Абетка Морзе, код Мо́рзе, «морзя́нка» — спосіб знакового кодування, у якому букви алфавіту, цифри, розділові знаки та інші символи подаються у вигляді послідовностей коротких і довгих сигналів, званих крапками й тиреСкляр Б. Цифровая связь. Теоретические основы и практическое применение. Пер. с англ. — М.: Издательский дом «Вильямс», 2003, 1104 с., С. 39. ISBN 978-5-8459-0497-3. Призначена для передавання послідовними каналами зв'язку. Унікальною особливістю абетки Морзе є можливість кодування й декодування людиною без застосування спеціальних термінальних пристроїв.
Найширше використовується слухове приймання абетки Морзе, яке набуло поширення в радіозв'язку (слуховий радіотелеграф). У ВМФ код Морзе застосовують у світловому зв'язку між кораблями, що здійснюється за допомогою спеціальних . Тактильне передавання коду Морзе зустрічається рідко, зокрема воно є в деяких моделях смарт-годинників.
У стандартному коді Морзе за одиницю часу приймається тривалість короткого сигналу — крапки. Тривалість тире дорівнює трьом крапкам. Пауза між елементами одного знака — одна крапка, між знаками у слові — три крапки, між словами — сім крапок. Код може передаватися з будь-якою доступною швидкістю, причому можливість декодування зберігається і за значних неточностей у дотриманні часових інтервалів.
Абетка названа на честь американського винахідника й художника Семюела Морзе. Буквені коди (власне «абетку») додав колега Морзе, Альфред Вейл — факт, який Морзе згодом усіляко заперечував (а заразом приписував собі винахід телеграфу як такого). Вейл, можливо, придумав і цифрову частину коду. А в 1848 році код Вейла/Морзе вдосконалив німець , і саме цей код використовують донині.
Історія
Апарат Морзе Абетку Морзе створили в 1838 році винахідники Семюел Морзе (1791—1872), Альфред Вейл і Джозеф Генрі для винайденого ними телеграфного апарата, який отримав назву апарат Морзе. Деякі дослідники вважають, що автором коду був Альфред Вейл — партнер Самюеля Морзе з бізнесу, відомий тим, що запровадив «комерційний код» із груп по п'ять символів.
На відміну від перших телеграфних апаратів стрілкового типу з не дуже надійним передаванням інформації, яке часто проводилося за допомогою складних для того часу багатопровідних ліній зв'язку та з невеликими швидкостями (близько 25 слів на годину), апарат Морзе дав змогу вдесятеро підвищити швидкість передавання, застосовуючи при цьому лише один сигнальний провід (другим могла слугувати земля) і ведучи автоматичне документування у вигляді запису сигналу на паперову стрічку. Апарат складався з телеграфного ключа, яким телеграфіст вручну модулював струм у лінії, і приймального записувального пристрою, у якому перед голкою або валиком із фарбою протягувалася паперова стрічка. Під дією електромагніта, підключеного до лінії, валик притискався до паперу, залишаючи на ньому сліди різної довжини, якими за допомогою абетки Морзе кодувалося передане повідомлення.
Розвиток абетки Морзе Перший, оригінальний код Морзе відрізнявся від сучасного: у ньому використовувалися посилки декількох різних тривалостей — «крапка», «тире», «довге тире» (учетверо довше «крапки»), а також паузи різної довжини всередині символу. Наприклад, букву C (кириличний аналог — буква Ц) кодували трьома крапками, при цьому пауза між першою і другою була короткою, а між другою і третьою — довшою; а цифра 0 являла собою дуже довге тире (більше 10 крапок). Ще одним недоліком було те, що не передбачалося передавання букв, відсутніх в англійському алфавіті, що ускладнювало використання коду в різних країнах.
У 1848 році німецький інженер вдосконалив код Морзе, додавши в нього нові символи, зробивши незмінними міжелементні паузи всередині символу і залишивши тільки два за тривалістю елементи: короткий — крапку і довгий — тире. Від 1851 року код Герке, який отримав назву «гамбурзький алфавіт» (Hamburg alphabet) або континентальний код Морзе, прийнято в Німеччині та Австрії, а початковий код Морзе при цьому отримав назву американського.
У 1865 році на першій Міжнародній телеграфній конференції, де було засновано Міжнародну спілку електрозв'язку (МСЕ), розроблено й прийнято міжнародний варіант абетки Морзе — International Morse code, який став подальшим розвитком коду Герке. Тривалий час різні версії абетки Морзе в різних країнах співіснували незалежно, що спричиняло значних незручностей оскільки телеграфні лінії були провідними, проте на початку XX століття почався бурхливий розвиток радіозв'язку, і в 1930-х міжнародний варіант абетки Морзе витіснив інші. Його використовують і нині.
У 1856 році прийнято російський варіант абеткиПолное собрание законов Российской Империи. Собрание Второе. Том XXXI. Отделение 1. — СПб.: 1857. — С. 366 .Полное собрание законов Российской Империи. Собрание Второе. Том XXXI. Отделение 2. — СПб.: 1857. — С. 204 .. Для передавання російських літер використовували коди латинських подібних літер; ця ж відповідність алфавітів пізніше перейшла в коди літеродрукувальних телеграфних апаратів (зокрема, код апарата СТ-35 та МТК-2), а потім (з МТК-2) — у комп'ютерні кодування кирилиці та КОІ-8. Останні успадкували характерну особливість МТК-2, яка полягає у зміні російської літери, що відповідає латинській літері Q: якщо в абетці Морзе та коді апарата СТ-35 це Щ, то в МТК-2 та КОІ — Я.
У 2004 році Сектор радіозв'язку МСЕ (МСЕ-R) увів в абетку Морзе новий код для символу «комерційне ет» @ (· — — · — ·) для зручності передавання адрес електронної пошти.
Нині використання коду Морзе в електрозв'язку регламентовано рекомендацією МСЕ-R M.1677-1 (10/2009). Згідно з документом, офіційно визначено 37 букв і цифр, а також 20 розділових знаків та інших символів. У використанні розділових знаків та літер інших мов, що не мають аналогів у англійській абетці, у різних країнах досі існують деякі різночитання.
Абетка Морзе у дротовій телеграфії Телеграфні апарати системи Морзе швидко поширилися по всьому світу, разом із ними набула поширення й абетка Морзе. З розвитком літеродрукувальної (ЛД) телеграфної техніки стало ясно, що код Морзе не є оптимальним способом послідовного кодування: він був на 60 % довшим від 5-бітного коду ЛД апаратів. Найбільша швидкість передавання також невелика, наприклад, ЛД апарат Юза міг передавати зі швидкістю до 180 знаків на хвилину, тоді як гранична швидкість апарата Морзе того часу становила 500—550 слів на годину. Згодом з'явилися ще досконаліші ЛД апарати Бодо, Сімпса, Шоріна та інші синхронної та стартстопної дії, а також факсимільні апарати. Попри це, завдяки простоті, надійності та гнучкості у використанні апарат Морзе близько 100 років був основним робочим засобом телеграфних мереж.
У 1880-х почали з'являтися швидкодійні телеграфні апарати Вітстона, у яких код Морзе за допомогою перфострічки передавався в три-п'ять разів швидше. Згодом їх доповнили апарати Кріда, які механічним способом дешифрують код Морзе в ЛД режим. Також набули поширення клопфери — апарати для слухового приймання абетки Морзе. Причому звук у них створювався не тональним сигналом, як заведено в радіозв'язку, а клацаннями якоря спеціального електромагніта, один обмежувач якого робився з металу, а інший — зі слонової кістки, щоб легше розрізняти крапки та тире. Клопфери працювали швидше від самописних апаратів Морзе, могли застосовуватися на лініях із великим згасанням, коли для ЛД механізму не вистачало струму, або якщо він виходив з ладу. Проте клопфер вимагав постійної роботи кваліфікованого оператора, тоді як апарат Морзе записував телеграми автоматично.
У 1913 році в телеграфних мережах Російської імперії використовували 9014 апаратів системи Морзе і 121 апарат Вітстона (які також використовують код Морзе), і лише 790 ЛД апаратів Юза і 115 апаратів Бодо. Апарати Морзе довго використовували й за радянських часів, переважно в периферійних мережах низового зв'язку, де не були потрібні великі швидкості та обсяги інформації. Остаточно їх припинили випускати і вони вийшли зі вжитку лише після Німецько-радянської війни, проте абетка Морзе в цей час продовжувала широко використовуватися в радіозв'язку.
Поширення абетки Морзе в радіозв'язку зумовлене можливістю використання слухових здібностей оператора для подолання шумів і перешкод, що виникають при радіоприйманні. Спочатку радіоприймальні пристрої намагалися робити за зразком провідних телеграфних апаратів і основним приймальним елементом у них був пороговий пристрій — електромагнітне реле або дзвінок. Однак поріг спрацьовування навіть найчутливішого реле часто виявлявся надто високим для реєстрації дуже слабких сигналів із антени. 29 травня (9 червня) 1899 року помічник О. С. Попова , проводячи налагодження радіозв'язку на поблизу Кронштадта, несподівано виявив можливість приймання телеграфних сигналів на слух за допомогою головних телефонів, яка виникала завдяки невідомим раніше детектувальним властивостям когерера, які проявляються лише за слабких сигналів. Новий телефонний радіоприймач, побудований на основі відкриття П. Н. Рибкіна, О. С. Попов запатентував у Росії, Англії та Франції і незабаром слуховий прийом абетки Морзе став основним у радіозв'язку.
На рівні радіотехніки початкового періоду, радіопередавачі не могли передавати в ефір немодульовані сигнали, а отримання «незгасних коливань» (Continuous wave — CW) було складною проблемою для радіотехніки. Іскрові джерела високочастотних коливань модулювалися природним шумом або тоном звукової частоти за допомогою спеціального переривникаПо современной классификации вид излучения A2. і телеграфні посилки можна було приймати на детекторний радіоприймач. Після Першої світової війни, завдяки появі електромашинних генераторів та електронних ламп, з'явилася можливість використовувати в телеграфі спектрально чистий сигнал постійної амплітудиПо современной классификации вид излучения A1., гетеродинні та супергетеродинні радіоприймачі, а також підняти робочі частоти до діапазону коротких хвиль. Усе це значно підвищило дальність телеграфного зв'язку.
12 січня 1930 року абеткою Морзе, вперше, здійснено радіозв'язок між діаметрально протилежними районами земної кулі: полярною станцією Бухта Тиха на архіпелазі Земля Франца-Йосифа та антарктичною базою Літл-Америка на шельфовому льодовику Росса в Антарктиді.
У міру розвитку технологій передавання інформації все більше виявлялися недоліки абетки Морзе, зокрема: обмежена швидкість, залежність якості зв'язку від суб'єктивних факторів, таких як рівень підготовленості або ступінь втоми оператора, складність автоматичного розпізнавання коду. Водночас, завдяки гарній завадозахищеності та здатності передаватися різними каналами цифрового та аналогового зв'язку, морзянка довгий час успішно співіснувала зі сучаснішими системами передавання даних, але використовувалася, найчастіше, у службовому радіообміні, коли вирішувалися питання встановлення зв'язку, вибору робочих частот та видів модуляції, проблем у разі порушення швидкісного радіоканалу.
Під час роботи абеткою Морзе (особливо у службовому радіообміні) широко використовуються міжнародні коди і скорочення найуживаніших слів і фраз. Це не лише прискорює радіообмін, але й дозволяє операторам розуміти одне одного без знання мови. Найпоширеніші — Q-код (Щ-код), створений 1909 року для морського радіозв'язку, і буквені скорочення, що прийшли з проводового телеграфу; рідше використовують Z-код. Список міжнародних кодів зафіксовано в документах ІКАО та МСЕ-R.
Особливо ефективно абетка Морзе використовується при радіозв'язку на коротких хвилях, що відрізняються нестабільністю та непередбачуваністю. Майже вся апаратура короткохвильового зв'язку має вид модуляції спеціально призначений для використання абетки Морзе — амплітудний телеграф (у радіоаматорській апаратурі зазвичай позначається як CW, у професійній — A1).