Жу́ві́нтасГеографический энциклопедический словарь: географические названия / под ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М.: Советская энциклопедия, 1989. — С. 169. Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург: У-Фактория, 2006. () — біосферний заповідник, розташований на південному заході Литви, перший створений у цій країні. Формальною датою його заснування вважається 1937 рік, хоча офіційно державним заповідником ця охоронювана територія проголошена в 1946 роціЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Прибалтики и Белоруссии. — С. 211—214. , а статус біосферного резервату отримала 2002-го. Площа заповідника становить 18 490 га, з яких 7 500 га згідно Рамсарської конвенції від 1993 року визнано природоохоронною територією міжнародного значення. У 2004 році заповідник Жувінтас увійшов до європейської мережі природоохоронних територій Natura 2000, крім того, заповідне ядро (14 199 га) підлягає особливій охороні згідно Пташиної директиви. В 2011 році Жувінтас включений до глобальної мережі біосферних заповідників за програмою ЮНЕСКО «Людина і біосфера» — це перший і поки що єдиний литовський заповідник із подібним статусом. Керівництво цією установою здійснює Державна служба охоронюваних територій, підпорядкована Міністерству навколишнього середовища.

Заповідник Жувінтас створений задля комплексної охорони екосистем водно-болотних угідь і прилеглих до них лісів. Центральним об'єктом спостережень в ньому виступає озеро Жувінтас, від якого заповідник отримав свою назву, також велике значення має еталонний ліс Букта, озера Жальтітіс й Амалвас. Заповідник Жувінтас вирізняє розмаїття флори та фауни: на його теренах описано вищих рослин 613 видівЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники Прибалтики и Белоруссии. — С. 215. , мохів — 108, водоростей — 105, грибів — 107, ссавців — 45, птахів — 234, плазунів — 5, земноводних — 10, риб — 22, комах — близько 2000 видів. Особливу роль ця заповідна територія відіграє у збереженні литовської популяції лебедя-шипуна та зграй перелітних водоплавних птахів інших видів. Загалом 120 біологічних таксонів, описаних для Жувінтаса, занесені до Червоної книги Литви, а 54 — до Європейського Червоного списку.

Історія Першим науковцем, який відвідав терени сучасного заповідника, був професор Литовського університету (нині університет Вітовта Великого), зоолог Тадас Іванаускас. У 1920-х роках він досліджував птахів озера Жувінтас, а також сприяв проведенню природничих досліджень іншого профілю в його околицях. Вже перші відвідини озера у березні вразили дослідника пташиним різноманіттям: уся поверхня водойми була вкрита тисячними зграями диких качок. Це враження підсилилось у травні, коли до них приєднались незчисленні кулики, мартини, гуски, великі пірникози тощо. На підставі цих спостережень Тадас Іванаускас радив взяти досліджувану територію під охорону. У 1937 році озеро Жувінтас і берегова смуга завширшки 1 км були вилучені з господарського використання і передані факультету математичних і природничих наук Литовського університету. Хоча на той час юридично заповідний статус оформлений не був, однак в межах окресленої території заборонялось будь-яке полювання на звірів і птахів, а для захисту озера від небажаних відвідувачів створили лісовий пост. Отже фактично у Жувінтасі почав діяти заповідний режим.

Після радянської окупації литовських земель у 1941 році охоронювана територія була передана Інституту біології новоствореної Академії наук Литовської РСР, однак ця установа так і не спромоглася ретельно дослідити ввірений об'єкт, оскільки цьому завадила Друга світова війна. Лише по її завершенню у 1946 році озеро Жувінтас і прилеглі землі отримали статус державного заповідника. Спочатку він підпорядковувався Академії наук Литовської РСР безпосередньо, проте вже у 1947 році керівництво ним повернули Інституту біології, у 1959—1963 роках заповідником Жувінтас опікувався Інститут ботаніки, зоології та паразитології. Протягом цього періоду площа охоронюваної ділянки складала лише 3 167,2 га. У 1960—1962 роках інститут організував комплексну науково-дослідну експедицію на озеро, результати якої були оприлюднені в монографії «Заповідник Жувінтас». Ця праця показала, що природоохоронний потенціал досліджуваної території недооцінений, тому в 1963 році площу заповідника збільшили до 5 428 га, а сам установу підпорядкували Державному комітету з охорони природи Литовської РСР.

У 1993 році Рамсарська конференція визнала наднаціональне значення водно-болотних угідь Жувінтаса і окреслила особливо важливу ділянку, площа якої становила 7 500 га. 19 листопада 2002 року заповідник отримав статус біосферного, при цьому до нього було приєднано терени орнітологічного заказника Жальтітіс і ботаніко-зоологічного заказника Амалвас, через що його площа збільшилась до 18 490 га. Ця територія складається з двох зон: зони суворої охорони (9 210 га), в якій заборонена будь-яка діяльність людей і присутність сторонніх осіб, і буферної зони (9 280 га), в якій дозволено проводити біотехнічні заходи. Крім того, заповідник оточує так звана транзитна зона (41 700 га), в якій ведеться певна регульована господарська діяльність, окремі ділянки цієї зони мають статус заказників. У 2004 році заповідник зарахували до мережі природоохоронних територій Євросоюзу Natura 2000, а в 2011 році Жувінтас включили до програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера».

Клімат Біосферний заповідник Жувінтас знаходиться в Атлантико-Континентальній кліматичній області помірної зони. Він розташований на Середньолитовській низовині, якій притаманні холодна весна, помірно тепле літо, м'які осінь та зима зі значною річною кількістю опадів, переважна частина яких випадає у вигляді дощів. Терени заповідника зазнають впливу здебільшого західних циклонічних повітряних мас. Сонячне випромінювання становить тут близько 87 ккал/см² на рік. Середньорічна температура в Жувінтасі складає 6,3 °C, середньорічна температура січня коливається в межах -4,6… -5,0 °C, а середньорічна температура липня сягає лише 17,5 °C. Температурний мінімум на теренах заповідника становить -38 °C, а найвища коли-небудь зафіксована тут температура складає 35 °C. Отже, різниця між температурними екстремумами і середньомісячними температурами найхолоднішого і найтеплішого місяців в околицях Жувінтаса дещо нижча, ніж в інших частинах країни. Перші приморозки в середньому наступають у першій декаді жовтня, а останні трапляються у першій декаді травня, однак ці показники можуть сильно коливатися по роках.

Панівні вітри над озером Жувінтас міняються в залежності від пори року: влітку переважають західні, взимку — вітри, які дмуть із південних напрямків, в першу чергу, з південного заходу. Як правило, їхня сила незначна, тому що середньорічна швидкість вітру становить 3,5—4 м/с.

Сильний вплив атлантичних повітряних мас обумовлює не тільки плавні температурні коливання, але також і незначну зміну вологості повітря навколо Жувінтаса. Так, в осіннє-зимовий період вона складає 80—95 %, а у весняно-літній знижується тільки до 70—80 %. Середньорічна кількість опадів становить 600—800 мм. На інші частини Литви цей регіон схожий характером і розподілом опадів: найменша їхня кількість випадає із січня по березень (близько 150 мм або 26 %), а найбільша — у липні — серпні. У середньому 169 днів на рік бувають із опадами. Перший сніг зазвичай спостерігають близько 18 листопада, однак стійкий сніговий покрив встановлюється в середньому лише 1 січня. При цьому він тримається близько 70 днів, і в першій декаді березня сходить, а від ¼ до ⅓ усіх зим взагалі бувають без стійкого снігового покриву. Таким чином, період зі стійким снігом в околицях Жувінтаса майже на один місяць коротший, ніж у північно-східній частині Литви. Середня висота снігового покриву також незначна — 15—16 см.

Географія та гідрологія

Біосферний заповідник Жувінтас розташований на південному заході Литви в Алітуському і, меншою мірою, Маріямпольському повітах. В Алітуському повіті основна частина охоронюваної території лежить у межах Алітуського району і лише південні околиці природоохоронної установи адміністративно підпорядковані Лаздийському району. Адміністрація заповідника знаходиться у селі Алякноніс, розташованому неподалік від південно-східного берега озера Жувінтас.

Територія заповідника являє собою осяжний озерно-болотний ландшафтний комплекс. Її ядром, в географічному і природоохоронному сенсі, виступає озеро Жувінтас — найстаріший і найцінніший заповідний об'єкт. Окрім нього важливими і особливо помітними є озера Амалвас і Жальтітіс. Підтримка водного режиму цих водойм неможлива без урахування водозбірних ділянок суходолу, тому в заповіднику окрім власне озер охороняють прилеглі ділянки боліт різних типів, річку Довіне тощо. Екологічним буфером, але далеко не другорядною ділянкою в природоохоронному відношенні виступають ліси. Вони складають близько ⅓ охоронюваної території й зосереджені переважно у південній та південно-західній частинах заповідника.

Озеро Жувінтас належить до водойм евтрофного типу. Площа його водного дзеркала досить значна і становить 965 га, при цьому найбільша глибина не перевищує 2,5 м, а середня становить лише 0,6 м. Наявність осяжних мілин в озері сприяє його замуленню і заростанню водною рослинністю, яка вкриває приблизно 40 % його поверхні. Тільки за період з 1951 по 2005 рік площа водного дзеркала Жувінтаса зменшилась на 81,1 га. Настільки інтенсивне заростання обумовлює відносну нестійкість обрисів берегової лінії, тому площу озера Жувінтас часто обчислюють разом із прилеглими до нього болотистими ділянками. Таким чином, увесь водно-болотний комплекс озера Жувінтас займає площу близько 6800 га, що на 990 га перевищує найбільше верхове болото Литви Чяпкяляй. В описах болотисті навколоозерні низини часто фігурують під назвою «болото Жувінтас». Його центральна частина піднята і являє собою верхове болото, яке оточує переривчаста смуга перехідних боліт, а околиці являють собою типові низинні болота.

Озеро Амалвас займає площу 190 га. Подібно до озера Жувінтас, воно також являє собою залишкову льодовикову водойму зі значним ступенем евтрофікації. Попри значно меншу площу Амалвас трохи краще обводнений, ніж озеро Жувінтас. Середня глибина цієї водойми складає 1 м, а найбільша сягає 2,9 м. З усіх боків, окрім східного берега, Амалвас оточують болота, які вирізняють як окремий топонімічний об'єкт — болото Амалвас. В це озеро впадає річка Амалва, а витікає з нього річка Шлаванта. Забруднення вод Амалви пригнічує розвиток вищих рослин в озері. Озеро Жальтітіс розташоване неподалік від кордонів заповідної території. Воно має площу 256 га, середню глибину 2 м, а найбільшу — 4 м. Ця водойма важлива як місце зупинки різноманітних водних птахів на шляхах сезонних перельотів. Окрім цих найбільших озер у заповіднику є кілька невеликих дистрофних, розташованих на верхових болотах. З них найбільшим є озеро Полімас площею 0,16 га.

Дренаж водозбірного басейну біосферного заповідника Жувінтас забезпечує річка Довіне. Протікаючи через різні озера, вона змінює свою назву, зокрема, ділянка річища між озерами Сімнас і Жувінтас називається Бамбяна, а частину річки від озера Жувінтас до місця її впадіння в Шяшупе іменують власне Довіне. Хоча ця водна артерія забирає стоки з озерно-болотних угідь заповідника, однак саме її весняне водопілля значною мірою обумовлює евтрофікацію озера Жувінтас. Під час повені обсяг води, що приносить річка у 10,5 разів перевищує обсяг води в озері, тому мінеральні частки швидко осідають. Саме завдяки багатовіковій дії Довіне шар мулу в Жувінтасі удвічі-тричі перевищує глибину самого озера. В межах заповідника Довіне вбирає у себе притоку Кяулічяй. У заповіднику єдиною водною артерією, яка не зазнала антропогенного впливу, є невелика річка Руде з басейну болота Жувінтас.

Геологія та ґрунти