиною Мирославою (Міркою) Вавринець (найкраще досягнення — 76-е місце у світовому рейтингу) Федерер познайомився 1997 року під час навчання в Національному тенісному центрі Швейцарії і почав залицятися до неї 2000 року, коли вони обидва представляли Швейцарію на літніх Олімпійських іграх у Сіднеї. Наприкінці 2003 року переїхав з передмістя Базеля Боттмінгена, де два роки винаймав будинок разом з батьками, до сусіднього Обервіля, оселившись там разом із Міркою — це була їхня перша спільна оселя. У березні 2009 року оголошено про вагітність Мірки, а 11 квітня вона офіційно стала дружиною Роджера, взявши його прізвище. 23 липня 2009 року у них народилися дві дочки, яких назвали Майла Роуз та Шарлін Ріва. 6 травня 2014 року Мирослава народила ще одних близнюків — хлопчиків Лео та Ленні. Починаючи з 2003 року Мирослава офіційно відповідала за графік виступів та переїздів Роджера.
Серед поширених прізвиськ тенісиста — «Федекс» (, за аналогією з поштовою корпорацією FedEx) і «Швейцарський маестро». Бад Коллінз дав Федереру прізвисько «Самотній Роджер» (), що є пародією на прізвиська героїв вестернів.
Спортивна кар'єра
Початок занять тенісом Батьки Роджера займалися тенісом як аматори. Роберт познайомив з цією грою свою майбутню дружину ще в ПАР, і її успіхи в тенісі виявилися значнішими, ніж його власні. Переїхавши до Швейцарії, вони продовжили грати в теніс на кортах спортивного клубу компанії Ciba-Geigy у передмісті Базеля Алльшвілі. Звідти Лінетт Федерер перейшла до спортивного клубу «Олд Бойз» — одного з двох найсильніших тенісних клубів Базеля; згодом, 1995 року, вона виграла з його командою чемпіонат Швейцарії серед «молодих ветеранів». А ще вона багато років працювала в адміністративному штаті турніру ATP Swiss Indoors та належала до керівництва базельського відділення Асоціації тенісу Швейцарії, де відповідала за розвиток обдарованої молоді.
Сам Роджер у ранньому дитинстві захоплювався футболом і в роки навчання у державній початковій школі «Ноєвельт» у Мюнхенштайні мріяв стати футболістом. У цей час прикладами для наслідування йому були випускники цієї школи Мурат і Хакан Якіни, які стали гравцями збірної Швейцарії. Опісля Роджер деякий час грав за молодіжний склад клубу «Конкордія», і за переказами йому пропонували місце у складі клубу «Базель», що грає у вищому дивізіоні. Однак біограф Федерера Кріс Бауерс відкидає такі розповіді як легенду.
Одночасно з цим хлопчик рано — вже до трьох років — почав займатися тенісом, хоча спочатку цей спорт цікавив його менше, ніж футбол. З почину матері він відвідав кілька дитячих тенісних таборів, в одному з яких познайомився і потоваришував зі ще одним майбутнім швейцарським тенісистом Марко К'юдінеллі, а у вісім років Лінетт записала сина в дитячу секцію клубу «Олд Бойз». Там Роджер 6 років тренувався у вихідця з Австралії Пітера Картера та чеха Адольфа (Зеплі) Качевського, який став його першим особистим тренером. Згодом Качовський згадував, що хлопчик вирізнявся не лише здібностями, а й бажанням вчитися, і, закінчивши урок, він і далі працював з м'ячем самостійно. Крім того, часто був незадоволений своїми результатами, постійно думаючи над тим, як поліпшити гру.
При цьому в перші роки в тенісі Роджер не вирізнявся амбітністю — він волів просто грати з друзями, а не доводити свою перевагу над навколишніми, і лише за наполяганням його матері Федерера ставили в спаринги з найкращими гравцями клубу. Товариші по клубу і тренери згадують, що в цей час Роджер був пустотливою, непосидючою дитиною, яка не боялася боротьби, але дуже болісно сприймала невдачі.
У 10 років Федерер провів свій перший офіційний матч — це відбулося в регіональному чемпіонаті Базеля, де його через нестачу учасників записали до вікової групи до 12 років. Суперник Роджера був майже на три роки старший за нього, і гра завершилася поразкою Федерера з рахунком 0:6, 0:6. Проте вже наступного року він став другою ракеткою Швейцарії у своїй віковій групі, а 1993 року виграв національну першість серед хлопчиків віком 12 років як на критих, так і на відкритих кортах. Водночас австралієць Даррен Кейгілл, який спостерігав за грою Роджера незабаром після цього, згадував, що вона була далекою від досконалости: багато ударів Федерера в той час були неточними, він забагато пересувався кортом, але водночас часто спізнювався до м'яча. Крім того, мав проблеми з ударом закритою ракеткою (бекгендом) — зі слів Кейгілла, з цього боку у нього «могла проїхати вантажівка», що часто використовували суперники. Сам Федерер добре усвідомлював проблему і з 13 років активно працював над цим аспектом гри.
Здобувши перше чемпіонське звання, Роджер мусив робити вибір між тенісною та футбольною кар'єрою, позаяк часу на обидва види спорту йому бракувало, і він віддав перевагу тенісу. На весну 1995 року 13-річний юнак уже належав до другого ешелону гравців швейцарського тенісу і дійшов до чвертьфіналу дорослого чемпіонату Базеля. У березні Федерер успішно пройшов відбір до навчальної програми Національного тенісного центру і невдовзі після свого 14-го дня народження (і чергової перемоги у чемпіонаті Швейцарії у відповідній віковій групі) долучився до цієї програми. Завдяки підтримці федерації, навчання Роджера обходилося його батькам у 30 тисяч франків на рік — значно дешевше, ніж у країнах, де тенісистів готують приватні тенісні академії.
Програму тренувань усіх учасників програми складав Крістоф Фрейс, за загальну фізичну підготовку відповідав П'єр Паганіні, однак з вихованцями працювали ще й особисті тренери — зокрема з Федерером займався Алексіс Бернар. Вихованцям також викладали загальноосвітні предмети, даючи можливість закінчити школу без відриву від тренувань. Аж до 1997 року центр розташовувався в передмісті Лозанни Екюблані. Навчання велося французькою мовою, що спочатку викликало труднощі у Федерера, який не дуже добре знав французьку.
Вихідні Федерер проводив удома і до 1998 року продовжував виступати за команду «Олд Бойз» у міжклубних змаганнях; товариші по команді відзначали швидкий прогрес у його грі після початку тренувань в Екюблані. 1996 року він здобув ще два титули в юнацьких чемпіонатах Швейцарії — тепер у категорії до 16 років. У вересні того ж року, коли Роджерові виповнилося 15, відбувся його міжнародний дебют. У матчі юнацького Кубка світу швейцарська збірна зустрічалася з австралійською, і Федерер вийшов на корт проти Ллейтона Г'юітта, який уже встиг звернути на себе увагу у дорослих турнірах ATP. Швейцарець здобув несподівану перемогу у трьох сетах 4:6, 7:6(3), 6:4, відігравши під час зустрічі матчбол. Тренер Г'юїтта Даррен Кейгілл був вражений стрімким прогресом Федерера, недоліки гри якого відзначав лише за два роки перед тим.
Вершина юнацької кар'єри У січні 1997 року 15-річний Федерер став чемпіоном Швейцарії серед юнаків віком до 18 років. У травні в італійському місті Прато він виграв міжнародний юнацький турнір, обігравши під час нього кількох провідних юніорів з інших країн, однак у турнірах Великого шлему ще не брав участи. У цей час молодий швейцарець уже почав рухатися на корті ощадливіше й ліпше опанував кручені удари, проте, як і раніше, любив ризиковані рішення, що більше пасувало до гри на швидких кортах, ніж на ґрунті. У серпні того ж року, через два тижні після того, як Національний тенісний центр переїхав з Екюблана до Біля, Федерер взяв участь у дорослому турнірі-сателіті, що відбувся на кортах цього міста. Він дійшов до 4-го кола, де поступився посіяному під першим номером аргентинцеві . Результати швейцарця на цьому та наступних турнірах серії дали йому змогу зіграти у фіналі «сателіту» у Босонансі, де він у чвертьфіналі поступився у трьох сетах Івові Аллегро, своєму співвітчизнику та товаришу з тренувань. Тоді він одержав перші очки в рейтингу ATP, завдяки яким потрапив на 803-тє місце серед тенісистів світу.