Нотаріат Галичини та прилеглих територій — професійна спільнота осіб, які впродовж століть займались нотаріальною діяльністю на теренах Галичини та прилеглих територіях (сучасні Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина, Рівненщина, Волинь, Закарпаття) в статусі нотаріуса або іншої особи з подібними повноваженнями та/або функціями.
Історія нотаріату Галичини та прилеглих територій До вступу в дію на території західноукраїнських земель Австрійського нотаріального порядку нотаріальні функції на цих землях виконували канцелярії судів, які вели так звані актові книги (уведені ще Литовським статутом 1529 р.). Вписаний писарем суду (а його часто називали нотаріус, тобто секретар суду) в актові книги документ (заповіт, договір, закладна, відступна та ін.), набував юридичної сили, і на випадок виникнення в подальшому спору був головним доказом.
Час Австрійської імперії
Як інститут попереднього судочинства нотаріат був формалізований у коронних австрійських землях цісарським патентом від 29 вересня 1850 року.
11 жовтня 1854 року вийшла постанова Міністерства юстиції Австрійської імперії про практику та професійні іспити кандидатів у нотаріуси.
21 травня 1855 року — цісарський патент затвердив новий нотаріальний порядок. Відповідно до цього патенту, нотаріусів використовували ще й як судових комісарів: вони засвідчували випадки смерті, спадкування, сирітські справи, давали судові оцінки у спірних справах про рухоме і нерухоме майно та ін.
1859 рік Відповідно до цісарського патенту від 7 лютого 1858 р., нотаріальне Положення (1855 р.) впроваджувалось на території Галичини з 1 листопада 1859 р.
В Галичині та Володимирії впроваджувалось загалом 97 посад нотаріусів.
На посаду нотаріуса призначали пожиттєво. На практиці поза чергою на вакантну посаду призначались судді в відставці.
Розуміючи, що в попередні часи існували особи, які, де-факто, виконували функції нотаріусів, слід зауважити, що номінальними (де-юре) першими нотаріусами на Галичині та прилеглих землях стали:
Львів
Францішек або Франц Вольский (Franciszek або Franz Wolski) — нотаріус, працював у Львові на пл. Трибунальській 1 до 1883 року (раніше у 1858 році перебував на посаді в земельному суді Львова — Landesgerichts-Ruthe); Францішек або Франц Постемпський (Franciszek або Franz Postepski) — нотаріус, працював у Львові до 1871 року (раніше у 1858 році перебував на посаді судового ад'юнкта в земельному суді Львова — Gerichts-Adjuneten, а потім у 1859 році на посаді заступника секретаря — Rathssecretar-adjuncten); Юліян Шемельовський (Julian Szemelowski) — нотаріус, працював у Львові по вул. Театральній 8 до 1891 року; Лео Вселачинський (Leo Wszelaczyński) — нотаріус, працював у Львові до 1863 року; Антон Павецький (Pawecki Anton) — нотаріус працював у Львові до 1861 року. Бучач
Францішек Хшановський (Chrzanowski Franciszek) — нотаріус, працював до 1870 року.
Теребовля
Степан Дрептовський (Dreptowski Stefan) — нотаріус, працював до 1865 року.
Снятин
Сильвестр Яцевич (Jaciewicz Sylwester) — нотаріус, працював до 1866 року після чого переїхав до Кросно.
1860 рік Львів
Володимир Дулеба (Wlodzimierz Dulęba) — нотаріус, працював до 1872 року (раніше у 1858 році перебував на посаді в земельному суді Львова — Landesgerichts-Ruthe); існувала також 1 вакантна посада. Комарно
Іван Артимович (Jan Artymowicz) — нотаріус, працював до 1863 року після чого переїхав до Судової Вишні.
Городок Адольф Гензе (Adolf або Adolph Henze) — нотаріус, працював до 1914 року. Загальний час нотаріальної практики в Городку з часом склав в А.Гензе біля 55 років. Відзначався державною нагородою.
Жовква
Еміль Пфейфер (Pfeiffer Emil) — нотаріус.
Белз
Станіслав Знаміровський (Znamirowski Stanislaus) — нотаріус.
Рава-Руська
одна вакантна посада.
1861 рік Відкрили нотаріальну контору: Яворів Микола Голуб (Mikolaj Holub) — нотаріус, працював до 1902 року. Дрогобич Віктор Блажовський (Wiktor Błażowski) — нотаріус, працював до 1896 року. Турка Кароль Бартошевський (Karol Bartoszewski) — нотаріус, працював до 1872 року після чого переїхав до Ярослава.
Рава-Руська Павло Гурка (Pawel Górka) — нотаріус, працював до 1885 року.
1862 рік Відкрили нотаріальну контору: Львів
існувала також 1 вакантна посада. Жовква Антоній Нєментовський (Antoni Niementowski) — нотаріус, працював у Жовкві щонайменше до 1882 року;
Сокаль Станіслав Знаміровський (Stanislaw Znamirowski) — нотаріус, працював в Сокалі щонайменше до 1870 року.
1863 рік Відкрили нотаріальну контору:
Львів Олександр Ясінський] (kaw. ord. zel. III kl. Aleksander Jasinski) — нотаріус, кавалер залізного ордену ІІІ ступеню, працював до 1897 року по вул. Кароля Людвіка 1 у Львові.
Австро-угорщина
1870 рік Відкрили нотаріальну контору: Львів
Йозеф Стжельбицький (Jozef Strzelbicki) — нотаріус. Самбір Вільгельм Каспарек (Wilhelm Kasparek) — нотаріус.
Комарно Юліан Рокицький (Julian Rokicki) — нотаріус; Вільгельм Кохановський (Wilhelm Kochanowski) — нотаріус.
Стрий Артур Малевський (Artur Malewski) — нотаріус.
Журавно Едмунд Опольський (Edmund Opolski) — нотаріус.
Болехів Кшиштоф Янович (Krzysztof Janowicz) — нотаріус.
Калуш Др. Генрик Затей (Dr. Henryk Zathej) — нотаріус.
1871 рік
25 липня 1871 р. прийнято новий Закон (перекладений та розісланий 1 серпня 1871 року вісьмома мовами, зокрема русинською) — «Законъ зъ дня 25 Липця 1871, дотычно заведенія нового нотаріатского порядка», який складався з одинадцяти розділів, 184 параграфів і додатків. У Галичині закон 1871 року на практиці почав діяти з перших днів листопада, на Буковині — лише з 1 жовтня 1888 року.
Прийнято ділити австрійську історію нотаріату на дві епохи: перша — з 1859 року по 1871 рік (відсутність інституту нотаріаульного примусу, можливість складання нотаріального акту перед адвокатом або судом повіту); друга — з 1871 року по 1914 рік.
Принагідно в 1871 році видано закон що запроваджував земельні (кадастрові) книги.
Розділи перший та другий регулювали порядок призначення на посаду нотаріуса та припинення його повноважень.
Нотаріуси призначалися державою в особі Міністерства юстиції й публічно уповноважувалися нею на підставі та відповідно до закону укладати і посвідчувати факти чи документи, що мають юридичне значення, видавати копії документів; приймати на зберігання цінні папери і гроші для передачі третім особам.
Рішенням Міністерства юстиції за поданням нотаріальної палати (Notariatskammer) визначалися кількість нотаріусів у кожному окрузі та офіційні місця його розміщення. Розгляд питання щодо збільшення або зменшення кількості нотаріальних посад в окрузі, а також щодо перенесення офіційного місця знаходження в інше місце, погоджувалося із нотаріальною палатою.
Параграфом 6 встановлені вимоги до особи, яка прагнула здобути посаду нотаріуса, а саме: підданим монархії, досяг 24 років; мав бездоганну поведінкою і був наділений правом вільно розпоряджатися своїм майном; закінчив правничі та політичні науки і склав теоретичні іспити чи здобув ступінь доктора права; мав стаж не менше як чотири роки практичної діяльності, із яких, принаймні, два роки нотаріальної практики, а інші два роки практикувався у суді, адвоката чи фінансовій прокуратурі; володів, крім німецької, мовою тієї місцевості, де він прагнув здобути посаду нотаріуса; не був кримінально караним.
Разом з цим на перехідному періоді Міністрові юстиції надавалось право призначати на посаду особу, яка не мала чотирьох років практики, у тому випадку, коли не було претендента із потрібним стажем роботи. Крім того міністр мав право на час трьох років від початку дії закону призначати нотаріусами тих осіб, які, маючи стаж практичної роботи чотири роки, не мали можливості відбути два роки нотаріальної практики. Це положення широко застосовувалось у тих краях Австрійської імперії, де нотаріат був уведений законом 1871 p., оскільки неможливість проходження нотаріальної практики зумовлювалась браком достатньої кількості нотаріальних контор.
Діяльність нотаріуса поширювалася на округ суду першої інстанції, до якого він був призначений. Нотаріусам заборонялося нотаріусам вчиняти будь-які дії, вести справи, які суперечили честі й гідності звання чи в результаті яких могла б постраждати чи бути підірваною довіра в його неупередженість чи в достовірність посвідчених ним документів. Заповнення вакантної посади нотаріуса відбувалося на конкурсній основі, який проводила нотаріальна палата. Порядок проведення такого конкурсу був детально регламентований в циркулярі Міністерства юстиції від 31 жовтня 1887 р. Відповідно до нього, конкурс оголошувався шляхом триразової публікації в декількох періодичних виданнях і різними, поширеними в Австрії, мовами. Після двох тижнів від дня останньої публікації кандидати подавали відповідні документи (заяву і докази їхньої відповідності формальним вимогам закону) до нотаріальної палати. Формулюючи з цього питання власну думку, нотаріальна контора передавала їх до суду першої інстанції, в окрузі якого була вакантна посада. Суд, своєю чергою, висловлюючи власну позицію щодо кандидата, передавав документи у вищу судову інстанцію, яка разом із своїм висновком надсилала їх до міністра юстиції. Після ознайомлення із всіма документами він або призначав нотаріуса, або відмовляв у призначенні.
Новопризначений нотаріус, за погодженням із нотаріальною палатою, виготовляв свою печатку, яка містила: австрійський герб (орел), ім'я та прізвище нотаря, його звання, назву краю і місця знаходження. Лише після затвердження застави та печатки, майбутній нотаріус звертався з клопотанням до Вищого крайового суду про допуск до присяги, одночасно подаючи належну кількість відтисків печатки та екземплярів свого підпису. Він складав присягу перед Вищим крайовим судом чи перед делегованим ним судом першої інстанції та отримував декрет про дозвіл на початок діяльності. Новопризначений нотаріус, або переведений до нового місця знаходження, зобов'язаний упродовж трьох місяців від дня вручення декрету про призначення або переведення, або впродовж терміну продовженого на його прохання Вищим крайовим судом розпочати виконання своїх обов'язків, оскільки в іншому випадку вважатиметься, що він відмовився від своєї посади.
Якщо в нотаріальному окрузі використовується декілька мов, то Вищий крайовий суд мав право надати нотаріусові підтвердження, якою мовою він повинен складати нотаріальні акти, або уповноважити нотаріуса вчиняти нотаріальні дії кожною з мов, будь-коли, якщо він доведе знання цих мов, а також відібрати це повноваження, якщо він не достатньо володіє тими мовами (допускав помилки у вчиненні нотаріальних дій).
Для забезпечення своєї діяльності, а також для відшкодування збитків, які могли бути заподіяні нотаріусом, унаслідок здійснення ним професійних функцій, він уносив заставу готівкою чи цінними паперами.
Розділ ІІІ Нотаріального порядку «Застави нотаріусів» регулював не лише порядок унесення, поповнення застави, але й повернення внесених під заставу грошей-облігацій та іпотечних документів. Сума застави залежала від кількості населення того міста, де знаходилась контора нотаріуса (у містах із населенням 30 000 мешканців (Львові) вона становила 5000 золотих, в інших містах, в яких знаходився суд першої інстанції, — 2000 золотих, у всіх інших місцях — 1000 золотих. Нагляд за поповненням застави здійснювали нотаріальні палати, які у випадках її зменшення з тих чи інших причин або несвоєчасного поповнення повідомляли про це суд першої інстанції. А у випадку виконавчого провадження застав суди були зобов'язані негайно повідомити про це нотаріальну палату. Нотаріальна палата у випадку зменшення суми застави та її невнесення упродовж тривалого періоду була уповноважена звернутися з поданням до Вищого крайового суду про прийняття рішення щодо припинення повноважень нотаріуса.