Ві́льям Гоу́п Го́джсон (; 15 листопада, 1877, Блекмор-Енд, Ессекс, Англія — 19 квітня, 1918, Іпр, Бельгія) — англійський прозаїк, поет, есеїст, один з піонерів фентезі та романів про надприродне, автор фантастичних детективних творів.

Біографія

Сім'я і ранні роки Батьками Вільяма були англіканський священик Самуїл Годжсон і домогосподарка Ліззі Сара Браун Годжсон. Вільям був другим з 12 дітей, три з яких загинули в дитинстві. Смерть дитини стала надалі темою його декількох творів, зокрема коротких оповідань «Долина загублених дітей», «Морські коні» та «Розслідування в Ендхаузі». Батько був активним борцем проти церковної догматики, через що протягом 21 року змінив 11 різних парафій, у тому числі в окрузі Голвей, Ірландія. Цей момент пізніше було відображено в романі «Будинок на кордоні». Сім'я змушена була часто переїздити. Його відправили до школи-інтернату у віці 8 років. Вільям, хоча й виріс у глибоко віруючій сім'ї, ніколи не показав ні найменшого релігійного схиляння, і насправді мав, як сказала його сестра, «крайню байдужість до релігії», що викликало певне тертя з матір'ю.

З юних років Вільяма в сім'ї називали виключно Гоупом ( — «надія»). До тринадцяти років він декілька разів втікав з родини, оскілльки батьки надалі начебто не підтримували його в продовженні освіти. Сім'я бідувала, окрім цього, батько Вільяма переважно служив останнім часом у парафіях, які були розташовані в місцях проживання католиків, які погрожували голові сім'ї ще й тим, що викрадуть його дітей.

Плавання У 13 років Вільяма все ж таки відправили вчитися морської справи, надалі він ходив юнгою, матросом, 3-м помічником капітана. У перервах між плаваннями хлопець навчався у Блекбернській технічній школі. Там він познайомився з Бессі Фарнворт, яка надалі стала його дружиною. У 1892 році батько помер, отже фінансової допомоги Годжсон лишився. Сім'я Годжсонів отримала зрештою лише декілька дрібних пожертв. 28 березня 1892 року він біля Порту-Чалмерз (Нова Зеландія) врятував товариша від нападу акул, який впав з корабля з висоти 120 футів за 600 ярдів від берега, де у воді плавали численні акули. Не вагаючись, Годжсон зі спеціальним буєм стрибнув за борт і 25 хвилин підтримував товариша, допоки їх не витягнули. За це його відзначили почесною нагородою — бронзовою медаллю Королівського гуманітарного товариства.

Після мореплавства Зрештою, після того, як Годжсон тричі обійшов навколо світу, він вже не хотів більше мореплавати. Є свідчення, що його перебування у морі не було йому приємним, а скоріше відразливим, через що багато його «морських творів» належать до жанру жахів. Списався на берег, був керівником спортивної школи. Наприкінці 1900 року помер його дід, який залишив Гоупу певну суму грошей і антикварні меблі, якими він вправно облаштував приміщення школи. Публікував статті по дзюдо. Він також привернув певну увагу як фотограф, його морські фото публікували у 1900 році лондонські новини. Також Годжсон мав популярність як культурист. Він міг підняти над головою повнолітню людину однією рукою. Також був відмінним боксером, сильним плавцем, добрим вершником і гравцем у крикет. Хоча він був по натурі іпохондриком, але разом з тим великим жартівником. Відмічають також, що іноді він був нестерпним, несамовитим у гніві, одного разу кинув у свою сестру важкою вазою, ледь не поціливши в голову, за іншою сестрою деякий час ганявся з кухонним ножем. З цього часу він почав з презирливістю ставитися до церкви.

Багато сучасників згадують про його надмірну сміливість. Про один з випадків була навіть замітка у газеті «Blackburn Weekly Telegraph» від 30 серпня 1902 року. При багатьох свідках він на велосипеді карколомно спустився з кам'янистої гірки, з якої навіть зі спеціальним спорядженням не ризикували подібне зробити й професіонали гірського спорту.

Випадок з Гаррі Гудіні У 1902 році Годжсон познайомився з Гаррі Гудіні. Годжсон не був у захваті від відомого ілюзіоніста. Він запропонував Гудіні випробування звільнення від залізяччя, яким його обв'яжуть, що той зробив як свій коронний фокус, але за умови, що сам Годжсон знайде залізне обладнання та одягне його на Гудіні. Вони склали парі на 25 фунтів стерлінгів, що Гудіні не зможе звільнитися від цього. Виставу було проведено в приміщенні театру в ніч з 24 на 25 жовтня 1902 року. Перед фокусом Гудіні та Годжсон багато сперечалися стосовно складових залізяччя, Гудіні був проти прасок, які запропонував Годжсон. Зрештою все було владнане, з великими труднощами Гудіні звільнився. Але одразу звинуватив Годжсона в тому, що це виконання фокусу стало найтяжчим за 14 років виконання такого фокусу, тому що частина прасок були розжареними. Через це на нетривалий час поліція навіть затримала Годжсона «за порушення правил проведення парі».

Початок письменницької діяльності Один з його ранніх творів з'явився в журналі «Cassell's» за листопад 1903 року під назвою «Здоров'я від наукових вправ», в якому Годжсон виклав деякі свої погляди на фізичне здоров'я. Ця стаття була рясно проілюстрована фотографіями 24-річного автора, який на них демонстрував різні фізичні вправи. У цей час він склав кілька коротких оповідань у жанрі жахів, які, крім «The Riven Night (Ніч ворона)», залишилися неопублікованими. Його короткі оповідання, які він образно називав «котлами-горщиками», користувалися популярністю і приносили йому гроші у лондонських журналах. Пізніше йому запропонував співробітництво американський журнал, сплативши рекордну на той час суму в 40 доларів за кожну історію. Ці «котли-горщики» забезпечували Годжсона певним постійним доходом і дозволили йому присвятити свій час більш серйозним творам — його фантазійним романам, які він друкував за допомогою друкарської машинки, з незначними поправками, зробленими пізніше. У цей період він багато писав, більшість його оповідань того часу імовірно втрачено.

З 1904 року — професійний письменник, тоді в журналі «The Royal Magazine» опубліковано перше фантастичне оповідання «Богиня смерті» (The Goddess of Death), а рік по тому в «Grand Magazine» з'явилося його друге фантастичне оповідання «Тропічний жах» (A Tropical Horror), першою великою публікацією стала «З моря без приливів» (1906). Його два оповідання «З безцінного моря» (From the Tideless Sea, квітень 1906) та його продовження «Більше новин від „Домашнього птаха“» («More News from the Homebird», серпень 1907) вважаються серед його перших опублікованих робіт у жанрі жаху.

У 1904 році Годжсон вирішив переїхати з братами і сестрами в Борт, невеликий приморський курорт поблизу Аберіствіта, Кардігансшир, де його родина проводили раніше свої літа аж з кінця 1870-х років. Годжсон мав там свою кімнату, де багато писав. Імовірно, там він написав свої головні твори впродовж 1905—1909 років.

Життя в Лондоні та переїзд до Франції Але поступово сім'я розпалася з різних причин і наприкінці 1910 року Годжсон вирішив, що він зможе досягти більшого успіху в літературній діяльності, якщо він переїде до Лондона, де міг би бути серед видавців і літераторів. Переїхавши до Лондона, він знайшов видавця Артура Во у видавництві «Chapman & Hall». Годжсон запропонував зробити рекламу його роману "Човни «Глен Карріґ», який слабенько продавався. Для цього Годжсон створив велику копію корабля, на якому знаходилися справжні вітрила. Його планувалось встановити на вантажну машину і возити містом уздовж Темзи. З машини продавці, одягнені як матроси, мали б продавати екземпляри книги. Але це не було сприйняте Артуром Во, видавництво вважало, що таким чином корабель на машині буде заважати транспорту на вулицях Лондона. Це сильно розчарувало Годжсона, який був упевнений у тому, що його книга буде добре продаватися, якщо робити це правильно. І хоча через рік була з успіхом видана і продана наступна книга — роман «Будинок на кордоні», — Годжсон став шукати іншого видавця. Саме у видавництві «Стенлі Паул і Ко» він зустрів вдумливого і уважного видавця Артура Сент-Джон Едкока (1864—1930). Той у 1920 році по смерті Годжсона написав:

Того часу Годжсон бував на численних літературних зустрічах, де пробував рекламувати свої твори. Там він зокрема познайомився з Джорджем Бернардом Шоу і Френком Свіннертоном. Хоча він почув схвальні відгуки про свій роман «Нічна земля», але його продажі були слабкими, це розчарувало Годжсона до такої міри, що він вирішив більше не писати романи, а тільки оповідання. З тих пір Годжсон здебільшого випускав морські розповіді, що гарантувало дохід миттєво, на відміну від прибутку романів, які повільно продавалися. Він стверджував у 1915 році, що романи принесли йому «один фартинг». Під час перебування в Лондоні 35-річний Годжсон познайомився з редактором «Woman's Weekly» одноліткою Бессі (Бетті) Гертрудою Фарнворт, з якою через короткий час одружився після декількох невдалих спроб до того, коли брак не відбувався, тому що його кидали дівчата через фінансову неспроможність. Вони побралися 26 лютого 1913 року в районі Кенсінгтон у Лондоні. Після того, як вони одружилися, Бетті покинула роботу у «Woman's Weekly», і двоє молодят вирушили на південь Франції, де Годжсон планував влаштуватися і продовжити свою письменницьку кар'єру. У березні 1913 року подружжя переїхало на узбережжя Середземномор'я в Санарі, невелике курортне містечко в 40 милях на схід від Марселя. Там протягом року вони змінили дві вілли, де винаймали цілий поверх.

Під час Першої світової війни Коли 1914 року почалася Перша світова війна, Годжсон жив у Франції зі своєю дружиною Бессі. Вони були одружені лише трохи більше року. Годжсон поїхав до Великої Британії, аби якнайшвидше піти воювати, відправивши дружину до її матері та сестри. Він приєднався до навчального корпусу офіцерів Лондонського університету. Після закінчення офіцерських артилерійських курсів у липні 1915 року Годжсона призначено лейтенантом у 171-у батарею Королівської польової артилерії. Він категорично відмовився приєднатися до Королівського флоту, незважаючи на його більш ніж достатній морський досвід. Багато хто зазначив, що якби він приєднався до Королівського флоту, мав би набагато більше шансів пережити війну.

Годжсона відправлили до долини Солсбері, де він готував своїх підлеглих для бойової діяльності, зокрема відпрацьовував маневри артилерії за допомогою коней. Роком пізніше, у червні 1916 року, Годжсон випадково впав з коня, зазнав перелому щелепи і сильного струсу мозку. Його відправили до Борту, до сестер, для продовження лікування. Командування вважало, що такі травми були достатньою причиною до демобілізації, але Годжсон відмовився пройти комісію, завдяки своїй системі фізичної підготовки відновився і повернувся до війська. Цього разу його призначено у 84-у батарею і відправлено до Франції в жовтні 1917 року. Упродовж року був при обстрілі ще раз поранений, але швидко повернувся на батарею.

Загинув під час битви при Іпрі у Бельгії 19 квітня 1918 року. Перед битвою був відправлений на передні позиції як спостерігач і коректувальник вогню. Тут потрапив під артилерійський обстріл і загинув. Як повідомляється, його тіло ніколи не було знайдено, свідки показали командиру його батареї лише підписаний бойовий шолом Годжсона, пояснивши, що прямим потраплянням снаряду великого калібру його буквально розірвало на шматки, які вони захоронили. Його прізвище викарбувано на пам'ятнику на братській могилі.

Творчі здобутки