Магелланова протока

Магелланова протока () — судноплавний морський шлях на півдні Чилі, який розділяє материкову частину Південної Америки на півночі та Вогняну Землю на півдні, найважливіший природний прохід між Атлантичним і Тихим океанами. Довжина протоки — 574 км, ширина від 2,2 до 45 км; глибина від 20 м. Найбільший порт — Пунта-Аренас (Чилі).

Протока названа на честь португальського мореплавця Фернана Магеллана, який під час своєї навколосвітньої подорожі став першим європейцем, що провів корабель крізь цю протоку 21 жовтня — 28 листопада 1520 року. Спочатку вона мала назву Estrecho de Todos los Santos («Протока Всіх Святих»). Невдовзі король Іспанії, імператор Карл V Габсбург, який спонсорував цю експедицію, змінив її назву на Магелланова — на честь Фернана Магеллана.

Протока небезпечна через численні підводні скелі, мілини, шторми, часті вузькі місця та непередбачувані вітри та течії зі швидкістю до 25 км/год. Під час проходження протоки є обов'язковим морське супроводження. Магелланова протока коротша і більш захищена, ніж протока Дрейка — маршрут у відкритому морі навколо мису Горн, де постійно спостерігаються штормові вітри та айсберги. До побудови Панамського каналу Магелланова протока разом із протокою Бігля була одним із небагатьох морських шляхів між Атлантичним і Тихим океанами.

Історія

Судноплавство корінних народів Землі, прилеглі до Магелланової протоки, були заселені корінними американцями щонайменше 13 000 років тому. У ті часи в цьому регіоні водилися місцеві малі коні (Hippidion), гігантські лінивці (мілодони), шаблезубі коти (смілодони), вимерлий підвид ягуара патагонські пантери (), короткоморді ведмеді (Arctotherium), верблюдоподібні макраухенії, лисицеподібні Dusicyon avus та представники триби Lamini, зокрема вікуньї та гуанако, які збереглися донині. У деяких місцях, як-от Куева-дель-Медіо (Cueva del Medio), знайдено свідчення того, що на мілодонів, малих конів і Lamini полювали.

Історично відомі корінні етнічні групи навколо протоки — це кавашкар, теуелче, селкнам та ягани. Кавашкари жили в західній частині північного узбережжя протоки. На схід від них жили теуелче, їхня територія простягалася на північ до Патагонії. На південь від теуелче на іншому березі протоки жили селкнам, вони населяли більшу частину східної частини Вогняної Землі. На захід від селкнам жили ягани, які населяли найпівденнішу частину Вогняної Землі.

Усі племена цього регіону були кочовими мисливцями й збирачами. Єдиною неморською культурою серед них були Теуелче: узимку (це тепла пора року в Південній півкулі) вони ловили рибу та збирали молюсків уздовж узбережжя, а влітку переходили в південні Анди на полювання. До кінця XIX століття племена цього регіону мало контактували з європейцями. Пізніше завезені європейцями хвороби знищили частину корінного населення.

Можливо, у ранньому голоцені (бл. 9000 років тому) Вогняна Земля й острів Рієско з'єднувалися з материком. Згідно з легендами селкнам, записаними салезіанським місіонером Джузеппе Марією Бовуаром (Giuseppe María Beauvoir), вони прибули на Вогняну Землю суходолом, а пізніше не змогли повернутися на північ, оскільки море затопило переправу. Вважається, що міграція селканів на Вогняну Землю витіснила споріднений немореплавний народ ауш, який колись займав більшу частину головного острова. Вважається також, що селкнам, ауш і теуелче — це культурно й лінгвістично споріднені народи, фізично відмінні від мореплавних.

Згідно з селкнамським міфом, протока була створена разом із протокою Бігля й озером Фаньяно рогатками, що впали на землю під час битви Таїна з відьмою, яка, за переказами, «зберегла воду і їжу»Montecino Aguirre, Sonia (2015). «Canal de Beagle». Mitos de Chile: Enciclopedia de seres, apariciones y encantos (in Spanish). Catalonia. p. 125. ISBN 978-956-324-375-8..

Експедиція Фернана Магеллана

Першими європейцями, які прибули в цю місцевість, вочевидь, були учасники навколосвітньої подорожі Фернана Магеллана. У доповіді 1563 року згадуються ранні карти, на яких позначена протока, названа «» — це зумовило припущення, що були й більш ранні контакти, але його, як правило, не беруть до уваги.

Магеллан очолив експедицію, перебуваючи на службі іспанського короля, імператора Карла V, і маючи намір досягти Островів прянощів. Його кораблі стали першими, які пройшли протокою в 1520 році. До складу експедиції входили п'ять кораблів:

«» (110 тонн, 55 членів екіпажу) під командуванням Фернана Магеллана; «Сан-Антоніо» (120 тонн, 60 членів екіпажу) під командуванням ; «Консепсьйон» (90 тонн, 45 членів екіпажу) під командуванням (боцманом був Хуан Себастьян Елькано); «Ла Вікторія» (85 тонн, 42 члени екіпажу) під командуванням ; «Ла Сантьяго» (75 тонн, 32 члени екіпажу), під командуванням Жуана Родрігіша Серрана.

Перед проходженням протоки (і після заколоту в ) капітаном «Сан-Антоніо» став , а капітаном «Вікторії» — Дуарте Барбоза. Пізніше Серран став капітаном «Консепсьйона», а «Сантьяго», відправлений на пошуки проходу, потрапив у шторм і зазнав аварії. «Сан-Антоніо», якому доручили дослідити , не повернувся до решти кораблів, а натомість попрямував назад до Іспанії під командуванням Ештевана Гоміша, який позбавив влади капітана Мескіту та ув'язнив його.

Кораблі Магеллана увійшли в протоку 1 листопада 1520 року, у День усіх святих. Магеллан назвав її Протокою всіх святих (Estrecho de Todos los Santos) і встановив прапор, щоб заявити права на цю землю від імені короля Іспанії. Літописець Магеллана Антоніо Пігафетта назвав її Патагонською протокою, а інші — протокою «Вікторії», на честь першого корабля, які до неї увійшов. Протягом семи років протоку називали Протокою Магеллана (Estrecho de Magallanes) на честь Магеллана. Іспанська імперія та Генерал-капітанство Чилі вважали протоку південною межею своєї території.

Дослідження XVI століття після Магеллана

У 1530-х роках Карл V розділив Південну Америку, зокрема й усю її південну частину, на низку наділів і віддав її різним конкістадорам. За королівським листом від 24 січня 1534 року Магелланова протока і територія на південь від неї відійшла .

Чилійський конкістадор Педро де Вальдивія домігся від Карла V поширення свого правління на північні береги протоки. Тим часом Санчеса де ла Хосу стратив у Чилі Франсиско де Вільягра, один із людей Вальдивії.

На першій карті Тихого океану, Maris Pacifici (1589), протока зображена як єдиний шлях між Атлантичним і Тихим океанами.

Роль Магелланової протоки в іспанському завоюванні Чилі Сучасники по-різному оцінювали значення протоки. Деякі європейці усвідомлювали її стратегічне положення для полегшення торгівлі з далекими країнами. Антоніо Пігафетта, схоже, вважав свою подорож через цю територію неповторним подвигом, натомість конкістадор Педро де Вальдивія у вказував на загрозу того, що через цю протоку могли прибути конкістадори-суперники й оскаржити його претензії.

Щоб зміцнити свої претензії перед королем, у 1544 році Вальдивія доручив капітану Джованні Баттісті Пастене дослідити узбережжя від Вальпараїсо до Магелланової протоки і призначив в експедицію свого особистого секретаря Хуана де Карденаса (Juan de Cárdenas), наказавши тому скласти письмовий звіт про знайдені землі. Хоча експедиція Пастене досягла лише 41-ї паралелі південної широти, що досить далеко від протоки, вона відкрила та гирло річки Вальдивія, де Вальдивія згодом заснував місто, назване на його честьhttps://revistamarina.cl/revistas/1994/6/jbarriag.pdf. Оскільки Вальдивія підтвердив свої претензії, у своєму листі 1548 року до Ради Індій він згадує про можливість налагодження контактів через протоку між Чилі та Севільєю.

Другим капітаном, який пройшов протокою, був ; він також відкрив, що Вогняна Земля — це острів. Затим Вальдівія відправив досліджувати протоку , що мало полегшити навігацію з Іспанії до Чилі. У жовтні 1553 року Ульоа відплив з міста Вальдивія у складі першої експедиції, яка увійшла в протоку із заходу. Ульоа досягнув Вудс-Бей (Woods Bay), але опинившись між крутими берегами й зіткнувшись із нестачею провізії, а також побоюючись застрягнути в протоці взимку, він розвернувся і в лютому 1554 року повернувся до чилійських портів.

Сам Вальдивія так і не дійшов до протоки: у 1553 році він загинув під час спроби завоювати , приблизно за 1600 км на північ від протокиPinochet Ugarte, Augusto; Villaroel Carmona, Rafael; Lepe Orellana, Jaime; Fuente-Alba Poblete, J. Miguel; Fuenzalida Helms, Eduardo (1997) . Historia militar de Chile (in Spanish). Vol. I (3rd ed.). Biblioteca Militar. — С. 25..

У жовтні 1557 року губернатор Чилі Гарсія Уртадо де Мендоса відправив на південь ще один дослідницький загін із 70 осіб під командуванням . Дослідникам було доручено скласти карту узбережжя та дослідити флору, фауну й етнографію регіону. 16 серпня 1558 року Ладрільєро вийшов в Атлантичний океан, ставши першим мореплавцем, який перетнув Магелланову протоку в обох напрямкахhttp://www.memoriachilena.cl/temas/index.asp?id_ut=hernandodemagallanes%281480-1521%29yeldescubrimientodelestrecho.

Іспанська колонізація південних територій у Чилі припинилася після завоювання архіпелагу Чилое в 1567 році. Вважається, що іспанці не мали стимулів для подальших завоювань на південьhttps://www.chungara.cl/Vols/2016/48-1/07-URBINA.pdf. Місцеве населення було нечисленним і не брало участі в осілому сільськогосподарському житті іспанців; крім того, подальшу експансію міг стримувати також суворий клімат . Навіть у Чилое іспанці зіткнулися з труднощами і були змушені відмовитися від своєї початкової економічної моделі, заснованої на видобутку золота та «іспано-середземноморському» сільському господарствіhttps://www.scielo.cl/pdf/magallania/v39n2/art06.pdf.

Спроба Іспанії колонізувати Магелланову протоку У 1578 році Магелланову протоку перетнув англійський мореплавець Френсіс Дрейк, породивши страх на тихоокеанському узбережжі, що тепер його напад неминучий. Щоб заблокувати прохід, віцекороль Перу відправив до неї ескадру з двома кораблями під командуванням Педро Сарм'єнто де Гамбоа. Вони ретельно досліджували протоку, вистежуючи англійських загарбників та одночасно оглядаючи місця для майбутніх фортець.

Пігафетта описував протоку як гостинну місцевість із численними зручними бухтами, «кедровою» деревиною та великою кількістю молюсків і риби.

У 1584 році Педро Сарм'єнто де Гамбоа заснував у протоці дві колонії: та . Остання була заснована на північному березі протоки з 300 поселенцямиMarkham, Clements R., ed. (2016) . Narratives of the voyages of Pedro Sarmiento de Gamboa to the Straits of Magellan. Translated by Markham, Clements R. Hakluyt Society.. Тієї зими вона стала відома як Пуерто-дель-Амбре («Місто голоду»), оскільки більшість поселенців померли від холоду або голоду. Сер Томас Кавендіш, висадившись на цьому місці в 1587 році, знайшов лише руїни колишнього поселення.

Неспроможність іспанців колонізувати Магелланову протоку зробила архіпелаг Чилое ключовим у захисті західної Патагонії від іноземних вторгнень. Відновлене у 1645 році місто Вальдивія та архіпелаг Чилое виконували роль вартових та центрів, де іспанці збирали розвідувальні дані з усієї Патагонії.

У 1599 році п'ять кораблів під командуванням і його лоцмана Вільяма Адамса подолали протоку за чотири місяці; повернувся, не пройшовши її до кінця.

Дослідження в XVII столітті У 1616 році голландські мандрівники, серед яких були Віллем Схаутен і Якоб Лемер, відкрили мис Горн і знайшли південний кінець Вогняної Землі. Через декілька років це відкриття підтвердила іспанська експедиція під командуванням братів і де Нодаль, яка здійснила також перше плавання навколо Вогняної Земліhttps://www.memoriachilena.gob.cl/archivos2/pdfs/MC0054341.pdf. Наступний іспанський корабель пройде протокою лише через 150. До 1620 року, упродовж 100 років після відкриття Магелланової протоки європейцями, її перетнули щонайменше 55 кораблів, зокрема 23 іспанських, 17 англійських і 15 голландських.