Висо́ке (до 1945 року — Кєрмєнчі́к, ) — село в Україні, у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Куйбишівській селищній раді. Розташоване на півдні району.

Опис Село розкинулося під горою Кермен-Баїр, біля витоку річки Хору або Сеїт-Су – лівого притоку річки Кача. Відстань до райцентру – 29 кілометрів.

Керменчик займає площу 103,1 га, у селі 3 вулиці та 1 провулок. Є клуб та фельдшерсько-акушерський пункт, працює база відпочинку Керменчик. Село пов'язане автобусним сполученням з Бахчисараєм.

Історія За висновками радянського археолога Євгена Веймарна, поселення на місці нинішнього Високого існувало вже у X столітті. У середні віки на горі Кермен-Баїр (Фортеця), за пів кілометра від села, було розташоване укріплення Керменчик, зведене в XIII столітті, що проіснувало до турецького завоювання в 1475 році. Фортеця розташовувалася на стратегічно важливому шляху, що веде до столиці князівства Феодоро міста-фортеці Мангуп, слугувала для укриття місцевого населення в разі небезпеки. Населення було досить численним (найраніший грецький надгробний напис, знайдений на околиці села, датується 1340-1360 роком). Перша документальна згадка про село 1520 року.

Документально село вперше згадується в матеріалах османського перепису 1520 року як Кірманчик, де числилося 8 християнських сімей, підданих Османської імперії. Мусульманське населення, піддані хана, у цій перепису не враховувалося.

На початку—середині XVII століття, через високі податки та набіги донських козаків, християнське населення з інших районів (зокрема з Мангуба, Алушти, Місхора) масово переселялося до внутрішніх районів Кримського ханства, посилюючи грецьку громаду Керменчика. У 1634 році тут числилося 60 дворів іновірців.

У часи Кримського ханства, Керменчик адміністративно входив до Мангупського кадилика Бахчисарайського каймаканства.

Старий Керменчик символічно ділився на кримськотатарську та урумську частини. Символічно — тому що все одно дітлахи однаково добре говорили обома мовами. Все одно ні-ні та й змішувалася кров, залишаючи грекам кримськотатарські імена, а кримським татарам — типово грецькі обличчя.

На околиці села знаходиться старий мусульманський цвинтар. Чиїми дбайливими руками надгробки, що повалилися, складені разом і прив'язані до дерев. Надгробні камені здаються частиною лісу, багато хто на століття, старші за вирослі тут граби і буки. Найстаріші їх датуються кінцем XVI століття. Смарагдовий мох повторює контури вирізаних колись букв. «Жінка… дитина… чоловік…» — неважко розрізнити каміння, під яким покояться покоління та покоління мешканців села Керменчик.

Насильницьке переселення тутешніх урумів на Приазов'я (нинішня Донецька область) відбулося 1778 року. З Керменчика виїхало 465 «штатських» греків та 12 священиків. Вихідці з села разом із сусідами по Криму заснували в Приазов'ї село Старий Керменчик (нині Старомлинівка Донецької області). Багато греків — мешканців села, щоб не бути виселеними в Приазов'ї за указом Катерини II, прийняли іслам.

Після анексії Криму Російською імперією у 1783 році, село було приписане до Сімферопольського повіту. У 1805 році у селі проживало 280 кримських татар.

Історія села після російської анексії Криму пов'язана з ім'ям людини із яскравою долею — командира «спартанських легіонів» Стефана Мавроміхалі. Старшина гірської області Мані (Майна) на півострові Морея (Пелопоннес), командир загонів борців проти османського панування на грецьких землях, відомих під ім'ям «спартанських легіонерів», Мавроміхалі був помітною фігурою у грецькій історії другої половини XVIII ст. Визнаний політичний лідер у Греції, він був широко відомий своєю дипломатичною та військовою діяльністю і в Росії, де мешкав з 1775 року. Серед своїх маєтків у Криму Стефан Мавроміхалі найбільше любив маєток у Керменчику. Авторитет Стефана був дуже високий, ще на початку XX ст. старожили шанобливо показували будинок «байрактара» (так називали його за турецьким звичаєм, що означає «володар прапором»).

Відповідно до «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року», складеному за результатами VIII ревізії 1864 року, Керменчик — казенне татарське і грецьке село, зі 117 дворами, 764 жителями, мечеттю і православною церквою у підніжжя гори Кермен-Баїр, з приміткою, що на військово-топографічній карті складається з 2 ділянок: Ашага та Юкари Керменчик.

Згідно зі Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзному перепису 17 грудня 1926 року, в селі Керменчик Верхній, центрі Керменчикської сільради Бахчисарайського району, було 204 двори, з них 176 селянських, населення становило 850 чоловік (420 чоловіків та 430 жінок), усі кримськітатари, діяла кримськотатарська школа, а ще раніше – дві мечеті.

Назва походить від кримськотатарських слів kermen — фортеця, укріплення та -çik — зменшувальний афікс. Таким чином, назва перекладається як «маленька фортеця».

Після депортації кримських татар у травні 1944 року, село Верхній Керменчик у 1945 році було перейменовано на Високе.

Нині в селі Високе на трьох вулицях живе близько 150 людей.

Населення

За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 202 особи. Мовний склад населення села був таким:

+МоваЧисло ос.Відсоток українська 19 9,41 російська 120 59,41 кримськотатарська 62 30,69+

Відомі люди Народився кримськотатарський поет і педагог Джеміль Керменчиклі.

Примітки