Андам́анське м́оре (; ; , , ) — напівзамкнене окраїнне море на північному сході Індійського океану, між півостровами Індокитай і Малакка на сході, грядою Андаманських і Нікобарських островів на заході й островом Суматра на південному заході. Площа 605 тис. км². Середня глибина 1096 м, найбільша — 4198 м. Об'єм води 631 тис. км³. Солоність морської води 30,0—33,0 ‰. Клімат субтропічний з мусонною циркуляцією. Температура поверхневих вод протягом року коливається слабко, у межах +26…+29 °C. Море з давніх часів слугувало транспортним коридором між Індією та Індокитаєм і Китаєм. У наш час воно годує рибою і морепродуктами населення прибережних країн, приваблює іноземних туристів власним теплим кліматом і чудовим підводним світом коралових рифів. Під час останнього значного цунамі 2004 року риболовецька і туристська індустрії зазнали значних втрат.

Назва Назва моря походить від назви архіпелагу Андаманських островів, які, в свою чергу, отримали назву від малайського божества Андумана ().

Фізико-географічне положення За географічним положенням і гідрологічними умовами, відмінними від океану, з яким море обмінюється водами, воно належить до типу материкових окраїнних морів (південно-східна Азія). Море є східною частиною Бенгальської затоки, відділене грядою Андаманських і Нікобарських островів, що простягається на 1200 км з півночі на південь і на 645 км із заходу на схід, між паралелями 18° і 6° північної широти і меридіанами 92° і 99° східної довготи. Площа акваторії моря 605 тис. км².

Межі й протоки

Море обмежене як природними рубежами, так і має кордони, що визначаються умовними лініями. Згідно з визначенням меж акваторій Світового океану Міжнародною гідрографічною організацією () кордони моря наступні: На півночі і північному сході води Андаманського моря омивають узбережжя М'янми. На сході — Таїланду і Малайзії (перешийок Кра, півострів Малакка). На південному сході межею моря слугує лінія, що з'єднує мис Воалан (; ) на острові Пхукет (Таїланд), і мис Педропунт (; ) в провінції Ачех на Суматрі (Індонезія). На південному заході кордон прямує від мису Оеджонг Раджа (; ) на Суматрі до острова Бреу (; ) і далі через протоку Грейт-Чаннел (Нікобарська) до Великого Нікобару і далі через Західні острови Нікобарської групи і протоку Десятого Градуса, що відділяє Нікобарські острови від Андаманських, до Санді-Пойнт (; ) на острові Малий Андаман. Таким чином, всі протоки належать до Андаманського моря (найбільша — Дункан). На північному заході кордон прямує через великі острови Андаманської групи і острів Препаріс (М'янма), протоками Південний і Північний Препаріс, до мису Неграйс () на материковій М'янмі. Таким чином, всі протоки між островами належать до Андаманського моря (найбільша — Сомбреро).

На південному сході Андаманське море звужується, утворюючи на континентальному шельфі неглибоку Малаккську протоку, що відокремлює Малайський півострів від острова Суматра і поєднує з водами Південно-Китайського моря Тихого океану. Це звуження на морських картах відносять до широкої акваторії Малаккської протоки, що розглядається як окрема одиниця Світового океану, хоча з фізико-географічного погляду саму протоку можна розглядати як частину Андаманського моря.

Острови В Андаманському морі розташований ряд архіпелагів з численними групами невеличких островів: Нікобарські острови (; 1841 км²) відділяють море від вод Бенгальської затоки на південному заході. 22 острови, найбільші з яких: Великий Нікобар (1045 км²), Каморта (188 км²), Катчалл (174 км²), Малий Нікобар (159 км²), Кар-Нікобар (127 км²). Належать Індії. Андаманські острови (; 6500 км²) відділяють море від вод Бенгальської затоки на північному заході. Більш як 200 островів, найбільші з яких: Середній Андаман (1535 км²), Північний Андаман (1376 км²), Південний Андаман (1348 км²), Малий Андаман (734 км²). Належать Індії, найпівнічніші острови, Великий (20,5 км²) і Малий Кокосовий належить М'янмі. Острів Препаріс (8,1 км²) між Андаманськими островами й мисом Неграйс. Належить М'янмі. Вулканічні острови відкритого моря — Баррен (; 5 км²) і Наркондам (; 9 км²). Належать Індії.

Острови Москос. Чотири невеликі групи островів поблизу східного узбережжя загальною площею 49 км². Належать М'янмі. Архіпелаг Мергуї (), або М'єй поблизу східного узбережжя. Більше 800 островів різного розміру, найбільші з яких: Кадан (450 км²), Канмав (410 км²), Ленсур (250 км²), Ланбі (188 км²), Задеткій (176 км²). Належать М'янмі. Острів Пхукет (; 543 км²) поблизу південно-східного узбережжя. Належить Таїланду. Острови північної околиці Суматри: Ве (; 60 км²), Бреу, Насі. Належать Індонезії.

Береги Північні береги Андаманського моря мають генеральне широтне простягання. Від мису Пуріян і до міста Молом'ян береги потамогенні дельтові, сформовані дельтами Іраваді (31 тис. км²) і Салуїна. Тут численні низовинні (до 16 м) акумулятивні острови піщано-мулистих наносів, прорізані численними протоками й гирлами річок, заболочені ділянки яких вкриті мангровими хащами. Дельта Іраваді росте в море зі швидкістю 50 м на рік. У цій частині моря лежить єдина велика затока — Моутама, або Мартабан (). Від Молам'яйна далі на південь східні береги Андаманського моря мають субмеридіональне простягання, це корінні тектонічні береги ерозійного розчленування, з розвитком у деяких місцях далматинського типу берегів (район міст Є, Тавой). Лише в бухтах присутні пляжі, а в гирлах невеличких річок акумулятивні процеси. Починаючи від архіпелагу Мергуї, береги формуються хвильовими процесами, це переважно вториннорозчленовані абразійно-акумулятивні бухтові береги. Береги вкриті тропічною рослинністю, заболочені ділянки манграми, зрідка присутні пляжі. Береги з моря оточують численні острови, мілини й коралові рифи віком 33-36 тис. років, що утворюють острови (дуже рідко атоли), бар'єри, обрамляють невеличкі лаколіти. Береги південної частини Малаккського півострова потамогенні заболочені алювіальні. У процесі їхнього формування значну роль відіграють тверді наноси морських течій з Малаккської протоки. Тут вздовж берега поширені підводні й берегові вали, зрідка коси. Морське хвилювання, особливо під час мусонів призводить до переміщення акумулятивного матеріалу в бік суходолу, внаслідок чого лагуни звужуються. Молода голоценова морська тераса розвинена повсюдно, на ній відмічаються серії берегових валів заввишки 2,5—6 м у зоні 0,15—3 км. На півострові Малакка досить чітко відстежуються древні берегові лінії на висотах 6, 10—12, 16—18, 30—33, 50 і 75—80 м.

Північні береги острова Суматра низовинні заболочені, густо вкриті мангровими заростями. Андаманські, Нікобарські острови на заході оточені кораловими рифами, мають як вулканічні скелясті узбережжя, так і пляжі, вкриті кораловим піском.

Річковий стік Материковий річковий стік приурочений до північної й північно-східної частини моря. Річний стік річок становить більше 1 м прісної води на всю площу моря. Живлення річок суто дощове з максимумом влітку. Для незначної кількості південних річок максимум зміщується ближче до осені. Твердий стік значний в північній акваторії, лише Іраваді щорічно виносить 250 млн тонн.

Іраваді () — найбільша річка басейну утворює значну дельту, вкриту мангровими заростями, на північному узбережжі. Довжина — 2170 км, площа басейну — 412 тис. км², витрати води — 410 км³ на рік. Дельта Іраваді росте в бік моря зі швидкістю 50 м на рік. Салуїн () — друга річка басейну, віддає свої води трохи далі на схід від дельти Іраваді, в затоку Моутама. Довжина — 2815 км, площа басейну — 324 тис. км², витрати води — 157 км³ на рік. Річка ймовірно ще 1 млн років тому була притокою річки Пінг, що впадає до Сіамської затоки, але через тектонічні рухи змінила свій напрямок. Сітаун () — третя річка басейну, утворює естуарій між дельтами Іраваді і Салуїна. Довжина — 420 км, витрати води — 50 км³ на рік.

Тенассерім — найбільша річка перешийку Кра, гирло поблизу міста Мергуї. Довжина — 300 км.

На півночі острова Суматра великі річки відсутні. Найбільші: Джамбоая; Пеусанген; Ачех, завдовжки 145 км і річними витратами води 0,95 тис. км³, гирло в місті Банда-Ачех.

Геологія і рельєф дна

Тектоніка У тектонічному відношенні Андаманське море утворене розходженням Бірманської (західна частина акваторії) й Сундської (східна частина) літосферних плит. Ці плити раніше були частиною більшої Євразійської плити й утворилися під час колізії останньої з Індостанською. Внаслідок чого 3-4 млн років тому утворився задуговий басейн, який почав формувати окремий окраїнний басейн Андаманського моря. Зона спредингу й трансформних розломів проходить посередині западини моря (західна третина акваторії). На західному кордоні моря, в зоні субдукції Індостанської плити під Бірманську, острівні дуги Андаманських і Нікобарських островів. На півночі в акваторії протоки Північний Препаріс і на південь від дельти Іраваді зона субдукції переходить у трансформний розлом. На сході розлогий материковий схил і континентальний шельф Сундської плити.

Рельєф дна Середня глибина Андаманського моря становить 1096 м, а найбільша — 4198 м, за 150 км на схід від острова Кар-Нікобар поблизу південного схилу глибоководної улоговини.

Північна та східна третина акваторії моря (до 400 км від берега) — континентальний шельф з глибинами менше 180 м. Північну частину моря (80-250 км) займають річкові акумулятивні наноси дельти Іраваді (до 1000 м) з глибинами до 50 м. Материковий схил виражений уступом з перепадом глибини 500—1500 м на півночі, 2000 м на південному сході; рельєф вирівняний. Батіаль. Глибини центральної і західної частини моря лежать у діапазоні 900—3000 м; це досить складно розчленована високими (до 1200 м) субмеридіональними підводними хребтами депресія, багато підводних гір. Абісаль. Лише 5 % дна моря лежить на глибинах більших за 3000 м, це Андаманський жолоб, що простягся на заході вздовж гряди Андаманських і Нікобарських островів.

З півночі на південь через центральну частину моря проходить активна зона спредингу, відгалуження загальнопланетарної системи серединно-океанічних підводних хребтів, з вулканічними островами Баррен і Наркондам. Висота схилу Андаманського підводного хребта, зверненого до Андаманського моря, збільшується від 500—1000 м поблизу острова Препаріс і до 4000 м на північ від Нікобарських островів. Уперше хребет піднявся над рівнем моря 20 млн років тому.

Платформа Мергуї (півострів Малакка) є продовженням Зондського шельфу, що підіймалась над морем в девонському (400 млн років тому) і юрському періодах (останній раз 150 млн років тому). Платформа зазнала пенепленізації наприкінці третинного періоду й затоплення під час плейстоцену. Острови архіпелагу Мергуї являють собою останці мезозойських гранітів, перекриті рваним рухомим піщаним шаром.

Донні відклади Донні відклади представлені піском, галькою, гравієм, дрібнодисперсними глинами. На півночі переважно бурі мули й глини з прошарками піску. Дно затоки Моутама прорізане системою каналів, що утворились під час останньої регресії моря. Вони слугують каналами для турбідних течій Салуїну. Осадовий континентальний матеріал накопичується також через каньйони платформи Мергуї. У глибоководній зоні моря накопичуються дрібнозернисті зелені глини, піски й мули.

Андамансько-Нікобарський хребет складений серпентинітами і пов'язаними з ними кремністими породами з радіоляріями крейдового періоду. Ранньотретичні породи перекриті кораловими вапняками і пісками. На східних схилах накопичується вулканічний попіл.

Вулканізм