Положення жінок, які живуть або походять з держави Ізраїль, заснованої 1948 року, не регулюється Конституцією, але в Декларації незалежності Ізраїлю зазначено: «Держава Ізраїль … буде забезпечувати повну рівність соціальних і політичних прав усім людям, незалежно від віросповідання, раси або статі».

Ізраїльські закони забороняють дискримінацію за сексизм у сфері зайнятості та заробітної плати. Попри це, все одно є скарги щодо суттєвих відмінностей в оплаті праці чоловіків і жінок в деяких частинах країни. 2012 року Ізраїль посів 11 місце з 59 розвинених країн за працевлаштуванням жінок та 24-те — за кількістю жінок, які обіймають керівні посади.

Права жінок

Ще до утворення держави на ізраїльській землі були борчині за права жінок, наприклад, жінки в новому Ішуві (частині єврейського населення в Палестині до створення держави Ізраїль). Новий Ішув належить тим, хто почав будувати будинки за межами старих міських стін Єрусалиму в 1860-х. У 1919 році була створена перша національна жіноча партія в новому Ішуві (Союз єврейських жінок за рівні права в Ерец-Ісраель). Керівницею партії стала Роза Рант-Страус, яка емігрувала туди в тому ж році (перебувала на посаді до своєї смерті).

1926 року харедіми, які вважали за краще не стикатися з можливістю плебісциту, покинули Асамблею представників ішуву, і того ж року була оголошена офіційна декларація (ратифікована урядом 1927 року), що підтверджувала «рівні права жінок в усіх сферах життя ішува — цивільній, політичній, і економічній».

Ізраїль став третьою країною у світі, яку очолила жінка-прем'єрка Голда Меїр, і у 2010 році парламентарки в Ізраїлі посідали 18 % місць, що вище, ніж в арабському світі (в середньому на 6 %) і дорівнює рівню Конгресу США.

У Кнесеті було створено "Комітет з питань статусу жінок" для розгляду жіночих прав. Заявлена мета комітету: запобігання дискримінації, боротьба з насильством проти жінок та заохочення рівності у політиці, життєдіяльності та освіті. 1998 року Кнесет прийняв закон «про запобігання сексуальним домаганням».

2013 року міністр у справах релігій і головні рабини виступили із заявами проти примусового огляду жінок на міквах.

2018 року ізраїльтянка Рут Бейдер Гінзбург, отримуючи премію «Генеза» за життєві досягнення, з жалем відмітила сегрегацію жінок в державних університетах Ізраїлю, порівнюючи цю практику з дискримінаційними "окремими, але рівними" законами, які колись застосовувалися до темношкірих у СШАRuth Bader Ginsburg Compares Exclusion of Women in Israel to Discrimination Against African-Americans in U.S. .

Закони про шлюб і розлучення З моменту створення держави, ізраїльське законодавство надає юрисдикцію з питань, що стосуються особистого статусу для євреїв, включаючи шлюб і розлучення, рабинські суди.

1947 року Давид Бен-Гуріон погодився з тим, що авторитетом в питаннях шлюбу і розлучення людей зареєструвавшись як євреї будуть інвестовані в руках головного Рабинату Ізраїлю, і було підписано угоду про те, що (серед іншого), відомий як «статус-кво лист». У 1953 році Кнесет прийняв юрисдикції рабинських судів (Одруження і розлучення) Законі, 5713 — 1953. Стаття 1 цього Закону говорить: «питання шлюбу і розлучення євреїв в Ізраїлі, бувши громадянами або постійними мешканцями держави, повинні бути під виключною юрисдикцією рабинських судів». Основне положення статті 2 цього закону сказано: «шлюби й розлучення євреїв, проводяться в Ізраїлі відповідно до єврейського релігійного закону» (Дін Тора).

У рабинські суди, які діють відповідно до галахи (Тора, закон), а Єврейська жінка має право ініціювати шлюборозлучний процес, але її чоловік повинен дати свою згоду на розлучення остаточний. Якщо чоловік зникає або відмовляється дати розлучення, дружина вважається «agunah» (лит. «скуті одним ланцюгом жінки») і не може вступити в шлюб або народити halakhically законних дітей. рабинські суди можуть, і іноді роблять, санкції чоловік відмовився від розлучення, але все-таки не давати згоду на розлучення без її згоди.

Крім того, мусульманин чоловік має привілей розлучення - без згоди дружини та без звернення до суду. Якщо жінка-мусульманка має шлюбний договір, що передбачає обставини, за яких вона може отримати розлучення без згоди чоловіка, вона може лише подати заяву на розлучення через Шаріатські суди, і якщо її чоловік вирішить не давати згоди, вона втрачає можливість отримати розлучення через відсутність певних умов, і якщо їх теж не вистачає, вона стає прикутою жінкою, що заважає їй будувати життя за власним бажанням.

Християни в Ізраїлі можуть домагатися офіційного поділу або розлучення тільки через церковні суди від конфесії, до якої вони належать. Гендерна дискримінація в таких судах не настільки жорстка, або кодифікована як за шаріатом або ортодоксальними правилами.

У 2010 році Ізраїль прийняв закон Громадянського Союзу, що надає рівні права чоловікам і жінкам і дозволяє цивільний шлюб і розлучення, але це право поширюється лише на ті пари, в яких жоден не зареєстрований як член якої-небудь релігії. Опитування, проведене Тель-Авівським університетом в 2009 році, показало, що 65% єврейського товариства підтримали наявність цивільного, гендерно-нейтрального шлюбу, хоча 70% опитаних висловилися, що релігійна церемонія була раніше особисто важливою для їх власного весілля.

У 2015 році Tzohar (релігійні Сіоністські єврейські організації в Ізраїлі), поряд з ізраїльською колегією адвокатів, представив шлюбний договір, який покликаний допомогти забезпечити розлученим жінкам отримати фінансове забезпечення; за договором чоловік зобов'язується виплатити велику суму грошей у випадку розлучення з дружиною.

Права арабських жінок

Арабо-ізраїльські жінки беруть активну участь у державному і громадському житті. Надя Hilou була другою ізраїльсько-арабською жінкою-членкинею Кнесету .

Політичне керівництво

З моменту заснування Держави Ізраїль деякі жінки засідали в ізраїльському уряді, і ще більше жінок працювало в провідних міністерських кабінетах. Ізраїль є однією з небагатьох країн, де жінка була прем'єр-міністеркою. Ізраїль відстає від більшості західних країн щодо представленості жінок у парламенті та уряді.

Хоча Декларація Незалежності держави Ізраїль говорить: «держава Ізраїль (…) буде забезпечувати повну рівність соціальних і політичних прав усім людям, незалежно від віросповідання, раси або статі», Харедим політичні партії (шас і Об'єднаний юдаїзм Тори) ніколи не допускали жінок у свої списки в Кнесет вибори. Проте у грудні 2014 року жінки-активістки в товаристві Харедим погрожують бойкотом Харедим партій в майбутніх виборах, якщо жінки не будуть включені у виборчі списки .

, жінки становили 26,7% з 120 членів Кнесету, помістивши Ізраїль на 54-те місце зі 185 країн, з присутності жінок у законодавчому органі. Для порівняння, частка жінок у Скандинавії складає понад 40%, в Європейському Союзі в середньому становить 17,6%, в той час, як в арабському світі становить 6,4%.

Жінок істотно розрізняються по демографії: більшість жінок-політиків представляли світські організації, в той час, як небагато хто з них приходять з релігійних єврейських чи арабських партій.

У січні 1986 року ізраїльська вчителька Лія Shakdiel отримала членство в релігійнїй Раді міста Йерухам, але міністр релігійних справ Zvulun скасував її членство на тій підставі, що жінки не повинні виступати в цій якості. На початку 1987 року була подана петиція у Верховний Суд Ізраїлю щодо цього інциденту. Верховний Суд одноголосно схвалив прецедент на досягнення Shakdiel, і в 1988 році вона стала першою жінкою в Ізраїлі, яка обійняла посаду в релігійній радіJudicial Power and National Politics: Courts and Gender in the Religious-Secular Conflict in Israel, Patricia Woods, SUNY Press, 2008.

2015 року була заснована перша ізраїльська політична партія, присвячена ультраортодоксальним жінкам, під назвою «Bizchutan: Хареди»..

Жінки в армії

Ізраїль є однією з небагатьох країн у світі з обов'язковою військовою службою для жінок. Жінки служили в ізраїльських військах як до, так і після заснування держави в 1948 році Наразі вони складають 33% солдатів усіх ЦАХАЛ і 51% офіцерів, виконуючи різні ролі в сухопутних військах, флоті та повітряних силах. У 2000 році поправка про рівність до закону про військову службу закріпила право жінок служити на будь-якій посаді нарівні з чоловіками. На сьогодні 88% усіх військових посад в Армії оборони Ізраїлю відкриті для жінок, які також представлені на 69% доступних позицій.

8 листопада 1995, будучи студенткою аеронавтики в Техніоні в рамках академічного резерву, Аліса Міллер звернулася в ізраїльський Верховний суд після того, як відхилив для експериментального підбору фази в ізраїльських ВПС льотна академія. Наступне її звернення президент Ізраїлю Езер Вейцман, колишній командувач ВПС Ізраїлю, шовіністично прокоментував висміюванням ідеї жінок як льотчиць-винищувачок: «Слухай maideleh, ви коли-небудь бачили людину, яка в'яже шкарпетки? Ви коли-небудь бачили жінку-хірурга або жінку-диригента оркестру? Жінки не здатні витримати тиск, необхідний для льотчиків-винищувачів». ізраїльський Верховний Суд у підсумку вирішив у 1996 році, що МАФ не міг виключити кваліфікованих жінок від підготовки пілотів. Хоча Міллер не скласти іспити, інцидент став переломним, відкриваючи двері для жінок в ЦАХАЛІ. Після цієї заяви, військові частини почали прийом жінок, в тому числі ізраїльські ВПС льотна академія, військово-морські сили Ізраїлю офіцерські курси, різні артилерійські курси, ізраїльські ППО і прикордонної поліції Ізраїлю. Рівність поправка до військової служби закон, прийнятий в січні 2000 року, завершили постанова Верховного Суду, як це визначено право жінок-солдатів добровольців для бойових професій. Цей закон заявив, що «право жінок служити у якої-небудь ролі в ЦАХАЛІ рівні права чоловіків.» поправки, підготовлені жінки-депутати надані рівні можливості для жінок і фізично, і особисто підходить для роботи. Питання про те, хто і що був «підходящий» був залишений на розсуд військового керівництва в кожному конкретному випадку.

Жінки почали застосовувати для бойової підтримки та легких бойових ролей в корпусної артилерії, піхоти і танкових дивізій. У Каракале батальйон був сформований, який дозволив чоловікам і жінкам разом служити в легкій піхоті. Багато жінок приєдналися до прикордонної поліції. (багато ізраїльські жінки були прийняті, щоб пілот етап відбору в ізраїльськиі) ? Жінки почали залучатися до бойової підтримки та легких бойових ролей у корпусній артилерії, піхоті та танкових дивізіях. Було створено батальйон «Каракаль», де чоловіки та жінки могли служити разом у легкій піхоті. Також багато жінок приєдналися до прикордонної поліції.

Військово-повітряні Ізраїлю почали приймати жінок на етап відбору до льотної академії, а деякі з них успішно завершили навчання. У 2001 році Роні Цукерман стала першою жінкою-пілотом реактивного винищувача. До 2006 року перші жінки-пілоти та штурмани закінчили навчальний курс, і більшість жінок приєдналися до бойових підрозділів, здебільшого виконуючи підтримувальні ролі—розвідниць, інструкторів, соціальних працівників, медиків та інженерів.

Під час Другої ліванської війни жінки взяли участь у польових операціях нарівні з чоловіками. Вертолітний інженер, сержант-майор резерву Керен Тендлер стала першою жінкою-бойовим солдатом, яка загинула в бою. У листопаді 2007 року Військово-повітряні сили Ізраїлю вперше призначили жінку на посаду заступника.

Тим не менше, в Армії оборони Ізраїлю залишаються посади, які закриті для жінок. У 2003 році Яара Штольберг подала петицію до Верховного суду Ізраїлю, оскаржуючи рішення ЦАХАЛу про недопущення жінок до служби в зенітному підрозділі «Махбет». Однак приблизно через шість місяців після завершення її дворічної обов'язкової військової служби суд відхилив петицію, заявивши, що справа стала «неактуальна і теоретична».