Мокшень кой — неоязичницький культ, реконструкція традиційних, прадавніх вірувань мокшан — фіно-угорського народу на сході Європи, який населяє республіку Мордовію. Також багато впливу на мокшень кой здійснили спочатку маздаїзм та, згодом, народне християнство.

Феномен Основа — протофінська дохристиянська релігія Поволжя, яка з 9 століття зазнавала перехресних впливів юдаїзму, християнства та ісламу. Попри близькість до ерзянської традиційної релігії, вирізняється практиками, які зближують мокшанську релігію з хазарською версією юдаїзму, хоча уявлення про монотеїзм прийшло досить пізно.

Традиційні боги Головним Богом в Мокшень кой є Шкай — Верховний Бог (ідентичний ерзянському), який живе на небі і очолює всіх богів. З інших богів, богинь і духів цієї релігії відомі:

Кардазава — Богиня — берегиня двору. Кардазонь Кірді — Бог — хранитель двору. Юрхтава — Богиня роду, клану і домашнього вогнища. Якшамава — Богиня холоду. Якшаматя — Бог холоду. Вазава — Божество — хранитель двору. Вармава — Богиня вітру і дощу. Вармань Кірді — Бог вітру. Вирява — Богиня — берегиня лісу. Виряла — Бог — хранитель лісу. Ведява — Богиня води. Ведяла — Бог води. Тумашкай — Бог дубів. Атямшкай — Бог грому. Толава — Богиня вогню. Кудава — Божество будинку. Ковава — Богиня місяця. Вармава — Богиня вітру. Мокшани одночасно бояться і шанують цю Богиню. Вони її просять дати їм дощу. Під час пожежі люди кидають у вогонь яйця та яблука, щоб умилостивити Вармаву, і просять: Вармаво, збережи нас, не покидай нас у вогні.

Жертвопринесення В жертву богам приносять м'ясо жертовних тварин. Тварину ріжуть у дворі. Насамперед для жертвопринесення брали священний ніж иняру пеель, зроблений з каменю. Використовувати його за іншим призначенням або діставати у звичайний день вважалося гріхом. Під час загального моління цей ніж носить за своїм розшитим поясом инятя, під час домашнього — голова роду.

Образ Тюштя Тюштєнь () у мокши — це образ священного царя на світовій горі. Він мешкає у срібних палатах на вершині гори, що на схід сонця, і носить золотий одяг. Його називають оцязор (мокш.: оцю — великий, азор — хазяїн) або каназор (від тюркського хан). Тюштєнь керує зборами народу, будує міста. За мордовськими повір'ями, Тюштень або Тюштя (Тюштян) може наслати неврожай і стихійне лихо, а коли він знову виступить проти своїх ворогів, почнеться остання війна, яка погубить світ.

Свята У дохристиянські часи підготовкою та проведенням свята (ила) керував жрець (озатя), який обирався зі старійшин не молодше 70 років. Йому призначалися 12 помічників (лездыхть), які обиралися з найдостойніших і шанованих чоловіків громади. На великі свята завжди запалювалася священна свічка або Салтан штатол («Свічка Золтана»), що робилася з воску до 2 метрів заввишки й понад пів метра у діаметрі. Вважалося, що в основі неї свічка, яка одного разу впала з неба і була запалена самим Богом Шкабавазом.

Оцю сьора — свято для порятунку домашніх тварин від мору. Для того, щоб їх зберегти, мокшани обкопують місце святкування сохою.

Акша келу — (дивним чином) збігається з Днем Святої Трійці, коли відбувається змагання з боротьби на поясах.

Літературна спадщина Деякі оповідання та казки, розказані Пушкіну його нянею Аріною Родіонівною, імовірно, походили корінням зі згаданої язичницької релігії, «Відповідно до традиційної релігії мокшан, званої мокшень кой, в давнину померлих ховали в лубі (кер), в яку завертали тіло і підвішували на дереві, таке поховання називалося Урля або уркспря. Пізніше стали ховати на лісовому цвинтарі (калмакужа)». Звідти у творчість Пушкіна потрапила і труна на ланцюгах, і «кіт учений» — хранитель лісових кладовищ-калмакуж, провідник в царство мертвих.

Примітки