Війна за кастильську спадщину () — збройний конфлікт за право успадкування корони Кастильського королівства між прихильниками Хуани Бельтранихи, дочки короля Кастилії Енріке IV і прихильниками його зведеної сестри Ізабелли Кастильської, що відбувався у 1475—1479 роках.
Конфлікт набув міжнародного характеру, оскільки на боці Ізабелли виступав Арагон, зі спадкоємцем якого вона була одружена, а на стороні Хуани, з аналогічної причини, — Португалія. Франція виступила на боці Португалії через наявність територіальних суперечок з Арагоном за території в Італії та Руссільйоні.
Незважаючи на початкові успіхи, через нерішучість короля Португалії Афонсу V і невдалий результат битви при Торо прихильники Хуани втратили єдність і в 1476 році кортеси визнали королевою Кастилії Ізабеллу. Подальше протистояння між Кастилією та Португалією відбувалося в Атлантиці і у вирішальній морській Гвінейській битві в 1478 році кастильській флот зазнав нищівної поразки.
Війна завершилася в 1479 році підписанням Алкасоваського договору. Згідно цього договору Фернандо і Ізабелла визнавалися королями Кастилії, а Хуана втратила право на спадкування кастильського престолу. З іншої сторони цей договір закріплював панування Португалії в Атлантиці. Кастилія визнала суверенітет Португалії над усіма відкритими островами (крім Канарських) і Гвінеєю в Африці, а також виключне право Португалії на будь-які землі чи острова, що розташовані південніше Канарських островів,.що були відкриті на момент підписання договору або будуть відкриті будь-коли в майбутньому
Передумови
Правління Енріке IV
У 1454 році помер король Кастилії Хуан II, у якого залишились троє спадкоємців від двох шлюбів. Від першого шлюбу з Марією Арагонською — син Енріке, а від другого шлюбу з Ізабеллою Португальською — донька Ізабелла і син Альфонсо. Після смерті Хуана II, трон короля Кастилії успадкував його старший син, що став правити під іменем Енріке IV.
Ще до сходження на престол Енріке одружився у 1440 році з Бланкою Наваррською, яка після 13 років бездітного шлюбу звинуватила чоловіка в невиконанні подружніх обов'язків і на цій підставі домоглася розірвання шлюбу. Незабаром після коронації, у 1455 році Енріке IV одружився з португальською інфантою Жуаною Португальською, але перші сім років шлюбу з нею також не призвели до народження спадкоємців. Енріке IV з самого початку свого правління проявив себе як слабкий і нерішучий король, що не користувався повагою знаті. У 1457 році проти нього була організована ліга, до якої увійшли найвпливовіші представники знаті і духівництва, серед яких був навіть фаворит короля Хуан Пачеко. Проти короля були висунуті звинувачення в тому, що він нехтує обов'язками монарха, оточує себе радниками незнатного походження, наділяє їх владою і багатством і відсуває від себе представників знаті. На цей виступ Енріке пообіцяв зібрати кортеси Кастилії і в майбутньому радитися з ними, після чого інцидент було вичерпано.
У 1460 році Енріке опинився в складному становищі, зробивши помилкову ставку в арагонському династичному конфлікті. Він пообіцяв Карлу Віанському, правителю Каталонії і старшому сину короля Арагону Хуана II свою підтримку і руку своєї зведеної сестри Ізабелли як дружини. Однак в грудні 1460 року Карла було ув'язнено за намовленням його мачухи Хуани Енрікес, яка бажала передати корону Арагону власному сину Фернандо. Після того, як влітку 1461 року армія Кастилії, сформовані в основному з приватних військ Пачеко і архієпископа Толедо Альфонсо Каррільо увійшли в Наварру і звільнили Карла Віанського, 26 серпня 1461 року було укладено договір, який надав Каталонії незалежність від Арагона. У той же день Пачеко і Каррільо отримали від Енріке IV запевнення, що їхня партія отримає більший вплив в королівській раді. Остаточно невдоволення зійшло нанівець після того, як королю вдалося залучити на свою сторону деяких з бунтівних сеньйорів, до того ж в 1462 році стало відомо про вагітність королеви. Однак цей тріумф Енріке виявився вельми коротким, так як вже у вересні Карл раптово помер, ймовірно від отруєння, в якому звинувачували його мачуху Хуану Енрікес.Відразу ж після народження Хуани (1462—1530), першої і єдиної дочки Енріке IV, вона була оголошена спадкоємицею престолу з присвоєнням титулу принцеси Астурійської. Одночасно з цим виникли чутки, що новонароджена насправді є дочкою всім відомого коханця королеви і фаворита короля — Бельтрана де ла Куева, в зв'язку з чим Хуана отримала своє прізвисько «Бельтраниха», яке закріпилось за нею назавжди. Тим не менш, кортеси оголосили Хуану спадкоємицею престолу, її права також визнали зведені брат і сестра Енріке IV — Ізабелла і Альфонсо. Проте з цим рішенням були згодні не всі — деякі магнати вірили чуткам про незаконне походження Хуани, інші бажали усунення від двору Бельтрана де ла Куева. Незабаром невдоволення впливового архієпископа Толедського викликав шлюб між Бельтраном де ла Куева і дочкою маркіза Сантільяна, племінницею його суперника — кардинала Мендоса.
Після того, як Енріке IV надав Бельтрану де ла Куева звання магістра ордена Сантьяго, Хуан Пачеко, що сам розраховував на цей титул, почав роздмухувати при дворі заворушення з вимогою визнання спадкоємцем кастильської корони інфанта Альфонсо. Змовники планували заарештувати короля і королеву, оголосити королем юного принца і правити від його імені. Під тиском знаті король в 1464 році погодився передати магістерство ордена Сантьяго Альфонсу, який повинен був при цьому перебувати під захистом маркіза Вильєна. При цьому інфант повинен був обіцяти одружитися з Хуаною, за що отримував титул принца Астурійського і ставав спадкоємцем престолу. У наступному році в Авілі зібралися змовники, які оголосили Альфонсо королем, а Енріке позбавленим влади. Непристойні і образливі по відношенню до Енріке IV дії, якими супроводжувалася церемонія в Авілі, привели до того, що багато міст Кастилії встали на його підтримку. Розпочаті за цим заворушення закінчилися в липні 1468 року раптовою смертю Альфонсо, в якій підозрювали отруєння, оскільки Ізабелла відмовилася підтримати справу заколотників. Через два місяці, 18 вересня 1468 року біля Биків Гісандо між Енріке IV Ізабеллою було укладено Договір біля биків Гісандо, що врегульовував порядок престолонаслідування. За цим договором виняткові права на кастильський трон визнавались за Енріке IV, а Ізабелла ставала його спадкоємицею, отримавши титул принцеси Астурійської. Дочка Енріке IV Хуана Бельтраниха втрачала всі права на спадкування трону у зв'язку зі скасуванням шлюбу Енріке з її матір'ю. Ізабелла в зобов'язувалась вступити в шлюб тільки за згодою короля, який, в свою чергу, не міг примусити Ізабеллу укласти шлюб проти її волі. Протести королеви Жуани Португальської, яка вимагала збереження прав на трон своєї дочки Хуани, не були взяті до уваги.
Зі смертю Альфонсо роль Ізабелли в Кастилії, в якій не діяв, на відміну від Арагона, салічний закон про спадкування виключно нащадками чоловічого роду, істотно змінилася. Вона мала стати спадкоємицею свого зведеного брата і отримати його права на кастильський трон. У 1469 році Ізабелла перебувала в Оканья, в очікуванні згоди на її шлюб або з герцогом Беррійским, братом короля Франції, або з королем Португалії. Обидва кандидати відповідали вимогам Енріке до потенційного чоловіка Ізабелли, оскільки перший знаходився надто далеко, а другий був занадто старий, щоб можна було очікувати від цього шлюбу народження спадкоємців. У цих умовах Хуан II Арагонський почав таємні переговори про укладення шлюбу Ізабелли зі своїм сином Фернандо. Йому вдалося залучити на свою сторону архієпископа Толедського, адмірала Кастилії і деяких інших представників знаті, які вивезли інфанту Ізабеллу з Оканья і урочисто перепровадили її в Вальядолід. Одночасно з цим в місто таємно прибув Фернандо і 19 жовтня 1469 року в палаці Вівер було укладено шлюб між спадкоємцями Кастилії і Арагона.
Як тільки Енріке IV дізнався про те, що Ізабелла одружилася без його згоди, він оголосив що відмовляється від умов Договору біля биків Гісандо і знову передає право успадкування корони Кастилії своїй дочці Хуані Бельтранисі. Делегація його сестри і зятя, яка прибула щоб принести йому вибачення і запевнення у вірності та пояснити обставини свого одруження, була проігнорована. 25 листопада 1470 року права Хуани були підтверджені на церемонії в Вальделосі. Проте, у Ізабелли також були впливові прихильники — римський папа Сікст IV, який затвердив її шлюб спеціальною буллою і впливова кастильська родина Мендоса. Оскільки Енріке не зміг знайти для своєї дочки гідного чоловіка, в 1473 році він знову вступив в переговори з Ізабеллою, а на початку наступного року навіть погодився зустрітися з Фернандо. Однак король не був в змозі послідовно дотримуватися однієї політики, і до моменту його смерті його спадкоємицею, згідно з його волею, продовжувала залишатися Хуана.
Після смерті Енріке IV в 1474 році Ізабелла, яка в момент смерті брата перебувала в Сеговії, була урочисто проголошена королевою 13 грудня 1474 року. 12-річна Хуана в цей час перебувала в Мадриді під опікою маркіза Вільєна. Він перевіз Хуану в Торо, поблизу з кордоном Португалії і 30 травня 1475 року тут був укладений її шлюб з 43-річним королем Португалії Афонсу V, кандидатура якого була запропонована її прихильниками, головним з яких був другий маркіз Вильєна.
Міжнародна обстановка У розглянутий період Арагон перебували в стані затяжного конфлікту з Францією за контроль над прикордонними регіонами Сердінья і Руссільйон, а також за володіння Сицилійським королівством в Південній Італії. У червні 1474 французькі війська вторглися в Руссільйон і змусили арагонців відступити. Бажаючи не допустити, щоб спадкоємець Арагона Фернандо став ще й королем Кастилії, французький король Людовик XI в вересні 1475 року оголосив себе прихильником Хуани. Одночасно з цим Франція вела війну з Бургундським герцогством, що теоретично могло б привести герцога Карла Сміливого до лав союзників Ізабелли, проте цього не сталося.
Англія також в цей час вела нетривалу війну з Францією, зокрема в червні 1475 р. король Едуард IV висадився в Кале. Проте 29 серпня того ж року конфлікт вдалося вирішити дипломатичними засобами. Едуард, в обмін на великі грошові виплати, погодився на дев'ятирічне перемир'я і повернувся на батьківщину. Королівство Наварра було ослаблене громадянською війною між прихильниками Луїса де Бомон і аргамонтістами, що було відображенням спроб Франції і Арагона встановити контроль над цією країною. Гранадський емірат, не дивлячись на зусилля Португалії втягнути його в конфлікт, залишився нейтральним і 17 листопада 1475 року емір Абу'л-Гасан Алі ібн Саїд підписав мирний договір з Фернандо і Ізабеллою. За цим договором емір також обіцяв надати допомогу проти Хуани в районі Кордови.
Усередині Португалії не було одностайної підтримки інтервенції в Іспанію. Проти виступали впливові придворні Руй Гоміш де Алваренга, архієпископ Лісабона Жоржі да Кошта і Браганський дім на чолі з герцогом Фернанду II, які передрікали Португалії катастрофу в результаті вторгнення в Кастилію. Португальський спадкоємець принц Жуан, який мав значний вплив на державні справи і знаходився в конфлікті з Браганса, підтримав свого батька Афонсу V в його боротьбі проти Ізабелли, що мала португальське коріння і приходилась онучкою Альфонсу I Браганса.
Суперництво Кастилії та Португалії за Атлантику Протягом XV століття торговці, дослідники та рибалки Португалії і Кастилії проникали все далі вглиб Атлантичного океану. Основною метою обох держав було встановлення контролю над атлантичними островами — Канарами, Мадейрою і Азорами. Пізніше ще більшого значення набуло питання про контроль над торгівлею з багатими золотом і рабами територіями на західноафриканському узбережжі — Гвінеєю і Ельміною.