Геле́нки — село в Україні, у Козівській селищній громаді, Тернопільського району Тернопільської області. Розташоване на заході району. До 1996 — Геле́нків.
Адміністративний центр колишньої Геленківської сільради. До Геленків приєднано хутір Уланиха у зв'язку з переселенням жителів.
Розташоване на Подільській височині, за 4 км від центру громади.
Населення — 570 осіб (2003 рік).
Географія Селом тече струмок Козівка.
Історія Польське королівство (1490–1569)
Перші відомі письмові згадки про територію сучасного села Геленки датуються 1490 роком. У документах, що стосуються земельного обліку, згадується хутір Уланиха, розташований поблизу сучасного села. Згідно з описом, хутір складався з однієї житлової хати, двох хлівів, комори та 23 моргів орної землі.
Імена та прізвища перших власників хутора не збереглися через втрату частини метричної книги, у якій були зазначені відомості про мешканців. Водночас документ засвідчує, що всі сім жителів хутора належали до римо-католицького віросповідання.
Хутір Уланиха існував до 1956 року. Після відселення останніх мешканців він був покинутий. До початку XXI століття збереглися одна житлова хата та дві господарські будівлі, споруджені наприкінці XIX — на початку XX століття, які нині перебувають в аварійному стані.
Згідно з Польським королівським земельним кадастром 1502 року, власником хутора Уланиха був Штефан Мілінський. Йому належало 53 морги землі, з яких 12 були придбані у 1500 році, а ще 18 — у 1502 році. Документ не містить відомостей про його соціальне становище, походження чи біографію.
Польський королівський земельний кадастр 1536 року містить відомості про продаж Штефаном Мілінським 10 моргів землі двом римо-католицьким родинам (по 5 моргів кожній), а також про передачу в оренду ще 30 моргів шістьом римо-католицьким родинам (також по 5 моргів кожній). Ці відомості свідчать про збільшення кількості землекористувачів на території, прилеглій до хутора Уланиха, у першій половині XVI століття.
Річ Посполита (1569-1772)
У 1578 році польський король Стефан Баторій надав у довічне спадкове користування по 20 моргів землі руським (українським) реєстровим козакам Михайлу Гром'яку та Зиновію Кавці за військову службу. Надані земельні ділянки були розташовані в центральній частині сучасної території села поблизу річки Коропець. Оригінали грамот не збереглися, однак їхні копії, виготовлені наприкінці XVII століття, зберігаються в Державному архіві Тернопільської області.
Упродовж 1578–1580 років Михайло Гром'як та Зиновій Кавка заснували на отриманих землях власні хутори й розпочали їх господарське освоєння. Основними видами діяльності були землеробство та тваринництво.
Перші документальні згадки про населений пункт під назвою Геленки датуються 1740 роком. У документах цього часу фіксується існування села. Походження його назви достеменно не встановлене. У джерелах також трапляються варіанти місцевої назви: «Гелени», «Гилени», «Гилини» та «Галенків».
У першій половині XVIII століття значними земельними володіннями на території Геленок та навколишніх сіл володів Юзеф Мілінський. За документами, він займався купівлею, продажем та орендою земель, а також розвитком сільського господарства. До 1740 року йому належали значні площі орної землі та пасовищ, що використовувалися для ведення господарства.
У 1740 році Юзеф Мілінський розпочав будівництво свого маєтку, розташованого на північ від сучасного центру села. Одночасно було засновано перший фільварок, а в 1750-х роках — другий, поблизу хутора Уланиха. На фільварках працювали наймані робітники. У 1760–1770-х роках біля маєтку були створені пасіка та декоративний ставок.
Документальних відомостей про походження, дату народження та смерті Юзефа Мілінського збереглося небагато. Відомо, що він був римо-католиком і землевласником. За різними джерелами, мав двох або чотирьох дочок. Наприкінці 1770-х або на початку 1780-х років його маєток у Геленках разом із прилеглими землями успадкувала одна з дочок — Гелена Мілінська.
За письмовими джерелами, Юзеф Мілінський також володів маєтками або земельними ділянками в селах Олесино, Вікторівка та поблизу хутора Уритва (Ритва). Відомості про володіння в інших населених пунктах потребують додаткового документального підтвердження.
Австрійська Імперія (1772-1857)
Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році село Геленки увійшло до складу Австрійської імперії як частина Королівства Галичини та Володимирії.
Наприкінці XVIII століття в селі був заснований третій фільварок, однак його точне місце розташування невідоме.
На початку XIX століття населення Геленок перевищувало 500 осіб, серед яких переважали римо-католики польського походження, а також проживала значна українська греко-католицька громада.
У 1811–1814 роках на місці сучасної церкви було споруджено римо-католицький костел. Відомо, що в 1860-х роках його вежа обвалилася, внаслідок чого будівля зазнала значних пошкоджень. Архітектурні плани та зображення костелу не збереглися.
У 1820-х роках українська громада, за підтримки власниці маєтку Гелени Мілінської та мешканців навколишніх сіл, спорудила дерев'яну греко-католицьку церкву. У цей же період у центрі села була збудована кам'яна каплиця.
З 1840 року в костелі постійно служив римо-католицький священник. При костелі діяла двокласна школа з польською мовою навчання, де викладали читання, письмо, арифметику та основи богослов'я.
У середині XIX століття після смерті Гелени Мілінської її земельні володіння були розподілені між спадкоємцями. Маєток та управління фільварками перейшли до її старшого сина Юзефа Мілінського.
У 1847 році після скасування панщини в Австрійській імперії жителі села отримали особисту свободу. За місцевими джерелами, ця подія була відзначена спільним богослужінням і громадським святкуванням.
Австро-Угорський період Історії села Геленки 1857-1918 роки та Перша Світова Війна 1914-1918 роки З 1 серпня 1934 року відповідно до закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшло до складу сільської гміни Козова.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Козівської селищної громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Козівського району, село увійшло до складу Тернопільського району.
Політика Парламентські вибори, 2019 На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610513, розташована у приміщенні клубу.
Результати зареєстровано 373 виборців, явка 73,46%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 28,41%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 23,62%, за «Європейську Солідарність» — 19,93%. В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Тарас Юрик (Європейська Солідарність) — 37,04%, за Івана Чайківського (самовисування) — 22,22%, за Петра Репелу (Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина») — 17,41%.
Населення Населення села в минуломуВолодимир Бемко. Статистика населення, Статистика громад повіту Бережани // Бережанська земля. Історико-мемуарний збірник. — С. 49-56:
+РікЧисло осібУкраїнцівгреко-католиківПоляків таримо-католиківЄвреїв 1900 801 265 516 20 1939 880 290 590 0+
У 2003 році в селі проживало 570 осіб.
Мова За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким: МоваКількістьВідсотокукраїнська56699.82%російська10.18%Усього567100%
Релігія церква священномученика Димитрія (1943; реставрована 1991), капличка (реставрована 2001), «фігура» Матері Божої (встановлена на честь скасування панщини).
Пам'ятники Скульптура Матері Божої Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва. Розташована на вулиці Центральній, 75, біля церкви, в центрі.
Робота самодіяльних майстрів, виготовлена із каменю (встановлена 1896 р.).
Скульптура — 1,4 м, постамент — 0,8х0,45х0,45 м, площа — 0,0004 га.Наказ департаменту культури, релігій та національностей Тернопільської ОДА від 1 вересня 2015 року № 100-од.
Соціальна сфера Діють загальноосвітня школа І ступенів, клуб, бібліотека, 2 торговельних заклади.
Пам'ятки
Відомі люди
Народилися Роман Кавка (1934—1997) — український вчений-селекціонер, Маркіян Мальський (нар. 1954) — український науковець і дипломат, Тарас Гром'як (нар. 1993) — український футболіст. Ігор Дружбiцький (нар. 2008) — український громадський діаспорний діяч, секретар та член управи Конгресу Українців Канади відділу в м. Едмонтон Галерея
Примітки
Джерела