Народний суд () — надзвичайний трибунал, який діяв у Болгарії з грудня 1944 року по квітень 1945. Функціонував на підставі антиконституційного урядового указу. Фактично був інструментом політичного терору Болгарської компартії. Виніс близько 11 тисяч вироків, із яких 2730 смертних (заочно засуджувалися особи, які до того часу померли або сховалися за кордоном). Після 1989 року ці дії кваліфіковано як незаконні політичні репресії, засуджених реабілітовано.

Політичні завдання Історичним попередником Народного суду була Третя палата державного суду, створена 12 січня 1920 року при уряді БЗНС на чолі з Александром Стамболійським. Палаті ставилося завдання «покарання винуватців національної катастрофи» — діячів, відповідальних за поразку Болгарії у Першій світовій війні.

Формально Народний суд мав подібні функції — «покарання винних у втягуванні Болгарії у світову війну проти союзних народів і в пов'язаних з нею злочинах». Реально цей орган був покликаний засудити юридично і фізично ліквідувати антикомуністично налаштованих представників колишньої еліти — насамперед політичної і військової. Формально-правова сторона завідомо оголошувалася малозначущою.

30 вересня 1944 уряд Кімона Георгієва — до того часу політичного союзника комуністів — затвердив закон-постанову (фактично позаконституційний указ) про створення Народного суду. Акт набрав чинності з моменту опублікування 6 жовтня 1944 року. Прем'єр Георгієв розраховував, що створення трибуналу дозволить зупинити хвилю довільних політичних убивств, що охопила Болгарію. Керівники ж БКП ставили ліквідацію своїх противників на «правову основу».Ніхто не повинен бути виправданий. Міркування гуманності і співчуття не повинні відігравати ролі.

Георгій ДимитровЦю вимогу було прийнято суддівськими складами як політичну установку (хоча не в буквальному сенсі; деяка кількість виправдувальних вироків мала місце).

Організаційна структура Персональний склад суддів — «які обираються з найкращих громадян» — визначався структурами Вітчизняного фронту, в якому домінувала БКП. Урядовим куратором Народного суду став міністр юстиції комуніст Мінчо Нейчев. Головним обвинувачем виступав комуніст (за юридичною спеціальністю адвокат).

Народний суд поділявся на верховні і регіональні палати. До компетенції верховних палат входили справи колишніх міністрів, регентів і царських радників, депутатів парламенту, болгарських експертів із Катинського та Вінницького розстрілів, «воєнних злочинців» (в найширшому тлумаченні), пропагандистів ідеології фашизму, учасників депортації євреїв, «фашистських агентів» у Софії, прокурорів і суддів колишнього режиму, банківських службовців та інших економічних організаторів, членів правих організацій (насамперед ), учасників операцій проти партизанського руху 1940-х.

Верховні палати складалися з 13 членів, регіональні — з 5. Головами верховних палат були Богдан Шулев, Светослав Кираджієв, Борис Кьосев, Георгій Патронев, Димитр Дімітров, Борис Лозанов, Нейко Нейков, Борис Ілієв. Одним з обвинувачів у палаті, що займалася «воєнними злочинцями», був , майбутній міністр оборони НРБ.

Репресивні вердикти Найбільш резонансними були вироки у справі № 1 і «справі № 6». У першому випадку засудженню підлягали представники політичної і військової еліти колишнього режиму — регенти, міністри, депутати, керівники антикомуністичних організацій. 1 лютого 1945 за вироком Народного суду було розстріляно 104 людини (наймасовіша одноразова страта в історії Болгарії), зокрема князь Кирило Преславський, академік Богдан Філов, генерал Нікола Міхов, генерал , ідеолог Тодор Кожухаров, колишній прем'єр Петро Габровський, підполковник , полковник Христо Калфов.

У «справі № 6» проходили понад сто представників гуманітарної інтелігенції — письменники, художники, журналісти. Деяких із них, як-от Райка Алексієва і Данаїла Крапчева, до того часу вже не було в живих. Серед засуджених — відома письменниця , що отримала 7 років в'язниці (реально відбувала менш ніж рік) за пронімецькі симпатії і націоналізм.

Вердикти у справі № 1 і «справі № 6» одномоментно обезголовили політичну опозицію і сильно деморалізували потенційну опозицію. Одночасно оформлялася ліквідація опозиційних активістів «середньої ланки», здатних керувати збройним опором. Наприклад, за вироком Народного суду було розстріляно капітана , активного учасника повалення Стамболійського і придушення Вересневого повстання в 1923. Репресувались і діячі, непричетні до політичного насильства. На 15 років ув'язнення було засуджено Димитра Пешева, ініціатора порятунку болгарських євреїв. На 1 рік в'язниці було засуджено і згодом репресовано вдруге лідера БЗНС . Довічне ув'язнення було присуджено ліберальному екс-прем'єру Костянтину Муравієву. У цих і подібних випадках мова однозначно йшла про позаправові політичні розправи.

Деяких політичних емігрантів — Олександра Цанкова, Христо Статева, Івана Дочева, і ряд інших — засуджували до страти заочно (іноді неодноразово).

Вироки не підлягали оскарженню, смертна кара виконувалася практично негайно. Оскільки формально Болгарія залишалася монархією, вироки виносилися «іменем Симеона II, царя болгар».

Статистика вироків Статистичні дані вироків Народного суду засновані на звіті міністра Нейчева від 24 липня 1945. За його даними, статистика обвинувальних вироків за період із 22 грудня 1944 року по 31 березня 1945 мала такий вигляд:

на смертну кару — 2680 осіб

на довічне ув'язнення — 1921 особа

на 20 років ув'язнення — 19 осіб

на 15 років ув'язнення — 962 особи

на 10 років ув'язнення — 727 осіб

на менші строки — 3241 особа

Нейчев зазначав, що на момент звіту «робота Народного суду остаточно не завершена». Сучасні болгарські джерела стверджують, що на страту було засуджено 2730 чоловік (за іншими вироками дані від 24 липня 1945 не оскаржуються). Виправдувальні вердикти винесено 1516 особам. Для порівняння повідомляється, що за період 1940—1943 років за політичними звинуваченнями було страчено 357 чоловік.

Засудження суду В сучасній Болгарії діяльність Народного суду розглядається як юридично незаконна — урядова постанова про його створення суперечила формально чинній на той момент Тирновській конституції. Політично Народний суд характеризується як інструмент комплексного політичного терору, пропорційні масштаби якого — якщо враховувати чисельність населення Болгарії — належать до найбільших у Східній Європі.

26 серпня 1996 року Верховний суд Республіки Болгарії скасував 111 вироків Народного суду на підставі відсутності доказів вини.

Діяльність так званого «Народного суду» включено окремим положенням у закон Болгарії 2000 року про злочинність комуністичного режиму 1944—1989 роківЗАКОН ЗА ОБЯВЯВАНЕ НА КОМУНИСТИЧЕСКИЯ РЕЖИМ В БЪЛГАРИЯ ЗА ПРЕСТЪПЕН. Обнародван в Държавен вестник, бр.37 от 5 май 2000 г..

У 1998 році Конституційний суд Республіки Болгарії кваліфікував діяльність Народного суду як антиконституційну. Відповідно до цього рішення засуджені Народним судом можуть реабілітуватися без вивчення вироків.

З 2011 року дата 1 лютого — розстріл засуджених у «справі № 1» у 1945 році — офіційно відзначається в Болгарії як День пам'яті жертв комуністичного режиму.

Див. також Народна міліція (Болгарія)

Примітки

Література Поля Мешкова, Диню Шарланов. Българската гилотина. Тайните механизми на народния съд.

Посилання НАРОДНИЯТ СЪД 1944—1945