Естонська міфологія — комплекс міфів, легенд та вірувань естонського народу.

Давні естонські вірування можна відновити на основі фольклорного матеріалу, зібраного здебільшого у ХІХ столітті, а також старовинних літописів та хронік. Естонська міфологія є спорідненою до фінської та поєднує в собі елементи уральської й фіно-угорської спадщини, а також вплив балтійської і германської міфологій.

Про автентичну дохристиянську міфологію естів відомо небагато, традиції передавалися виключно усно. Збирати, зберігати і досліджувати фольклор та записувати старі саги, більшість з яких вже була втрачена, почали лише з ХІХ століття, коли шкільна освіта та науковий прогрес витіснили міфологію до окраїн духовної культури. В той же час у багатьох культурних діячів періоду романтизму та національного пробудження виникала спокуса створити (і доповнити) естонський пантеон богів і героїв та уподібнити до античного.

Найдавніші міфи Основою світогляду давніх естів була гармонія людини та природи. Люди вірили, що кожна тварина, дерево та камінь мають душу; також вони вірили у духів-охоронців, які жили у каменях, струмках і деревах.

Деякі сліди найдавніших автентичних міфів збереглись у старих народних піснях (Regilaul); зокрема, існує багато пісень про створення світу. За сюжетом найпростішої пісні, птах відклав три яйця, — і троє його пташенят стали сонцем, місяцем та землею. Подібні міфи є й у інших фіно-угорських народів.

Світ давніх естів обертався навколо стовпа або дерева, до якого Полярною зіркою, мов цвяхом, було прикріплено небо. Чумацький шлях (ест. Linnutee — Пташиний шлях) був однією з гілок Світового дерева (Ilmapuu) або шляхом, яким пересувалися птахи (та відносили до потойбіччя душі мертвих). Ці міти засновані на шаманістичних віруваннях.

У давньоестонській міфології також відображені зміни, які були результатом контакту з балтійськими та германськими племенами або переходу від мисливства і збиральництва до рільництва. У світі селян важливого значення набули персоніфікації небесних тіл та божеств неба, погоди і родючості. Міг існувати бог неба та грому, якого звали Уку, Укко або Ванаіса (дідусь; Uku, Ukko або Vanaisa відповідно). Більшість міфів і легенд про нього, ймовірно, з'явилися у пізніші часи та містять християнські або іноземні мотиви.

Окрім цього, етнологи, зокрема, колишній президент Естонії Леннарт Мері, допускають, що метеорит, який близько 3000-4000 років тому пролетів над населеними регіонами країни і впав на острів Сааремаа, був небаченою подією, яка значно вплинула на міфологію Естонії та прилеглих земель, особливо тих, з погляду яких здавалося, що на сході зайшло «сонце».folklore.ee (PDF; 508 kB) У фінському національному епосі «Калевала» пісні 47, 48 і 49altreligion.about.com можна вважати описами цієї події, а також цунамі та спустошливої лісової пожежі., які послідували за ним.

Естонські легенди про велетнів (Калевіпоеґ, Великий Тилль, (Kalevipoeg, Suur Tõll та Leiger відповідно)) могли бути відображенням германського (передусім скандинавського) впливу. Існують численні легенди, що зображують різні природні об'єкти як наслідки вчинків Калевіпоеґа.

З часом образ велетня поєднався з образом християнського диявола, внаслідок чого виник новий персонаж, (Vanapagan) — величезний демон, який живе на своєму подвір'ї або маєтку і є скоріше дурним, ніж злим; тому його легком можуть ошукати кмітливі люди, як, наприклад, його слуга Каваль-Антс (Kaval-Ants, Хитрун Антс).

Естонська міфологія у хроніках Мандрівник Вульфстан писав королю Альфреду Великому (871—899) про поховальні звичаї естонців: вони тримали непоховане тіло у будинку родичів або друзів до дня кремації.A History of Pagan Europe, P. 181

Згідно з хронікою Генріха Латвійського у 1222 році естонці навіть діставали тіла ворогів з могил та спалювали їх. Вважалося, що кремація мала пришвидшити подорож людини до потойбічного світу та люди, тіла яких були спалені, не лишаться земними духами, небезпечними для живих.

Генріх Латвійський також описує естонську легенду, яка походить з регіону Вірумаа на півночі Естонії — про гору та ліс, де народився бог , якому поклонялися на острові Сааремаа.The Chronicle of Henry of Livonia, Page 193

Бальтазар Руссов у 1578 році описував свято літнього сонцестояння (Іванів день — ), яке святкують і до сьогодні, та численні священні дерева естонців, серед яких, зокрема, були дуб та липа.

Міфічні мотиви в народі Іншими міфічними мотивами зі старих естонських пісень є:

чарівний дуб, що росте на небі, згодом зрубаний; з нього вироблено багато міфічних артефактів; сонце, місяць та зірка, що сваталися до молодої дівчини, яка врешті-решт вибрала зірку; мудрий коваль, що зробив собі жінку з золота, але не зміг вдихнути в неї життя. У цьому сюжеті прослідковується поширений мотив процесу відновлення молодості та невдалої спроби його відтворення; священна діброва, що починає вмирати після того, як пара закоханих осквернила її. Лише кров дев'ятьох братів відновлює її; історія про могутніх героїв, які не можуть вбити страшного величезного бика, проте це вдається їх меншому братові; жінка, що змушена вбити власну дочку, яка згодом стає повітряною дівчиною та живе на небесах; дівчина, що впіймала рибу та просить свого брата вбити цю рибу; у рибі — жінка; молоді дівчата, яких вночі переслідують хлопці із священної діброви (або країни мертвих); вони пропонують хлопцям свої багатства; озеро, що переміщується після того, як його осквернила легковажна жінка або пара закоханих, які перебували в інцестуальних стосунках.

Псевдоміфологія На різних етапах розвитку естонської міфології також можна казати про балтійсько-фінську або навіть фіно-угорську міфологію. Суспільний устрій цих племен був доволі простим: вони не мали організованої релігії, жодних професійних жерців, писемності і, звісно, писемної традиції.

Естонські та балтійсько-німецькі письменники ХІХ століття вважали це промахом. Перші з них почали створювати «власну» міфологічну основу для нової нації, наслідуючи в цьому Йоганна-Готфріда Гердера у сенсі національного романтизму. Наразі важко сказати, яка частина естонського міфології, відома нам сьогодні, насправді була штучно створена у ХІХ–ХХ століттях. Також варто зазначити, що більшість мотивів були запозичені з фінської міфології або зі спільної балтійсько-фінської спадщини.

Ендель Нірк казав, що «так звана псевдоміфологія відіграла в естонському національному русі та житті народу більшу роль, аніж автентична міфологія для інших народів.»

Естонський поет Крістьян Яак Петерсон у 1821 році видав перекладений зі шведської на німецьку мову твір фінського фольклориста «» (1785).

На основі численних народних легенд та власних імітацій рунічних віршів Фрідріх Роберт Фельман і Фрідріх Кройцвальд створили естонський національний епос «Калевіпоеґ». Фельман писав і власні міфи, у яких поєднував елементи естонського фольклору (з легенд і народних пісень) з фінською та класичною давньогрецькою міфологією; у 1844 році він опублікував збірку квазіфольклорних естонських міфів німецькою мовою. також був фольклористом і письменником, який вивчав народні легенди та піддавав їх літературній обробці. Багато його сучасників-науковців вважали ці легенди автентичною естонською міфологією. Вона також вкорінилася у народній свідомості завдяки газетам і шкільним підручникам.

Штучна естонська міфологія (або псевдоміфологія) описує пантеон богів, на чолі якого стоїть бог (Taara). На його честь проводяться свята у священних дібровах біля Тарту. Також Таара був відомий під іменем Уку (Uku); його дочками були і Ютта, королева птахів. Також Уку мав двох синів: Киу (Kõu, грім) і Піккера (Pikker, блискавка), які захищали народ від демонів та , володаря потойбічного світу. Окрім цього, Піккер мав чарівний музичний інструмент, який змушував демонів тремтіти і втікати, та нахабну доньку на ім'я Ілматютар (Ilmatütar; поівітряна дівчина). До пантеону також входив бог музики .

Відомий естонський народний цілитель створив власну версію давньоестонської міфології, яку виклав у формі епосу «Золота мама» («Kuldmamma»), що зображує матріархальне суспільно давніх балто-фінських племен.

Міфічний світ

Боги З розвитком землеробства у міфічному світогляді естів більш важливими стали небесні божества. Верховним бого давніх естів був Укко (Ukko, Uku) або Ванаіса (Vanaisa) — Дід. Ймовірно, існували і боги грому, відомі як Киу (Kõu) та Піккер (Pikker) — сини Укко. Генріх Латвійський у «Хроніці Лівонії» пише про войовничого бога езельців (мешканців острова Сааремаа), якого звали Тарапіта (Tarapita). Це ім'я історики інтерпретували по-різному; найчастіше вважалося, що ім'я Тарапіта походить від слів Taara avita! («Таара, поможи!»). Звідси зробили висновок, що богом езельців був Таара (пор. скандинавський Тор); хоча Таара наразі вважається верховним богом у псевдоміфології. У західній Естонії, згідно з джерелами, щочетверга святкували вечори Тоора; проте зв'язок Таари, Тоора і Тора поки лишається невизначеним. У міфах і народних піснях також зустрічалися персоніфікації небесних світил — сонця, місяця і зірок.

До земних богів належали Риуґутайя (Rõugutaja, захисниця вагітних жінок і породіль), Тууле-ема (Tuule-ema) і Тууле-іса (Tuule-isa) — Татечко- і Матінка-вітер, Метсаіса (Metsaisa, лісовий дух, подібний до слов'янського лісовика) та інші.

Богам приносили жертви, щоб мати гарний врожай та здорову худобу.

Метсік (Metsik) Метсік був богом родючості і скотарства; своє ім'я він отримав від слова «ліс» (ест. mets). Вважалося, що Метсік був злим духом, який володів худобою, хоча пізніше його почали вважати за доброго духа.

Це бог, зображення якого робили власноруч у кожному подвір'ї. На Масляну із соломи та паклі, які закріплювалися на жердині, робили фігуру чоловіка. На нього надягали старий капелюх та людський одяг. Наступного року з нього робили «жінку»: надягали на фігуру старий жіночий чепець та жіночий одяг. Після цього його виносили під час вечірніх сутінок та прив'язували до дерева.

Пеко (Peko) Вважалося, що культ Пеко походить від вікінгів. Сету вважали Пеко вважали богом родючості і робили його ідоли у вигляді людського тіла з дерева та воску. Цей ідол щороку переходив до окремого господарства.

Свята на честь Пеко проводилися двічі на рік. Після збору весняного врожаю проводилося свято весни, у якому брали участь і жінки, і чоловіки; на святі восени були присутні лише чоловіки. Ідол Пеко переходив від дому до дому аж до наступної осені. Ввечері чоловіки зустрічалися у визначеному місці та їли власний обід з сумок, повішених на іншому боці спини. Після цього у Пеко просили захисту оселі, родини та стад; згодом чоловіки бігали по подвір'ю і починали штовхатися або застрибувати один на одного. Той, хто першим отримає відкриту рану з кров'ю, стає господарем Пеко на наступний рік і мав завісити хату білими покривалами. Його завданням також була організація свята на честь Пеко у наступному році.

Тинн (Tõnn) Тинн — це , якого естонці назвали Тинном. Він був покровителем господарства, особливо свиней. У кожному подвір'ї був власний божок-Тинн, якого робили у подобі людини та давали йому «життя», крапнувши на нього три краплі крові. Жертви для Тинна приносили на окремому вівтарі, що називався Тиннівакк (Tõnnivakk). Його робили з берести, щіпок або простих дощок та ставили за піччю або в тіні. Також відомо, що у деяких регіонах країни біля вівтаря треба було залишати гроші. На островах вівтар разом з жертвами спалювали.

Інші християнські святі, які вважалися богами

Юрі (Jüri, св. Юрій) — бог землеробства; Лауріц (Laurits, св. Лаврентій) — бог вогню; Март (Mart, св. Мартин) — бог родючості.

Міфічні істоти

(Kidur); Кіру (Kiru); песиголовці (Koerakoonlased);; вовкулака (Libahunt); підземні ельфи () — за легендою, саме вони викували корону для царя змій; Матінка-земля (); (Tuulispask) — згідно з М.Й, Айзеном; (Vanapagan — «Старий ідол»; також Ванатюхі (Vanatühi — «Старий Учитель»)) — демон, який зображувався як величезний та дурний селянин;