Ліски́ — село в Україні, у Коршівській сільській громаді Коломийського району Івано-Франківської області.
Розташування Ліски розкинулися на пагорбах за 15 км від Коломиї. З півночі село межує з селом Жукотин, на сході до села прилягає село Велика Кам'янка, на півдні — Мала Кам'янка, а на заході межує з великим селом Коршів. З півночі, півдня і сходу від села простягаються ліси.
Топоніміка
За народними переказами ця назва походить від того, що в сиву давнину тут були великі ліси, що були власністю поміщиків села Коршів.
На території нинішнього села густо росла ліщина. Від слова ліски і пішла назва села Ліски. Історія села тісно пов'язана з сусідніми селами Коршів і Казанів.
Село має такі кутки: Царина велика, Велика Царина знаходиться на північній околиці села. З заходу - с. Коршів, з півночі - Жукотинський ліс, а зі сходу - Кам'янецький ліс.Цей куток села (велика Царина) у свій час був густозаселений. Тут налічувалося більше 40-ка домоволодінь. За скромними підрахунками проживало більше 200 мешканців. За незалежної України цей куток сильно занепав і залишається практично без жителів.Багато хатів зовсім немає, а ті що залишилися - без жильців.Дороги, подвр'я - все заросло кущами, бур'янами (на 09.09.2024р.)
Царина мала, Могилки, Запуст, Ставищі, Ґуральня, Перегорода, Греблі, Качіча. Старожили розказували, що на кутку Могилки колись науковці відкопали меч давнього воїна і забрали до музею. Територія «Могилки» отримала таку назву від того, що там полягло багато козаків в боях за село під проводом полковника Семена Височана. Вдячні мешканці села, в пам'ять цієї події, на околиці села, встановили хрест біля дороги, що веде до Кам'янецького лісу. На хресті напис: «На честь полеглих козаків під проводом Семена Височина (1648—1655 рр.)». На кутку, що зветься «Ґуральня», є природне джерело прісної води, яке має таку саму назву «Ґуральня». Українські словники тлумачать це слово так: «Старовинний спиртово-горілчатий завод, винокурня. Підприємство мануфактурного типу, де перероблялось зерно на горілку». По цій назві можна стверджувати, що в селі був завод і на основі цієї води виробляли горілчані вроби. На початку 70-х років двадцятого століття приїжджала спеціальна комісія і брали воду з цього джерела на аналіз, визначали скільки витікає води за одиницю часу. Було припущення, що на тому місці збудують завод мінеральної води, або санаторій. Вода з цього потічка із півдня тече через усе село на північ і впадає в річку Чорняву, Чорнява в Прут, Прут в Дунай, а Дунай в Чорне море. Із цього джерела «Ґуральня» вода сама тече по трубопроводу в водонапірну вежу в с. Коршеві, оскільки джерело находиться вище від верхньої точки вежі. До «Ґуральні» приїжджають набирати в великі цистерни води з навколишніх сіл: Жукотина, Казанова, Черемхова.Красиво виглядає село споглядаючи його з пагорба Великої Царини.
Історія
Історик, професор Володимир Грабовецький та краєзнавець з м. Коломиї Михайло Миронюк пишуть, що знайшли згадку про село Ліски, яка відноситься до 1410 року.
31 грудня 1990 року селам Коршеву і Ліскам виповнилось 580 років з часу першої писемної згадки, але звичайно, не з часу свого заснування. Ці старовинні поселення Коломийщини були засновані ще задовго до 1410 року, бо вже до того часу були власністю королів, польського, литовського, руського Володимира й урешті 31 грудня 1410 року король віддав їх у власність свого слуги Івана Козеня.
У книгах галицького суду є згадка, датована 11 березня 1448 рокуAkta grodzkie i ziemskie, T.12, s.176, № 2019 .
Виявлено другу згадку про село Ліски з 1453 року. В цій згадці подається прізвище свідка Гринька, який був присутній у Коломийському суді під час розподілу маєтків у селі Ліски між дітьми дідича Павла Прецлавського.
!8 липня 2010 року на урочистому зібранні громада села разом з гостями, які приїхали з різних куточків України, відсвяткували 600-ліття від дня заснування села. В честь цієї події коштами односельчан був встановлений пам'ятник «Ангел хоронитель». Встановлений неподалік нинішньої школи, через дорогу від «Гостинної Хати». Урочисте відкриття відбулося 6 листопада 2010року. На пам'ятникові напис: «Пам'ятка
на честь 600-річчя
першої писемної згадки
про село Ліски
жовтень 2010 рік
громада села»
На узбіччі дороги, що веде з Коршева в Ліски, де починається територія Лісок, з правої сторони, лісківчани встановили дорожний знак. На бетонному фундаменті з червоної декоративної цегли викладені дві колони, а між ними з металу виготовлені ковані дві гілки із листочками. На самому верху з металу напис — «Ліски», нижче — «1410».
Феодальний період Спочатку на територію теперішніх Лісок приїжджали вуглярі, тому що тут було багато осикових, березових дерев, які були потрібні для випалювання вугілля. Згодом, коли вуглярі вирубали багато дерев, залишалася саме ліщина. На цих землях дідич погодився побудувати будинки. Спочатку дідич прислав сюди сім'ю кріпака Коцабу, а потім і його брата. Ці люди корчували пні, щоб можна було орати. За це їх прозвали Корчевими. Через кілька років тут дідич поселив гончаря Гаврищука, сім'ю гарбаря Коржинського, сім'ю Ясінського й ін. Тут поселилися також брати Іван та Дмитро Паньки з Чорних Ослав.
Коли кількість сімей в селі зросла до тридцяти, жителі побудували на горбку церкву. Навколо церкви був цвинтар. Через кілька років церква згоріла від запаленої свічки, яку забули погасити після хрещення дитини. На тому місці тепер залишився старенький цвинтар, який заріс травою і чагарниками, де лежать поодинокі могильні кам'яні плити.
Жителі села в минулому були хліборобами. Земля давала низькі врожаї. Хліба і картоплі ледве вистачало до нового року. Село оточував ліс, а тому у вікна низьких хатинок часто вночі заглядали вовки. Село було тоді дуже бідне. Город становив здебільшого усе майно господаря. Становище селян-кріпаків було дуже важким. Вони працювали з ранку до пізнього вечора на полі феодала. Селяни—кріпаки не мали ніяких прав. Жили вони в убогих хатах з солом'яними стріхами, з низенькими віконцями. Одягались дуже бідно. Про освіту не було і мови. Таким було село Ліски в часи феодально-кріпосницького ладу.
Австрійський період 3 травня 1848 році в Австро-Угорській імперії кріпацтво було скасоване. Радо зустріли цю звістку жителі села Ліски. За добровільні внески вони спорудили в селі пам'ятник на честь дня скасування кріпацтва. Це найдавніший пам'ятник, що зберігся. Він стояв на роздоріжжі в центрі села напроти магазину, обнесений невеличкою огорожею. У 1960 році його перенесли на церковне подвір'я, де знаходиться зараз. Пам'ятник має форму чавунного хреста з розп'яттям на чотирисхідчастому бетонному постаменті з написом: «На пам'ятку знесення панщини 3-го мая года 1848-го надане свободи рускому народови сей крестъ поклала громада Льски». З часом цей пам'ятник був відреставрований за кошти Марусяк Василя М. і Івасюк Ганни М.
Колишній священник Іван Ісаїв писав у 1937 році: "На пам'ятку скасування панщини відправлялася щороку 16 травня Служба Божа, а потім з процесією йшли ми до хреста поставленого з того приводу ще в 1848 р. На вишитій скатертині несли паску — велику як решето, а над нею при хресті відправляв я парастас та панахиду. По відправі старші гостилися у когось в хаті, споживаючи паску, а молодь «бавилася».
Кріпацтво було скасоване. Але багато земель і далі залишилось в руках дідичів. В 1857 році поміщик Зенон Кшичинович у селі Лісках мав 71 морг землі, 52 морги лугів і городів, 14 моргів пасовищ, 1082 морги лісу. Цьому дідичеві разом належало 1219 моргів землі. Селяни мали 422 морги землі, 138 моргів лугів і городів, 14 моргів пасовищ. Тобто селянам належало тільки 674 морги землі. У 1857 році в селі проживалоло 671 особа. Таким чином, більшість земель села належала дідичеві. Селяни змушені були йти до пана на строкові або поденні роботи через безземелля або малоземелля. Кількість населення швидко зростала.
Великим надбанням для мешканців села Лісок стала залізниця, яка була збудована практично за 18 місяців. Її святкове відкриття відбулося 1 вересня 1866 року. Перший потяг, прикрашений квітами, (із зупинками) подолав відстань від Львова до Чернівців, в 267 кілометрів за 7 годин. Залізниця пролягла через такі станції: Ходорів, Станіслав (нині Івано-Франківськ), Отинія, Коршів, Коломия, Снятин. У Лісках через залізницю було збудовано два мости: один, ближче до станції Коршів, яким можна добратися на Запуст (житловий район Лісок), а другий міст з'єднував центр села із сільським цвинтарем. Перед Другою світовою війною його розібрали, залишилися від нього тільки руїни. Зі станції Коршів лісківчани можуть добратися потягом хоч в обласний центр — Івано-Франківськ, хоч в районний — Коломию. З часу відкриття залізниці і по сьогодні (28.03.2022р) (пройшло 155 років) на залізниці суттєвих змін не відбулося — одноколійна гілка і та не електрифікована.
В 1900 році населення села Лісок становило уже 1183 жителі. З них українців — 1089, поляків — 5, а євреїв — 89.
Великим добром для села стала парцеляція двору й господарське життя стало кращим.
У 1906 році Митрополит Андрій Шептицький, за посередництвом тодішнього пароха в Балинцях, а пізнішого начального управителя всіх Митрополичих дібр о. Мітрата Тита Войнаровського, купив двір у Коршеві, а з ним весь двірський ліс і поле в Коршеві та Лісках. І розпарцелював те все поле в Коршеві та Лісках — за дуже доступною ціною поміж селян обох сіл. Це відразу поставило Ліски «на ноги» та рятувало їх від нужди.
З Лісок немало хлопців, що боролись в рядах австрійської армії, пішли до Українських Січових Стрільців та УГА. 19 лютого 1919 року, на українсько-польській війні під Львовом загинув Гритчук Василь Федорович. Він похоронений на лісківському цвинтарі. На його могилі рідний брат Дмитро спорудив оригінальний пам'ятник з металлу, у формі березового хреста. На хресті табличка-нержавійка з написом: Тут спочиває Гритчук Василь Федорович 1895–1919 Тут у землі сирій лежить стрілець молодий, що загинув у бою за землю свою.
На цьому цвинтарі є могила вістового УСС Савчука (Українчука Дмитра, 1891—1943), що до смерті носив ворожу кулю у грудях.
Польська окупація У 1921—1922 роках жителі села відмовились служити в польській армії.
Тільки після численних арештів і знущань окупантам вдалося примусити молодь служити в польській армії. Становище трудящих села в роки польської окупації було важким. Багато людей покидали рідне село й виїжджали в Канаду й Аргентину, шукати «кращої долі».
У 1929—1930 роках польська влада посилила звільнення з роботи українців. Багато жителів працювало на залізниці й прийшлось залишити роботу. Поляки не звільняли тих, які міняли віру на римо-католицьку й переписувались на поляків. Не маючи землі, будучи звільненими з роботи, деякі сім'ї були приречені на загибель. Через звільнення з роботи житель села Тимофіїв Василь збожеволів і помер, залишивши жінку і маленьких дітей. На селян поляки накладали великі податки: платити за землю, за користування дорогою, за утримання собак та свійської птиці. Селяни не мали змоги купити товари першої необхідності.
У 1921році у Лісках налічувалося 248 дворів, а населення складало 1214 чоловік. У 1930-х роках село нараховувало 350 дворів.
Церква
Зведені дані про село дає «Шематизм Всего клира Греко-католицької Єпархії Станіславської, на рік Божий 1935», а саме: «Деканат Жуківський. Ліски. Село. Парохія. Церков св. о. Николая, дер., вист. і благ. 1877. Одна придорожна капличка. — Патрон: Вільного надання — Завідатель парохії: о. Николай Огоновський, род. 1880, рукоп. 1910, жен. — ч. д., гр. кат. — 1289, лат(инників) — 14, жи(дів) — 54. (Виемігрувало до Канади і Аргентини гр.- кат. д. 51, переселилось на лучші землі 63). — Школа етатова систем. 4-клясове, утраквістична. Брацтво церковне, членів 192. Товариство Апостольства Молитви в злуці з Найс.-Серцем Ісуса, членів 56. Бібліотека церковна, книжок 60. Воєвід. Станіславів, староство, суд, і каса скарб. Коломия 16 км пошта, тел. і зал. Коршів 2 км.»