Чод (གཅོད, Вайлі: gcod) — одна з шкіл та практик тибетського буддизму.
Засновником школи Чод вважається тибетська йогиня Мачіг Лабдрон (1055—1149), яка з'єднала елементи бонських шаманських традицій з вченнями праджняпараміта-сутри ти традиціями дзогчена.
Слово «чод» тибетською мовою означає «відсікання», що означає усунення всіх почуттів, відчуттів і уподобань на шляху до просвітлення. Цю практику зазвичай проводять у відокремлених і пустельних місцях, на кшталт печер і гірських вершин, але особливо на кладовищах і в місцях спалення трупів, найчастіше вночі. Перебуваючи один в темряві, практикуючий Чод дме в ганлін, спеціальну флейту з стегнової кістки, і викликає духів трьох світів, пропонуючи як підношення демонам власне тіло. Витримавший таке випробування відсікає прихильності і страхи, отримуючи пробудження.
Центральне місце в практиці Чод займає жіноче тантричне божество, дакині Ваджрайогіні, яка є об'єктом візуалізації під час медитації.
Практикуючі Чод найчастіше являли собою жебручих йогинів, які подорожують від місця до місця або віддаються відокремленим практикам. Коли в Тибеті виникали епідемії, саме адепти чод супроводжували перевіз трупів на кладовищі, так як вважалося, що вони не можуть заразитися. На кладовищі вони розчленовували трупи. В арсеналі школи є ряд ритуалів, спрямованих проти інфекційних хвороб.
Джерела
Гой-лоцава Шоннупэл. Синяя летопись / Пер. с тибетского Ю. Н. Рериха, перевод с английского О. В. Альбедиля и Е. Ю. Харьковой. СПб.: Евразия, 2001. Давид-Неэль А. Мистики и маги Тибета / Пер. с французского. Предисловие Т. Лещенко-Сухомлиной. М.: Дягилевъ Центр, ЦДЛ, 1991. Коростиченко Е. И. Ритуал чод: история, структура, коммуникативное значение / Религиозная жизнь. Тенчой. Рассказы о практике Чод / М.: «Глобус», 2004. Туччи Д. Религии Тибета / Пер.с итальянского Альбедиль О. В. СПб.: Евразия, 2005. Эду Ж. Мачиг Лабдрон и основы практики чод / Пер. с англ. М. Малыгиной. М.: Открытый Мир, 2008.